Харківський кінотеатр “Боммер” – найстаріший кінотеатр України. Він був офіційно відкритий 3 березня 1908 року.

За старшинством у Східній Європі з ним може посперечатися лише кінотеатр “Pionier 1907” у польському Щецині, який офіційно був відкритий як кінотеатр лише 26 вересня 1909 р., а з 1907 р. діяв як синематограф при ресторані. Втім, знаходиться “Pionier 1907” у прибутковому будинку ХIX ст., тоді як для “Боммера” було збудовано спеціальну будівлю кінотеатру. Вона досі знаходиться у Харкові за адресою вул. Полтавський шлях, 6

Організували кінотеатр брати Боммер, на жаль, їхні імена досі невідомі, але прізвище Bommer є скоріше німецьким чи швейцарським. Можливо, брати були етнічними німцями, але мали французьке громадянство і намагалися наголошувати на тому, що кінотеатр – французький, адже саме французи були піонерами кіно і задавали в ньому моду.

До 1908 року у Харкові вже діяло 9 кінотеатрів, конкуренція у кінопрокатному бізнесі була серйозною. Тим не менш, нова розвага для публіки стала настільки популярною, що місця на ринку для нових підприємців вистачало. Головна контора братів Боммер знаходилася в Ростові-на-Дону, і мережа їхніх кінотеатрів (які називалися “електро-біографами”) була дуже великою – від Варшави та Лодзя до Ялти, Баку, Астрахані та Самарканда.

Харківський кінотеатр “Боммер” був збудований за проєктом архітектора Бориса Корнієнка, між будинками готелю “Росія” та Кафе-де-Парі. Його об’ємно-просторова композиція незвична для сучасного кіноглядача, але була типовою для кінотеатрів 1900-х років.

На першому поверсі розташовувалися каси, з’єднані переходом з вузьким залом для глядачів на 380 місць з кіноапаратною в торці будівлі та екраном ближче до вулиці – таким чином зал був відгороджений від галасливої ​​проїжджої частини. Над залом, на другому поверсі, розміщувалося велике фойє з буфетом, де глядачі могли чекати на сеанс, підкріпитися в антракті або обговорити побачене.

Нова будівля кінотеатру, як і ділянка, на якій вона була розташована, належала дворянину Миколі Зам’ятіну. До речі, керувати кінотеатром брати Боммер найняли І. Вольчині, який уже мав досвід у кінопрокатній справі із кінотеатром “Мішель” на вул. Московській, 4 (зараз пр. Героїв Харкова). Управитель “Боммера” незабаром відкрив кінотеатр трохи вище, на вул. Катеринославській, 24, і назвав його на свою честь – Вольчині.

На місці кінотеатру Боммер раніше розташовувалося фотоательє, у якому працювали відомі харківські фотографи ХІХ ст. Серед них особливо варто відзначити Василя Досекіна та Альфреда Федецького. 30 вересня 1896 р. Федецький зняв у Харкові перший в Україні документальний фільм, у якому зобразив перенесення чудотворної ікони Озерянської Божої Матері Катеринославською вулицею. 2 грудня 1896 р. Федецький провів у Харківському оперному театрі перший в Україні та Російській імперії публічний кінопоказ. На жаль, фотоательє згоріло 1907 р., але в будівлі “Боммера”, що зайняла його місце, давно проситься музей харківського кіно та фотографії – плани щодо його облаштування неодноразово озвучувалися керівництвом кінотеатру.

На жаль, не збереглося фото оригінального головного фасаду, який виходив на Катеринославську (Полтавський шлях). Відомо, що у 1920-х він був перебудований і, швидше за все, був спрощений, його можна побачити на фото Харкова часів німецької окупації 1941-1943 років. – Тоді кінотеатр мав назву “Марс”. Цей фасад був також пошкоджений під час бойових дій у 1943 р. та відновлений в іншому вигляді. 4 вікна на другому поверсі були об’єднані у 2, після численних ремонтів “Боммер” з боку вулиці став нагадувати типові харківські комерційні будинки 2000-х рр., тому статусу пам’ятника архітектури не отримав. Хоча охоронний статус пам’ятки історії він точно заслужив.

Наразі фасад “Боммеру” прикриває тканина з візуалізацією в стилі ар-нуво, представленою в першій половині 2010-х рр. як варіант реконструкції кінотеатру.

Втім, швидше за все оригінально фасад мав риси цегляного еклектизму, про що можна судити з узорів бічних стін, що збереглися – вони сильно нагадують іншу будівлю Корнієнка, ломбард на вул. Університетській, 5 (зараз Історичний музей).

“Боммер” був справді популярним. Відомо, що за 20 весняних днів 1912 було продано 15,000 квитків, тобто кінотеатр відвідувало близько 750 глядачів на день. З часткою ринку в 13% “Боммер” входив до лідерів харківського кінопрокатного бізнесу, поступаючись лише кінотеатру Вольчині з його 27%.

Кінотеатр працював щодня, до 11-ї вечора. Звичайно ж, німе кіно супроводжувалося музикою – і не просто тапером на піаніно, а музичним тріо. При показі тривалих фільмів влаштовувалися антракти, до них продавали програми з сюжетом – як і в театрі.

Також у “Боммера” вже в 1910 р. був свій сад, що розташовувався на розі Дмитрівської та Благовіщенської вулиці (не плутати з Тіволі) – у ньому проводилися танці, гуляння, влаштовувалися ігри для дітей та проходили кінопокази. У “Боммері” регулярно влаштовувалися благодійні сеанси зі збиранням коштів на різні суспільні потреби.

Втім, “Боммер” фільми не лише показував, а й знімав! Вже 1908 р. з’явився фільм “Диво-грамофон, куплений у магазині грамофонів за адресою вул. Катеринославська, 6”. У будівлі кінотеатру була розташована крамниця грамофонів, можна сказати, що це був завуальований рекламний ролик – перший в Україні. Крім цього “Боммер” також займався орендою фільмів та кінообладнання.

Колектив кінотеатру “Боммер” знімав харківські документальні хроніки, невеликі театральні сценки та повнометражні картини. Наприклад, у 1910 р. широку популярність мав знятий “Боммером” 135-хвилинний фільм “Кума Хфеська” – екранізація українського водевілю “Кум мірошник” авторства Дмитра Дмитренка. Це був один із перших фільмів українською мовою. Ролі виконала трупа під керуванням Дмитра Байди-Суховія. На жаль, практично всі фільми “Боммера” були втрачені.

У смутні роки Української революції у ​​кінотеатрі діяло кабаре “Intime”, у наступні десятиліття кінотеатр змінив безліч імен – “Кінотеатр №5”, “ім. Маркса”, “ім. Дзержинського”, “Марс”, “Kino №4”. У 1951 р. замість фойє з буфетом на другому поверсі було відкрито другу кінозалу на 280 місць.

З 1993 р. кінотеатр називався “Зустрич”, назву “Боммер” було повернуто у 2003 р. У ХХI столітті в будівлі діяла вже одна кінозала на першому поверсі на 132 місця.

З 2000-х років. “Боммер” став спеціалізуватися на показі некомерційного, фестивального та артхаусного кіно, документальних фільмів, фестивалях короткометражних фільмів. “Боммер” став культовим місцем для кіноманів та поціновувачів культурного життя міста. Останні десятиліття кінотеатр, який належав територіальній громаді Харківської області, страждав від хронічних проблем із фінансуванням. У 2009 р. його навіть хотіли закрити, але завдяки тиску громадськості та активістів “Боммер” вдалося зберегти. Кінотеатр у міру своїх сил ремонтував приміщення, у ньому також проводили театральні вистави та культурні зустрічі.

Останні кінопокази відбулися у 2021 році, але сезон 2022 р. “Боммер” так і не відбувся через початок повномасштабної Російсько-української війни та систематичного обстрілу Харкова. 2023 р. “Боммер” було передано КП “Обласний організаційно-методичний театрально-концертний центр.”