Цей будинок – рідкісний приклад щодо вдалої (за мірками Харкова) реконструкції старої будівлі. Вона була збудована в 1930-х роках на розі вул. Григорія Сковороди та Чорноглазівській, не є пам’яткою архітектури, але власник у 2018-2019 рр. вирішив будівлю розібрати та зібрати практично заново, зовсім не зіпсувавши історичний вигляд фасаду.
Надбудова також виконана позаду фасаду і не спадає на очі. У будинку вгадуються риси ар-деко і загалом він подекуди нагадує будівлі Ноя Підгірного, який відомий будівлям в перехідному еклектичному стилі від конструктивізму до раннього сталінського ампіру, хоча архітектора будівлі поки встановити не вдалося.
Варто відзначити, що була проведена реконструкція не всієї будівлі, а лише її лівої та центральної частини, які належить одному власнику. Частина будівлі на вулиці Чорноглазівській залишилася оригінальною.
У 1920-х рр. на місці цієї будівлі за адресою вул. Григорія Сковороди, 42 (тоді це була вул. Пушкінська) трапилася інша цікава історія.
Як ми вже згадували, на початку 1920-х у Харкові працювало представництво Американської адміністрації допомоги (American Relief Administration, ARA), благодійної організації, яка займалася розподілом допомоги постраждалим від голоду як в Україні, так і у Поволжі.
У книзі “Подвійний агент”, яка є мемуарами контррозвідника-білогвардійця Володимира Орлова, впровадженого до більшовиків, є кілька смішних історій про дипломатичні конфузи харківського ЧК початку 1920-х.
Харківське представництво добре відомої американської організації АРА розташовувалося за адресою вул. Пушкінська, 42, і більшовики дуже цікавилися його кореспонденцією. Комендантом будинку був призначений чекіст Ворошилов, один зі службовців Секретаріату також був співробітником ГПУ.
Офіс АРА знаходився на першому поверсі будівлі, а жили американці на другому. Ворошилов мав знайти, де зберігається кореспонденція, а другий агент — викрасти офіційний звіт АРА, щоб наступного дня повернути його на місце. Після того, як були продумані всі деталі, Ворошилов отримав наказ залишити на ніч відкритим одне з вікон, що виходять у сад. О другій годині ночі чекісти під виглядом грабіжників залізли у вікно і, доки американці мирно спали поверхом вище, викрали мішок із поштою.
Мішок доставили у безпечне місце, відкрили та піддали його вміст ретельному вивченню. Переписавши з листів усе, що було необхідно, мішок знову опечатали та о п’ятій ранку повернули на місце. Довгий час все йшло гладко, але одного разу в руки чекістів, що переглядали пошту, потрапило кілька об’ємистих пакунків. В одному з них був детальний звіт щодо економічної ситуації в Україні. Звіт вирішили не класти назад у мішок, тому що він представляв дуже великий інтерес для ЧК.
У пакунках було виявлено також банкноти на загальну суму тридцять п’ять мільярдів рублів, що на ті часи було дуже значною сумою. Крім того, в одному з пакунків лежало дороге кольє та інші ювелірні прикраси.
Покласти гроші назад було просто неможливо і чекісти залишили їх собі. Вранці американці зчинили тривогу. Їх пограбували. У міліції нічого не знали про людей ГПУ та надіслали на місце події наряд. Доставлені на місце злочину собаки одразу взяли слід і привели правоохоронців до будівлі ГПУ.
Начальник центрального розвідувального відділу ГПУ товариш Галицький, побачивши у вікно собак та міліцію, одразу ж зателефонував начальнику міліції та наказав негайно прибрати псів.
Але розв’язати проблему виявилося не так просто. Один з учасників пограбування прийшов до АРА “давати свідчення” в тому ж пальті, в якому він був минулої ночі. Не встиг він переступити поріг, як собаки, яких тримав один з агентів, злісно гавкаючи, накинулися на нього. Оскільки на той час американці виявили зникнення економічного звіту, вони стали наполягати на подальшому пошуку людей, які вкрали гроші.
Подальший розвиток подій у цій анекдотичній історії невідомий. Але можна резюмувати, що собак, і особливо їх нюх, на відміну від людей, обдурити важко.