Ось уже протягом кількох років я періодично торкаюся тем, пов’язаних із різними сферами життя французів у нашому місті та краї.

Наприклад, «Запашна симфонія», присвячена харківським парфумерним магазинам, замітки «Історія про французьке благодійне товариство в Харкові», «Трохи про французьке консульство в Харкові».

Сьогодні знову повернемось до «французького» Харкова, бо розповісти є про що. Почнемо з того, що в травні 1902 року з офіційним візитом до Російської імперії прибув президент Франції Еміль Франсуа Лубе.

До цього важливого візиту французька громада нашого міста, яка на той час складалася з 50 сімейств, почала готуватися заздалегідь. На зборах 20 квітня харківські французи вирішили надіслати до Петербурга до дня приїзду президента двох делегатів від міста і зробити президентові Емілю Лубе від громади подарунок.

Увечері 4 травня делегати французької колонії нашого міста виїхали до Петербурга, щоби взяти участь в урочистих заходах. З собою вони везли прикрашену художньою віньєткою та надруковану на пергаменті адресу (так тоді називалося письмове вітання в ознаменування ювілею чи іншої події), на якій стояло 42 підписи харківських французів. Адреса знаходилася в розкішній теці з білої крокреневої шкіри з написом французькою «Amonsieur Emile Laubet President de la Republique Francaise, la colonie francaise de Kharkoff Mai 1902». Крім цього, у подарунок президенту Франції були замовлені у фотографа Олексія Михайловича Іваницького чотири діапозитиви розміром 40 х 50 сантиметрів з краєвидами Харкова. Кожен знімок був у художній рамці та забезпечений написами, гравійованими на срібних дощечках. Все це передали особисто до рук французького президента у Петербурзі 9 травня під час зустрічі з делегаціями французьких колоній, на якій були присутні також представники Москви, Одеси та Варшави.

Візити до нашого міста високопосадовців Франції не були рідкістю. Через кілька років, у неділю, 13 серпня 1906 року в рамках поїздки Донецьким кам’яновугільним басейном до Харкова прибув з одноденним візитом посол Франції при імператорському дворі в Петербурзі Моріс Бомпар. Зустріч з головним представником Франції, а також дружиною та першим секретарем посольства, що супроводжували його, була вкрай теплою і привітною. Журналісти того часу писали, що о 12:30 посол зі свитою прибув до Grand Hotel. На вході його вже зустрічав власник готелю француз Луї Боннот із сімейством. У самому розкішно обставленому кабінеті Grand Hotel на честь Моріса Бомпара влаштували урочистий сніданок, який приготував особисто господар.

На сніданку були присутні чільні представники французької громади, консульства, благодійного товариства, а також великі промисловці, всього близько 30 осіб. О 15:00 посол залишив Grand Hotel і здійснив візити, у тому числі губернатору, командувачу військ і губернському ватажку дворянства.

Проте не лише дипломати приїжджали до Харкова. Відвідували наше улюблене місто на початку ХХ століття також відомі французькі мандрівники-пішоходи. Так, у середині квітня 1903 року у Харкові зупинився 23-річний Шарль Мілло. На той час він перебував у дорозі ось уже третій рік і побував у багатьох місцях. Вийшовши з Парижа у квітні 1901 року, Мілло обійшов усю Південну Францію, потім побував у Італії та Сицилії. Перебуваючи в місті Мессіна, мандрівник захворів і пролежав цілих три місяці з лихоманкою. Одужавши, француз знову вирушив у дорогу, побував на Мальті, обійшов пішки Австро-Угорщину, Німеччину, Голландію, Бельгію, Англію, Шотландію, Швецію та Фінляндію. Цікаво, що весь цей час подорожував Мілло без грошей, на життя заробляв викладанням французької мови, написанням нотаток про свої враження у французькі газети, а також продажем своїх фотографій та листівок. Прибувши до Харкова, Шарль Мілло оселився в одному з номерів готелю Grand Hotel (власником якого, як я писав вище, був француз), де влаштував жвавий розпродаж своїх зображень. Після нашого улюбленого горда Мілло планував вирушити до Одеси, звідти до Криму, а потім до Персії, Індії, Китаю, Японії та Америки.

Декількома роками пізніше Паризьке географічне суспільство запропонувало всім охочим взяти участь у навколосвітній подорожі з такими умовами:

• Пройти певним маршрутом, відвідати величезну кількість місць, фіксуючи всюди своє перебування;
• Весь шлях складав 165 тисяч кілометрів, які потрібно було пройти за 15 років. З них 70 000 км припадали на морські та залізничні пересування, і ще 95 000 км необхідно було пройти пішки;
• Усю подорож оплачували самі учасники. Той, хто зійшов з дистанції, ні на яку винагороду розраховувати не міг, а того, хто повернувся першим у 1922 році, чекав приз – 200 тисяч франків.

У результаті 23 січня 1907 року з Парижа в дорогу вирушили 22 мандрівники. Під час подорожі з ними траплялися всілякі пригоди. Біля Дамаска на них напали бедуїни та відібрали багаж, зброю та гроші. Поблизу Хартума їх обстріляли розбійники, одного з мандрівників було вбито, а другого поранено в ногу. У підсумку до 1911 року з 22 осіб подорож продовжили лише вісім. На території «цивілізованої» Російської імперії пригоди відважних французів не закінчилися. На початку листопада 1911 року у багатьох ЗМІ з’являється така новина:

12 листопада п’яні селяни напали без жодного приводу на французів-мандрівників, які здійснюють навколосвітню подорож, і побили їх. Озброєні мандрівники стріляли у повітря. Поки приспіли на допомогу французам, їх порядно зім’яли, повалили в бруд, топтали. Одного побитого мандрівника-француза чомусь відправили до холодної; поки його туди вели, нападники одного разу вирвали мандрівника з рук поліції та знову побили

Оскільки Харків був обов’язковим пунктом у маршрутному листі мандрівників, у січні 1912 року до нашого улюбленого міста прибули подружжя Габріель та Жозефін Шефле. А через три місяці приїхали й інші учасники, а саме подружжя Андре та Ірма Мартен.

Обидві пари кошти на існування заробляли в нашому місті так само як і Шарль Мілло: писали статті у французькі газети, читали лекції, продавали листівки та демонстрували кінематограф.

У серпні 1913 року Харків відвідав кореспондент двох найбільших французьких газет того часу, LeFigaro і LeParisien, Рене Маршан. Про його візит ЗМІ нашого міста писали:

З усіх повітів сподобався, йому, звичайно, Вовчанський, який вразив своєю телефонною мережею, школами, грамотністю населення і т. д. Цей повіт, за словами Маршан, стоїть анітрохи не нижче за сільські департаменти Франції. Наприклад, тільки в департаменті Сени є, як у Вовчанському повіті, телефон у кожному селі. Тут же французький журналіст оглядав землевпорядні роботи, які, на його думку, сприяють зближенню селянства різних губерній та дають можливість чиновництву осягнути та увійти в інтереси селян. Взагалі, постановка цієї справи у повіті вселяє найоптимістичніші надії.

Ось тільки шкода, що відгуки про Харків мандрівників, дипломатів та журналістів, опубліковані у французьких газетах, досі нам невідомі. Хоча впевнений, що та сама пара Мартен, перебуваючи у нас до 15 квітня, про місто написала чимало цікавого. Тішить, що про заходи, організовані французами у Харкові на початку ХХ століття, інформація є. Тож продовження «французьких історій» обов’язково буде…