У Харкові збереглося небагато будівель першої третини ХІХ століття. Більшість з них у місті в ті роки будувалися з дерева, яке недовговічне за своєю природою, тому до наших днів вони не дійшли. Садиба Альховських будувалась у камені і є чудовим 200-річним прикладом архітектури у стилі класицизму.

Найкрасивіше вона виглядає із закритого для відвідування двору – саме там знаходиться її головний фасад з великими колонами іонічного ордера, тоді як протилежний ризаліт фасаду, що виходить надвір, прикрашений лише плоскими пілястрами.

Втім, рустування та замкове каміння на вікнах на першому поверсі присутні з обох боків. На жаль, фронтон і парапет над портиком у дворі було втрачено і зараз про них нагадують лише форми схилів дерев’яного даху. На початку 2010-х були втрачені останні аркові вікна зі старими палітурками, їх замінили на пластикові вікна з примітивним візерунком.

Садиба, що розташована за адресою вул. Благовіщенська, 26, є пам’яткою архітектури національного значення. У списку пам’яток зазначені 1840-і роки побудови, архітектор О. Лейбфрейд датує її 1830-ми, проте, ризикнемо припустити, що вона з’явилася ще раніше.

Згідно з дослідженнями Андрія Парамонова, садиба була збудована для скандально відомого дворянина Сави Альховського за проєктом Євгена Васильєва. Цей архітектор досить плідно працював з Альховським і також був автором перших споруд його садиби у Шарівці. Враховуючи рік народження Сави (1750), рік смерті Васильєва (1833) та роки його роботи архітектором будівельного комітету Харкова (1820-1827), логічно припустити, що садиба з’явилася саме у 1820-х. Також відомо, що у дворі було розбито сад університетським садівником Цетлером.

Спочатку садиба була значно меншою, її об’ємно-просторова композиція обмежувалася центральним об’ємом з парадною залою, який прикрашений трьома арковими вікнами та балконом в обрамленні колон, а також 3-віконними об’ємами з боків. Петро Альховський, син Сави, розширив садибу за допомогою архітектора Андрія Тона – це сталося орієнтовно у 1830-40-х роках.

Нові прибудови по 4 вікна з кожного боку, в яких Петро здавав кімнати чиновникам, дещо порушили оригінальну симетрію будівлі. У списку домовласників 1882 власником садиби значиться Надія Дмитрівна Савіна, дружина штабс-ротмістра.

В адрес-календарях 1892, 1901 та 1909 рр. зазначено, що садибою знову володіла представниця роду Альховських. Марія Лукінічна Альховська, вдова колезького радника, капітана Олександра Вікторовича Глушкова, жила у флігелі у дворі та здавала основну садибу в оренду.

З приходом радянської влади внутрішні приміщення садиби переробили під комунальні квартири. Багато флігелів у дворі збереглися донині, серед них є як ровесники садиби, і пізніші будівлі другої половини ХІХ ст.