Будинок Блеккі на Максиміліанівській

Історія пам’ятки архітектури, розташованої за адресою вул. Максиміліанівська, 22, була дуже насиченою. Її збудували у 1912-1913 роках. за проєктом В. Г. Гауша для Генрі Блеккі. Хоча деякі дослідники приписують авторство архітектору Олександру Ржепішевському, саме В. Гауш будував будинок його брату, англійському віце-консулу Чарльзу Блеккі, який можна знайти за сучасною адресою вул. Дарвіна, 11. Обидва будинки стилістично схожі – це північний модерн, також Гауш вказаний як автор обох будівель у списку пам’яток архітектури Харкова.

Фото 1970-1980-х рр.

На жаль, сам Генрі Блеккі (або як його частіше називали в пресі тих років, Гаррі) пожити в будинку не встиг, він помер у вересні 1913 від тифу у віці 43 років. Як і його брат Чарльз, Гаррі працював у керівництві товариства “Гельферіх-Саде”, одного з найбільших промислових підприємств Харкова. Завод випускав сільськогосподарські машини, плуги та ін. знаряддя та інструменти для сільського господарства. У 1913 році в товаристві “Гельферіх-Саде” працювало близько 1,800 робітників і службовців, у товариства було 46 відділень у різних містах, а сам завод займав 26 га площі. Батько Чарльза і Гаррі – Георгій (найімовірніше Джордж), приїхав до Харкова з англійського Лінкольншира, де працював на заводі аналогічного профілю, Clayton & Shuttleworth.

Генрі Блеккі був директором-розпорядником товариства “Гельферіх-Саде” і мав велику повагу як на самому заводі, так і серед торгово-промислових кіл Харкова. У некрологах його називали “купцем-джентльменом”, підкреслювали його благодійність та допомогу лютеранському сирітському притулку.

із газети “Південний Край”, 26 вересня 1913 р.

Генрі був одружений з дочкою харківського професора Георгія Федоровича Шульця і ​​проживав з дружиною та трьома дітьми в будинку професора на Чернишевській, 13 – ця будівля не збереглася до наших днів. Новий будинок на Маскимиліановській перейшов у спадок сестрі, Єлизаветі Блеккі, де вона жила до 1917 року.

У 1920-х у будинку на Максиміліанівській, 22 жив голова Вищої Ради Народної Господарства УРСР, Костянтин Максимов, пізніше – голова Наркому УРСР (уряду) Влас Чубар, сумнозвісний як один з архітекторів Голодомору 1932-1933 рр. Максимова та Чубаря розстріляли в ході сталінських чисток 1937-1939 рр.

Фото: Корольков Дмитро Юрійович, Wikimedia Commons, 2012

Старожили згадують, що під час Другої світової війни в будинку жив німецький офіцер, який розбив у дворі город – голодні діти час від часу тягали з нього овочі, доки у дворі не було споруджено шибеницю.

Після війни у ​​будівлі працювала лікарня для недоношених дітей, кардіо-санаторій, дитячий ревматологічний санаторій.

Фото: Tala tamila, Wikimedia Commons, 2015

2002 року будинок передали російському консульству, яке відкрили 15 січня 2003 р. Покрівля, вхідна група та вікна будинку були спрощені, через що пам’ятку архітектури можна було сплутати з новоділом. Консульство працювало до повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р., після чого будівля стала покинутою.