4 травня 1812 року з ініціативи професора Харківського імператорського університету Карла Нельдехена вийшов перший номер газети «Харківський тижневик». Газета випускалася щосуботи, загальним тиражем у 600 екземплярів. Проте 20 липня 1812 року після виходу 12 номерів перше періодичне видання Харкова та Слобожанщини закрилося. По суті, газета була комерційним виданням, де розміщувалися матеріали переважно економічного характеру і давалися сільськогосподарські ради.

Можливо, тому в № 48 «Живописного огляду» за 1878 рік А. Н. Синельников у статті «Квітка-Основ’яненко» пише таке:

У 1816 році в Харкові було започатковано місцеву журналістику: при університетській друкарні став виходити журнал «Український Вісник» під редакцією Філомафітського та Гонорського. Одним із видавців цього журналу на другий рік його існування був Квітка. Тут він друкував звіти про стан справ «Благодійного товариства» та інституту, а також дрібні гумористичні статті, підписуючись під псевдонімом «Фалалей Повінухін». Незабаром з’явився в Харкові й інший журнал – «Харківський Демокріт», із винятково веселим напрямком.

«Український вісник», що видавався з 1816 по 1819 роки, був першим в Україні літературно-мистецьким, науковим та громадсько-політичним щомісячним журналом.

Окрім згаданого вище Квітки-Основ’яненка, з виданням активно співпрацював і П. Гулак-Артемовський. Попри те, що статті розміщувалися переважно російською мовою, саме тут уперше надрукували твори П. Гулака-Артемовського «Пан i собака» українською, а також інші його твори. Публікувалися тексти про життя та діяльність Григорія Сковороди та історію України. Це й не дивно – адже одним із своїх завдань творці журналу вважали ознайомлення читача з історією рідного краю. Неабиякий інтерес становлять для нас і матеріали, пов’язані з нашим улюбленим містом, розміщені в розділі «Харківські записки». Тираж журналу становив 350-500 примірників і, що важливо, самоокупався.

У тому ж році харківський поет і байкар Василь Маслович починає видавати сатиричний журнал «Харківський Демокріт».

На той момент це було перше і єдине суто сатиричне видання в Російській імперії. У ньому розміщувалися жартівливі вірші, літературні пародії, сатиричні замітки, епіграми та низка творів на місцеву харківську тематику, написаних Василем Масловичем розмовною українською мовою. Таким чином, це був перший досвід використання української мови у періодичній пресі.

Попри те, що «Харківський Демокріт» виходив лише з січня по червень 1816 року, його значення в літературному житті Слобожанщини та й усієї Лівобережної України величезне. Вплинув він і на вищезгаданий «Український Вісник».

Але у 1816 році у харківській журналістиці та періодичних виданнях все тільки починалося.

З 1817 по 1823 рік університетською друкарнею в Харкові за редакцією О. Вербицького друкувалася щотижнева газета «Харківські Ізвєстія».

У виданні було 4 розділи:

1) внутрішні та місцеві звістки;
2) закордонні новини;
3) анекдоти;
4) оголошення.

Основна увага приділялася місцевій хроніці.

Того ж року професор імператорського університету Федір Васильович Пільгер починає видавати журнал «Український домовід».

Після того, як побачив світ другий номер, урядова цензура радісно прикрила це друковане видання. До речі, це був перший ветеринарний журнал у всій величезній Російській імперії.

З 1838 року у місті стала виходити газета «Харківські губернські відомості». Друкувалася вона, на відміну попередніх, не в університетської друкарні, а друкарні харківського губернського правління.

Прекрасну характеристику їй дає у своїй книзі «Про друк взагалі та провінційний зокрема» 1899 року Нікандр Дмитрович Тихомиров.

Але в ряді губернських відомостей особливо виділяються одні — це «Харківські Відомості», які можуть служити прямо взірцем для решти, за своїм типом наближаючись до столичних видань. Ці відомості, служачи ідеалом звичайних провінційних відомостей, показують власне, що з губернських відомостей можна створити солідну газету. У міру сил прагнутимуть наслідувати їх і реформовані з 1-го січня цього року «Вітебські Губернські Відомості.

Говорячи про цю газету, неможливо не згадати ім’я нашого великого земляка: письменника, журналіста, перекладача Михайла Костянтиновича Первухіна (1870—1928).

Знаменитий він тим, що є автором першого твору у жанрі «альтернативної історії» на території колишньої Російської імперії – «Друге життя Наполеона».

Перші оповідання автора були опубліковані саме у «Харківських Губернських Відомостях» у 1895 році.

З ім’ям популярної газети «Південний Край», що видавалася в нашому місті з 1 грудня 1880 року і відома своїми «ілюстрованими додатками», також пов’язано багато великих імен.

Тут були опубліковані перші вірші поета Степана Гавриловича Петрова (псевдонім-Скиталець).

Дебютував зі своєю розповіддю в газеті в січні 1895 року і Михайло Петрович Арцибашев, чию творчість надалі високо оцінював О. Купрін. На початку XX століття ім’я уродженця Охтирського повіту та учня харківської школи живопису Арцибашева “гуркотіло”… Нині ж, на жаль, мало хто пам’ятає про нього.

Першу розповідь того, кого надалі іменуватимуть не інакше як «король сміху» – Аркадія Тимофійовича Аверченка – також було надруковано саме у «ЮК».

А ось відомий письменник Всеволод Михайлович Гаршин «Південний Край» не любив і відгукувався про газету погано.

У листі до своєї нареченої Надії Михайлівні Золотилової від 25 червня 1882 він пише наступне:

«Поганий Край» друкує мої фейлетони, а грошей не шле. Завтра надішлю третій фейлетон і з ним лайливий лист, бо й жити треба, і їхати треба, а на все це потрібні гроші.

Йдеться тут про нарис «Петербурзькі листи», вперше опублікованому 1882 року в харківській газеті. Хоча саме видання було, до речі, далеко не бідним, навпаки, славилося одним з найбільших провінційних в імперії. Наприкінці 1890-х років тираж складав від 2 до 5 тисяч екземплярів, після революції 1905—1907 років — від 12 до 40 тисяч на день.

З 1906 року у нашому місті стала виходити політична, громадська, літературна та економічна щоденна газета «Ранок», яка конкурувала з «Південним Краєм».

Фінансував її багатий харківський купець Андрій Якович Жмудський, особняк якого по вулиці Григорія Сковороди, 31 знайомий зараз більшості мешканців нашого міста як ресторан «Пушка». Редактором з 1912 року була його дочка Варвара Андріївна, відома світу під прізвищем Каринська.

Найбільшої слави їй, щоправда, принесла не газета, а робота в кіно. 1948 року в США вийшов фільм «Жанна Д’Арк», за роботу над яким вона отримала перший в історії «Оскар» за найкращі костюми.

А 1915 року «Харків. Путівник для туристів та екскурсантів» повідомляв читачам наступне:

У Харкові видаються 3 щоденні газети: “Ранок”; “Південний Край”, що виходить 2 рази на добу: вранці велике видання та о 4 годині дня менше вечірнє видання звичайного типу вечірнього листка; “Харківські Губернські Відомості”; близько 30 щотижневих та щомісячних журналів. Вісім театрів.

Тож у XIX – на початку XX століття різних журналів та газет у нашому місті було чимало.

Дехто називає дату появи харківської журналістики 4 травня 1812 року, інші ― 1816 рік… Але думаю, що зараз це не так вже й важливо.

Набагато важливішим є те, що 200 років тому в нашому улюбленому місті з’явилися «Український Вісник» та «Харківський Демокріт», які справили подальший вплив як на періодичні видання Харкова, так і України. Виходить, що в Харкові, завдяки діяльності викладачів Університету, які видавали такі ось журнали, були закладені основи нинішньої української преси.

У якої, можливо, після 200 років, знову все тільки починається?