Район ХТЗ, один із перших, де були застосовані прототипи типових мікрорайонів у Харкові, цікавий насамперед як пам’ятка містобудування.

Офіційно на картах 1930-х рр. він носить назву Тракторобуд. Також його називали соцмістом «Новий Харків» — від старого Харкова селище було відокремлене полями селекційної станції (у 1960-х на них з’явиться район Нові Будинки).

Ескізний проєкт Тракторобуду всього за 3 місяці на початку 1930 р. створило Проєктно-консультаційне бюро при НКВС УРСР під керівництвом архітектора Павла Альошина. До речі, на честь цього видатного київського архітектора в районі ХТЗ названо цілий проспект. У квітні 1930 р. документація для доопрацювання та реалізації була передана до харківського філіалу проєктного інституту «Гіпроград». У «Новому Харкові», місті майбутнього, яке виросло в районі хутора Лосево, мали жити в нових умовах соціалістичного побуту робітники як ХТЗ, так і 14 інших перспективних заводів. Ранні споруди «Тракторобуду» були побудовані в стилі конструктивізму.

Проект «Нового Харкова» передбачав 36 житлокомбінатів (мікрорайонів) чотирьох різних типів на 2730 мешканців кожен. Для звільнення від «тягаря побуту» вони мали харчуватися лише в клубах-їдальнях, які розташовувалися в центрі кварталу, тому в квартирах не було кухонь.

Клуб-їдальня на просп. Індустріальному, 6 була надбудована наприкінці 2010-х, тепер це ЖК «Індустріальний».

Митися та прати одяг мешканці мали в лазнево-пральних комбінатах.

У кожному житловому комбінаті була передбачена школа, дитячі садки та ясла.

Відмінна риса ясел — прибудови із закритими пандусами, завдяки яким коляски з дітьми можна було легко відвозити на другий поверх, не мучаючись на сходах.

У цьому колишньому дитячому садку з яслами зараз розташований Харківський інститут МАУП.

Взагалі, у конструктивістських будинках ХТЗ 1930-1932-х рр. смуги з червоної цегли між вікнами були чи не єдиним декором.

Розташування будинків проєктувалося відповідно до найкращих умов сонячного освітлення та напрямків вітрів. Хоча житло для економії часу на дорогу було спеціально побудовано поруч із тракторним заводом, квартали були відокремлені від нього смугою зелених насаджень шириною 500 м, які мали «фільтрувати» викиди ХТЗ. Одним із головних нововведень району стало звичне сьогодні «строчне» планування, де будинки були розвернуті торцями до вулиці перпендикулярно, а між ними розташовувалися великі проміжки. Така схема забудови була досить сміливою ідеєю, що поширилася в проектах соцміст, які будували одночасно з новими радянськими заводами.

«Строчне» планування покращувало циркуляцію повітря між будинками, зменшувало шум і звільняло значну площу для озеленення (до 30%). Це було дійсно незвичайне рішення на фоні розповсюдженої тоді суцільної квартальної забудови, де будинки вишиковувалися щільно один до одного «стіною», утворюючи замкнутий двір. Повітря, що застоювалося в таких кварталах в епоху вугільно-дров’яного опалення та відсутності каналізації, звинувачували в погіршенні здоров’я мешканців — і в цьому було раціональне зерно. Мабуть, клінічний комплекс ХТЗ був побудований у дальній південній частині району також з цієї причини — для максимального дистанціювання від заводу. Більш сучасна 25-та лікарня з’явилася в 1950-х уже ближче до центру району.

Втім, були й винятки з лінійного планування. Для еліти Харківського тракторного заводу, інженерно-технічного персоналу, у 1930–1933 рр. було збудовано гігантський будинок на вул. Миру, 20 з усіма зручностями, магазинами, ательє, бібліотекою тощо (арх. Є. Лимар). Разом із післявоєнним будинком на Бібліка, 19 вони займають цілий квартал.

Усі будинки, клуби-їдальні, дитячі садки та школи житлокомбінатів мали з’єднуватися на рівні другого поверху теплими, критими переходами.

Батьки в теорії могли не витрачати часу на одягання в холодну або дощову погоду, щоб відвести дитину до дитячого садка та їдальні.

Самотні робітники жили в комунальних 6-поверхівках (які називають «Титаніками» через їхній масивний, імпозантний вигляд), з загальними санвузлами на поверсі.

Один із «титаніків» на вул. Миру, 14. Зверніть увагу на вікна біля кута будинку, під якими видно металеві листи та нову цегляну кладку.

На архівних фото 1930-х можна побачити, як виглядав схожий «титанік», будинок на вул. Бібліка, 9. На аналогічному місці з кута будинку розташовувалися веранди без скління, які пізніше також були замуровані. Зараз більшість «титаніків» перебувають у вкрай аварійному стані, але в їхніх комунальних квартирах продовжують жити люди.

Після створення сім’ї робітники мали переїжджати з «титаніків» у більш комфортабельні 4-поверхівки.

Їх називали «американками» – через те, що по непідтвердженим даним в них якийсь час жили американські спеціалісти. Квартири в таких будинках мали 2,7-метрові стелі, санвузли, пічне опалення, але все ще не мали кухонь.

До речі, селище ХТЗ — один із ранніх прикладів використання білої, силікатної цегли вже на початку 1930-х рр. Хоча в Харкові окремі споруди з неї з’явилися ще на початку ХХ ст., справді масово вона почала застосовуватися лише після Другої світової війни.

Завод вкладав у благоустрій району великі кошти, деякі дороги були вимощені бруківкою, яку досі можна знайти. Біля будинку на вул. Бібліка, 21 зберігся інший цікавий артефакт — «американський» пожежний гідрант.

Будували житловий район, звичайно, не американці, хоча вони брали участь у запуску самого заводу ХТЗ, який зводився за зразком американського. Перший трактор був ліцензійною моделлю McCormick-Deering 15-30 компанії International Harvester — пам’ятник йому стоїть у Тракторозаводському сквері.

Не всі ідеї проєкту соцміста ХТЗ були реалізовані. Не побудували ті самі переходи між будинками, хоча для них були закладені поглиблення у фасадах. Історики кажуть, що основною причиною була не тільки складність проєкту, а й те, що значна частина ресурсів держави була перенаправлена на розвиток військової промисловості. Коштів на складні утопічні соцміста в умовах інтенсивної індустріалізації та мілітаризації економіки в 1930-х рр. вже не залишалося. Та й колективний побут явно не стикувався з реаліями — люди швидко почали облаштовувати кухні в квартирах, де їх спочатку не було. Втім, ідея «автономізації» мікрорайонів зі своїми клубами, дитсадками, поліклініками та школами з довоєнних соцміст перекочувала в масову післявоєнну радянську забудову, де люди могли не їздити до центру міста місяцями — оскільки все, що потрібно, знаходилося в пішій доступності.

По суті, за первинним проектом соцмісто будувалося лише до 1932 р. Замість 36 повністю встигли побудувати лише 4 квартали-жилкомбінату і ще 2 — частково. Саме об’єкти цих довоєнних 6 кварталів входять до сучасної охоронної зони соцміста ХТЗ як пам’ятки містобудування та архітектури.

Після 1932 р. займатися забудовою та благоустроєм став сам завод ХТЗ, причому вже за більш традиційними та індивідуальними проектами. Серед них варто відзначити будівлю Індустріально-педагогічного технікуму, школи №119 та школи №88, а також будинок на вул. Миру, 48/1. Їхня стилістика плавно переходить від конструктивізму до ранніх форм сталінського ампіру.

На жаль, будинок на вул. Миру, 48/1 особливо сильно обріс збільшеними «царськими балконами» у 1990-х, і тепер важко зрозуміти, яким був оригінальний вигляд фасаду. Його торцева частина у 2019 р. була прикрашена муралом із вишиванкою.

Його сусід-одноліток з 1930-х, будинок з величезною аркою на вул. Миру, 46.

Населення Тракторобуду в 1939 р. становило 65 тис. із запланованих 113 тис. При цьому значна частина робітників продовжувала жити в тимчасових бараках, масиви яких можна побачити на знімку 1941 р. на південь від житлокомбінатів.

Значна частина з 97 побудованих об’єктів селища ХТЗ під час Другої світової війни була зруйнована або пошкоджена.

Післявоєнна забудова району велася більш інтенсивно.

З метою економії будинки будувалися у стилі спрощеного сталінського ампіру зі скромним «цегляним» декором, без штукатурки.

Авторами проектів післявоєнної забудови були архітектори А. Моторін та В. Монтлевич.

Більша частина цих 4-5-поверхових будинків з’явилася у 1949–1954 рр.

Рідкісний приклад незаскленого балкона.

«Литі» опори балконів із хитромудрими візерунками явно виділяються на тлі «голої» цегляної кладки стін — це був масовий елемент фабричного виготовлення.

Цікава деталь: реклама атель’є з ремонту телевізорів – у вигляді телевізора, який ще можна було побачити на стіні одного з будинків у 2013 р. Також подекуди на стінах тоді можна було знайти вуличні термометри.

З 1961 р. на ХТЗ, вперше в Харкові, з’явилися п’ятиповерхові великопанельні будинки серії 1-464. Всього до 1976 р. у місті побудують 864 таких будинки. У 1966–1968 рр. у Тракторозаводському сквері було збудовано ДК ХТЗ із залом на 1200 місць (типовий проект, арх. Ф. Коваленко, Е. Бельман, І. Самохвалов).

Скульптура космонавта з ракетою між будинками 6 і 8 на вул. 12 Квітня була встановлена орієнтовно на початку 1960-х рр., коли вул. Біробіджанська була перейменована на честь польоту Юрія Гагаріна на вул. 12 Квітня. Згодом космонавт «втратив» ракету, але скульптуру відновили у другій половині 2010-х.

У 1972 р. був побудований Палац піонерів з куполом-обсерваторією (арх. Б. Цейтлін, Г. Ракітська). Зараз у ньому розташований Палац дитячої та юнацької творчості «Істок». Палац також запам’ятовується величезним «висячим» козирком.

У 1970-80-х на ХТЗ з’являються мікрорайони з 12- та 16-поверхових будинків.

З останніх пам’яток варто відзначити Храм Священомученика Олександра, виконаний у стилі сучасного прочитання українського бароко (арх. П. Чичельницький, Ю. Шкадовський та А. Кірєєв, 2004 р.).

У 2010-х на північ від вул. Миру для будівництва 4 кварталів ЖК «Мир» вирубали половину смуги зелених насаджень, яка захищала район від викидів заводу. «Втішає» лише те, що завод ХТЗ на той час випускав на порядок менше техніки і його викиди були не настільки інтенсивними, як раніше…

Цікаво, що ідеї надземних переходів, які з’єднують багато будинків, були частково реалізовані в інших країнах. Наприклад, у деяких північних містах США та Канади можна пройти кілька кварталів, не виходячи на вулицю в мороз завдяки таким переходам (skyway). У Китаї вже звичною картиною стали заводи, з’єднані переходами з офісами, гуртожитками та їдальнями для робітників, які можуть не виходити на вулицю місяцями.

Багато житлових будинків району ХТЗ постраждали від неодноразових російських ракетних, бомбових та дронових атак під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну, яке розпочалося у 2022 р.