У Європі перші парфумерні виробництва з’явилися десь на межі XVII-XVIII століть. На наших землях у цей час білила, рум’яна та різні пахощі, що передували сучасній косметиці, можна було купити у так званих «зелених лавках».

Указ Петра I від 22 листопада 1701 року про створення перших восьми «вільних» аптек послужив потужним поштовхом у розвиток фармакології та парфумерії. В аптеках тепер можна було купити не лише ліки, а й різні косметичні засоби, у тому числі парфуми. Низка успішних підприємців-парфумерів розпочинала кар’єру саме провізорами. Видатний фармацевт Володимир Карлович Феррейн (1834—1918 рр.) відомий не лише створеними у своїй московській аптеці ліками — технологія приготування медикаментів у Феррейна була дійсно недосяжною для інших. Але він прославився як чудовий виробник парфумерії. До 1913 року його фірма випускала понад 200 найменувань парфумів та одеколонів.

Харківські аптеки в середині XIX ― на початку XX століття були скромнішими, але різного роду парфумерію та косметику придбати в них було теж можна. Екзотичні назви та місткі слогани просто мали забезпечити товару успіх.

“Ніпон Чо-Чо”, Духи “Японські метелики” в аптекарськом магазині Ярошевського, Шляпний провулок біля Собору.

“Спробуйте митися милом Юм-Юм парфумера Пьера та ви не станете митися іншим милом.” Склад в Харкові, Пасаж.

А у чудовому музеї аптеки, розташованому у нашому місті на вул. Воскресенській, 19 і до цього дня в окремій шафці можна побачити флакони для парфумів.

У першій половині XX століття в Російській імперії функціонувало понад 200 скляних заводів. На 15 із них робили лише парфумерний посуд. До революції флакони не виготовлялися окремо для кожної фірми, а з асортиментом парфумерні фабриканти могли ознайомитись у заводських каталогах, які, до речі, могли випускати посуд абсолютно однакового дизайну. Тому іноді ситуація доходила до абсурду.

Однак були й винятки. Наприклад, єдине в імперії російсько-французьке акціонерне товариство «Модерн» славилося не лише своїми витонченими ароматами, а й витонченими флаконами, які виготовлялися на знаменитих скляних заводах братів Грибкових та заводах Івана Рітінга. Їхньою вишуканою продукцією могли насолодитися на початку ХХ століття і мешканки нашого міста, адже фірмовий магазин «Модерн» знаходився за адресою провулок Лопатинський, 7.

1860 року в Петербурзі французький провізор і купець Федір Іванович Каль створив невелике парфумерне підприємство з виробництва помади, одеколону, запашних вод, ароматичного оцту та інших косметичних виробів. З 1872 року його власником стає громадянин Франції Жорж Фрідріхович Дютфуа.

До початку XX століття фірма була вже відзначена на російських та всесвітніх виставках трьома золотими, двома срібними та однією бронзовою медалюю. Наприклад, у 1878 році на всесвітній Паризькій виставці компанія отримала найвищу нагороду як найкраще парфумерне виробництво в Російській імперії. Духи «Червона гвоздика», «Лісова конвалія», одеколон «Потрійний» мали велику любов і попит у населення. Хоча сама фірма називалася не так поетично, як її вироби, а саме «Санкт-Петербурзька хімічна лабораторія».

У Харкові цю продукцію також можна було придбати, адже на вулиці Московській знаходився їхній магазин.

Представником дуже популярної Варшавської парфумерної фабрики «Фрідріх Пульс» у нашому місті був Герман Гельферіх. Сама ж Харківська агенція розташовувалась на вулиці Рибній, 28.

Крім реклами парфумерії, акціонерне товариство «Фрідріх Пульс» авторитетно заявляло, що пережирене гігієнічне мило їх виробництва «Незамінне для ніжності шкіри обличчя. Схвалена та рекомендована авторитетами медицини. Отримати можна у всіх парфумеріях, аптеках та аптекарських магазинах». Називалося це рятівне і незамінне мило дуже гарно і незрозуміло — «Тріолан».

У парфумерних магазинах Расторгуєва, Лаушкіна, Ушанова в Пасажі, Богданова на Нетеченській, 59, Рено на Катеринославській, 1 та багатьох інших навперебій рекламували та продавали парфуми різних виробників. Цінителі вишуканих ароматів могли купити парфуми однієї з найбільших фірм в Імперії «Брокар та Ко». Заснована французом та парфумером «з великої літери» Генріхом Брокаром, до 1914 року ця компанія виробляла  4,300,000 флаконів парфумів на рік.

А 1913 року «Товариство Брокар і Ко» було відзначене званням «постачальника Двору Його Імператорської Величності». До святкування трьохсотліття будинку Романових Брокари випустили аромат «Улюблений букет Імператриці», що зайняв перші місця на найбільших виставках за кордоном. Багатьма цей незвичайний аромат знайомий і до цього дня — адже за радянських часів він називався «Червона Москва». Хоча особисто мені більше подобається назва інших парфумів цієї фірми ― «Кінець століття».

Одним зі знаменитих творців «вищої парфумерії» на той час був француз, який влаштувався в Москві в 1853 році – Альфонс Сіу. Товариство «Сіу і Ко», окрім іншої парфумерії, випускало безліч висококласних парфумів і, оскільки цей вид продукції перевищував кількість дешевих одеколонів, у їх каталогах скрізь писалося: «парфумерія найвищої якості». Назви у численних ароматів парфумів були просто незвичайними та оригінальними: «Горошок запашний», «Жокей-клуб», «Іспанська шкіра», «Люби мене», «Люблю тебе», «Моє серце», «Не забудь мене», «Перший поцілунок» і навіть… «Свіже сіно».

Сьогодні пам’ятають про товариство «Сіу і Ко». Адже, окрім парфумерії, Сіу були ще й визначними кондитерами. Товарний знак улюбленого багатьма печива «Ювілейного» з’явився вперше в 1913 році, коли кондитерська фабрика «А. Сіу та Ко» випустила «Ювілейне» на честь 300-річчя Будинку Романових.

У Харкові ці дві компанії своїх магазинів не мали. Зате в нашому улюбленому місті було дещо краще. Однією з найстаріших і найбільших в імперії була фабрика Альфонса Ралле (також француза за походженням), створена 1843 року. У 1857 Альфонс Ралле поїхав до Франції, а фабрикою керував директорат на чолі з іншим вихідцем із Франції, Едуардом Бо.

На Паризькій всесвітній виставці в 1878 вироби компанії були визнані «вище будь-якої нагороди». З 80-х років ХІХ століття починається випуск модних квіткових одеколонів, які принесли товариству величезний прибуток.

У грудні 1896 року компанія була перетворена на «Товариство вищої парфумерії А. Ралле і Ко» з основним капіталом 1 млн рублів. Завдяки високому класу продукції “Ралле і Ко” були офіційними постачальниками Двору його Імператорської Величності Імператора Всеросійського, Шаха Перського та його Високості князя Чорногорського.

Товариство чотири рази нагороджувалося державним гербом Російської імперії (більше ніхто стільки разів цю нагороду не отримував) — на той час це було найбільшим досягненням. На Паризькій виставці в 1900 році компанія отримала найвищу премію – «Гран-прі». Парфум, що виробляється в Росії, продавали у Франції, Німеччині, Туреччині та на Балканах. Перелічувати далі всі нагороди та досягнення можна до нескінченності, адже «Товариство вищої парфумерії А. Ралле і Ко» було справді рекордсменом як за обсягом продукції, що випускалася ними, так і за кількістю нагород. До кінця XIX століття у Ралле були свої склади та фірмові магазини в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі та Харкові.

У нашому місті вони були розташовані в будинку Карпишева (вулиця Рибна, 15) та в соборному будинку на вулиці Московській. Це дозволяло компанії не тільки тішити прекрасних мешканок Харкова, але також активно реалізовувати свою продукцію на Водохрещеному, Троїцькому, Успенському та Покровському ярмарках.

Наприкінці XIX століття працювати в компанії почав Ернест Бо (1881—1961 рр.), другий син керівника компанії Едуарда Бо. У 1898—1900 роках він працював лаборантом на фабриці з виробництва мила, потім два роки служив у французькій армії. В 1902 повернувся до Москви та почав вчитися на парфумера на фабриці Rallet. В 1907 завдяки своїм дивовижним талантам у віці 25 років Ернест Бо стає провідним парфумером на московській фабриці Ралле. Разом із братом він також входить до правління компанією. Нова посада дає йому більше творчої свободи. Його духи «Царський верес» мають величезний успіх, а «Фея троянд» вважалася найкращим відтворенням аромату троянди. Потім були «Нільська лілія», «Російська фіалка», «Срібляста конвалія», «Джерело кохання» та ще десятки романтичних назв. Однак перший справжній успіх приходить до Бо в 1912 році зі створенням одеколону Bouquet de Napoleon, присвяченого до 100-річчя Бородінської битви, він наробив багато шуму.

Через рік з’являються дамські духи Bouquet de Catherine, названі так на честь Катерини Великої, вони були присвячені до трьохсотліття династії Романових. Вибираючи для своїх парфумів інгредієнти, Бо завжди намагався уникати того, що вживали інші. Його великою заслугою також вважається і той факт, що він першим став вживати у своїх екстрактах дорожчі натуральні есенції. З цієї причини всі цінителі ароматів могли відчути все багатство, тонкість і пишність його творів.

Наприкінці 1919 Едуард Бо емігрує до французького міста Ла Боска і працює в парфумерній фірмі Chiris, для якої розробляє формулу духів «Rallet № 1». У 1920 Бо за посередництвом великого князя Дмитра Павловича знайомиться в сусідніх Каннах з Коко Шанель. З презентованої Бо серії Rallet № 1 вона обрала 5-й номер. Випущені 1921 року перші 100 пробних флаконів «Chanel No. 5» велика Коко все до одного відправила у вигляді різдвяного подарунка світським знаменитостям та законодавцям моди. Успіх був просто приголомшливий. Хоча є кілька історій виникнення легендарного аромату «Chanel No. 5», у кожній з них так чи інакше є автором Ернест Бо.

У своєму оповіданні «Запашна симфонія життя» Валентин Пікуль напише: «Парфумерія, як і музика, належить до найдавнішого виду мистецтв, а парфумер найбільше схожий на композитора, який фантазує, поєднуючи різні аромати, наче розкладаючи музику за нотами».

Що ж, можна тільки здогадуватися, які симфонії звучали на вулицях нашого міста 100 і більше років тому. Однак, судячи з композиторів, були вони прекрасні.