Будівля Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Шевченка – пам’ятка архітектури, яка є найстарішою будівлею театру в Україні. Його відкриття відбулося 15 серпня 1841 р. – на 7 місяців раніше завершення будівництва та відкриття нинішньої будівлі театру ім. М. Заньковецької у Львові.
Стіни харківського театру Шевченка увібрали в себе сторінки досить складної архітектурної еволюції, про які варто згадати.
Харківський театр, який веде свою історію з 1780-х рр., налічував багато труп, що конкурували. Перші спектаклі відбувалися в прибудові до Губернаторського палацу, різноманітних орендованих та тимчасових споруд, балаганів. “Капітальна” будівля театру антрепренера Івана Штейна була споруджена в 1816 р. з протилежного боку нинішнього скверу Поезії, в районі вул. Григорія Сковороди, 24. Театр був досить великим, триярусним, але по суті був “міксом” з дерев’яних і глиняно-мазаних конструктивних елементів, запозичених з народної української архітектури. Будівля не опалювалася, її вентиляція та освітлення залишали бажати кращого, проте вона проіснувала 25 років – до 1841 року.
Влітку 1841 р. на протилежному боці площі, на вул. Сумській, 9, було завершено будівництво нинішньої кам’яної будівлі театру антрепренера Людвіга Млатковського. Проєкт був виконаний архітектором Андрієм Тоном у стилі класицизму і не відрізнявся багатим декором. Але новий театр виглядав, безумовно, краще за старий і був дуже непоганим на тлі інших губернських сучасників першої половини XIX ст.
Будівля була двоповерховою, з мезоніном, трохи меншою за колишню, але вже мала опалення. Великий зал для глядачів на 4 яруси (вважаючи з галереєю) вміщував до 800 глядачів, втім, його акустика залишала бажати кращого.
Сходи та коридори були надто вузькими, у театрі не було фойє, а приміщення для трупи були надто маленькими.
У 1892-1893 рр., коли театром володіла вже дочка Млатковського, Віра Дюкова, було проведено серйозну реконструкцію за проєктом архітектора Болеслава Михаловского за участю арх. Здислава Харманського. Театр став виглядати набагато сучасніше. Його пишні, еклектичні форми з елементами неоренесансу підкреслювали 4 бані та багато скульптур, хоча в пропорціях будівлі та структурі фронтону все ще можна було розглянути силует оригінальної споруди 1841 року. Театр не був настільки великим, як у Києві, Одесі та Львові, але не сильно поступався їх пишноті.
Було покращено внутрішні приміщення, згідно з дослідженнями А. Парамонова, у 1894 р. опалення замінено на паро-водяне та проведено електричне освітлення.
Спочатку електрику виробляв портативний паровий локомобіль, підключений до генератора, з 1901 р. у театру з’явилася своя електростанція та склад декорацій – вони були розташовані у новій прибудові з боку вул. Римарській. На першому поверсі розміщувалися магазини, на фото нижче у лівому крилі можна побачити вивіску фруктової крамниці.
З 1926 р. у будівлі був розміщений український театр “Березіль” під керівництвом Леся Курбаса. Були прибрані скульптури з фасаду, в 1928 р. інтер’єри театру були частково реконструйовані в стилі конструктивізму за проєктом архітектора Веніаміна Костенка та художника Вадима Меллера. Завершення сценічної коробки, що раніше мало похилу, трикутну форму, стало напівкруглим.
Після того як Леся Курбаса репресували, у 1935 р. “Березіль” було перейменовано на театр ім. Т. Шевченка.
Найсильніше вигляд будівлі постраждав у 1960-х роках. під час реконструкції, виконаної у 1961 р. “Харківпроектом” (архітектори Борис Клейн та Євген Святченко). Було реконструйовано зал для глядачів і сцену – для збільшення сценічної коробки знесли задні куполи. Прямокутний силует коробки став домінувати на тлі основного, нижчого фасаду театру з вул. Сумський.
З боку вул. Римарській була споруджена службова 5-поверхова прибудова – театр повністю замкнув квартал. У 1964 р. внаслідок реконструкції Ніни Фурманової та Бориса Клейна оригінальні та конструктивістські інтер’єри були замінені на нові, у стилі радянського модернізму.
Колір фасадів змінювався неодноразово – він був білим, жовтим, бежевим, рожевим… У радянські роки була також втрачена оригінальна палітурка з вікон – це також дуже позначилося на зовнішності театру.
У 1987 р. у прибудові з боку Римарської було відкрито малу сцену театру, що отримала назву “Березіль”.
На жаль, харківський театр колись виглядав значно краще, ніж зараз. Втім, частково його вигляд може бути відновлений – повернути оригінальні палітурки вікон досить нескладно, скульптури – вже важче, але цілком реально. А ось реконструкція інтер’єрів зали до оригінального стану вже буде дуже нетривіальним завданням через те, що й сам внутрішній об’єм зали змінився. Проте приклад Харківської філармонії показує, що за наявності ресурсів все можливо.
Покрівля та вікна театру постраждали внаслідок російських обстрілів у 2022 р. У грудні 2025 р. будівля Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Шевченка увійшла до міжнародного списку культурних цінностей під посиленим захистом ЮНЕСКО.
- Архітектурна еволюція харківського театру - 26.09.2026
- 1-а Харківська гімназія - 17.09.2026
- Найстаріший кінотеатр України - 24.08.2026