Судячи з непрямих відомостей, деякі консульства іноземних держав почали знову відкриватися у Харкові вже на початку 1920-х (перша хвиля дипломатичних зізнань Радянського Союзу пройшла влітку 1923 р.).

Про це, зокрема, ми можемо судити з книги спогадів Володимира Орлова “Подвійний Агент”, виданої у Лондоні 1932 року.

Під час Громадянської війни він був білим розвідником, який працював під прикриттям в ЧК. З його спогадів ми можемо дізнатися багато смішних історій, у тому числі з Харкова початку 1920-х.

Трилісер (один із керівників ГПУ) наказав своїм агентам викрасти шифр, яким користувалося перське консульство у Харкові. Це було завдання, гідне Геракла, бо ніхто з харківських чекістів не володів перською мовою. Тому вони вирішили забрати всі папери, написані перською. Один із чекістів проник у консульство під виглядом електрика. Сам консул був у від’їзді, вдома була лише його дружина. Чекіст оглянув приміщення, запам’ятав, де стоїть письмовий стіл, і пішов. Пограбування запланували здійснити тієї ж ночі. Подібні операції готувалися в такій глибокій таємниці, що чекісти, які не брали участі, нічого про них не знали. Поверхом нижче за консула жив високопоставлений співробітник ГПУ. Він нічого не знав про операцію, що готується. Коли чекісти вночі забарабанили у двері квартири консула, жінки, які знаходилися в ній, настільки злякалися, що почали стукати в підлогу, щоб дати знак чиновнику, що живе внизу, що їм потрібна допомога. Почувши сигнал про допомогу, шляхетний лицар кинувся нагору і кинувся на уявних грабіжників, у яких не впізнав своїх товаришів. Він так добре захищав консульство, що після кількох пострілів «грабіжники» були змушені тікати. Їх начальник, чекіст Бірко, чекав унизу. Дізнавшись, що сталося, він зірвав із себе фальшиву бороду та вивалив купу прокльонів на голову непроханого захисника консульства. Наступного дня в пресі з’явилися повідомлення про «невдалу спробу пограбування перського консульства» та про те, що всіх зловмисників заарештовано.