Будинок Блеккі на Максиміліанівській

Історія пам’ятки архітектури, розташованої за адресою вул. Максиміліанівська, 22, була дуже насиченою. Її збудували у 1912-1913 роках. за проєктом В. Г. Гауша для Генрі Блеккі. Хоча деякі дослідники приписують авторство архітектору Олександру Ржепішевському, саме В. Гауш будував будинок його брату, англійському віце-консулу Чарльзу Блеккі, який можна знайти за сучасною адресою вул. Дарвіна, 11. Обидва будинки стилістично схожі – це північний модерн, також Гауш вказаний як автор обох будівель у списку пам’яток архітектури Харкова.

Фото 1970-1980-х рр.

На жаль, сам Генрі Блеккі (або як його частіше називали в пресі тих років, Гаррі) пожити в будинку не встиг, він помер у вересні 1913 від тифу у віці 43 років. Як і його брат Чарльз, Гаррі працював у керівництві товариства “Гельферіх-Саде”, одного з найбільших промислових підприємств Харкова. Завод випускав сільськогосподарські машини, плуги та ін. знаряддя та інструменти для сільського господарства. У 1913 році в товаристві “Гельферіх-Саде” працювало близько 1,800 робітників і службовців, у товариства було 46 відділень у різних містах, а сам завод займав 26 га площі. Батько Чарльза і Гаррі – Георгій (найімовірніше Джордж), приїхав до Харкова з англійського Лінкольншира, де працював на заводі аналогічного профілю, Clayton & Shuttleworth.

Генрі Блеккі був директором-розпорядником товариства “Гельферіх-Саде” і мав велику повагу як на самому заводі, так і серед торгово-промислових кіл Харкова. У некрологах його називали “купцем-джентльменом”, підкреслювали його благодійність та допомогу лютеранському сирітському притулку.

із газети “Південний Край”, 26 вересня 1913 р.

Генрі був одружений з дочкою харківського професора Георгія Федоровича Шульця і ​​проживав з дружиною та трьома дітьми в будинку професора на Чернишевській, 13 – ця будівля не збереглася до наших днів. Новий будинок на Маскимиліановській перейшов у спадок сестрі, Єлизаветі Блеккі, де вона жила до 1917 року.

У 1920-х у будинку на Максиміліанівській, 22 жив голова Вищої Ради Народної Господарства УРСР, Костянтин Максимов, пізніше – голова Наркому УРСР (уряду) Влас Чубар, сумнозвісний як один з архітекторів Голодомору 1932-1933 рр. Максимова та Чубаря розстріляли в ході сталінських чисток 1937-1939 рр.

Фото: Корольков Дмитро Юрійович, Wikimedia Commons, 2012

Старожили згадують, що під час Другої світової війни в будинку жив німецький офіцер, який розбив у дворі город – голодні діти час від часу тягали з нього овочі, доки у дворі не було споруджено шибеницю.

Після війни у ​​будівлі працювала лікарня для недоношених дітей, кардіо-санаторій, дитячий ревматологічний санаторій.

Фото: Tala tamila, Wikimedia Commons, 2015

2002 року будинок передали російському консульству, яке відкрили 15 січня 2003 р. Покрівля, вхідна група та вікна будинку були спрощені, а колір будинку став жовтим – що нехарактерно для стилю північного модерну, який мав бути сірим або білим. Через це пам’ятку архітектури можна було сплутати з новоділом. Консульство працювало до повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р., після чого будівля стала покинутою.

Іvan Ponomarenko