У своїй книзі «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» Філарет (Д. Г. Гумілевський) напише про Рясне наступне:

Одне із найкращих сіл благодатної України. Воно розташоване на півгорі, з трьох боків оточене водою та прекрасними гаями; у всіх дачах ґрунт – чистий чорнозем, найродючіший; у кожній рівнині можна знайти джерело чистої води; ліс здебільшого стройовий.

На той час не було там ще монастиря, який і значився кінцевою точкою нашої подорожі, але історія Рясного вже була…

У документі «Перепис Слобідських полків гвардії майора Хрущова 1732 р.» вказується, що рясним володів сотник Сумського полку Іван Кондратьєв, і було там 65 дворів, 95 будинків і 405 душ. Поселено на жалуваній землі років 60 тому.

Сучасники писали, що в різних дачах цього маєтку є кілька могил, що мають вигляд довгастого насипу, званого курганом. З них привертають увагу три, здавна звані Голубовими могилами. Вважають, що вони мають на собі ім’я Голуба, відомого сотника краснопільських козаків. Старі ж зі страхом згадували про дрімучий ліс, що зростав поблизу Рясного. У гаю, ще цілому, відомому тоді під назвою Келембетовий, в 1831 р. після сильного дощу виявилася печера досить чистої роботи, завдовжки 6 саж., заввишки 11/2 саж. Наприкінці її на стіні вирізано три хрести. Вважали, що печера була кублом зграї татарина Келембета, а потім там же ховалися волоцюги з черкасів, відомі в краю під ім’ям бурлаків.

У 1814–1815 pp. у селі старанністю власників Димитрія Андрійовича та сина його, яким від Кондратьєвих перейшло Рясне, на місці дерев’яного храму було збудовано кам’яний із трьома колишніми престолами. Новий чудовий храм освячено був охтирським протопопом Феодором Щербинським у жовтні 1816 р.

Останнім власником Рясного був Костянтин Дмитрович Хрущов. Ось як згадує про нього у своїх мемуарах «Хроніка мого життя» колишній Харківський єпископ Сава (Тихомиров), який особисто знав Хрущова.

…людина побожна, але надзвичайно оригінальна: тип справжнього хохла-малоросіянина, без жодної наукової освіти, чужий будь-яких сучасних правил суспільної пристойності.

Володіючи чималими багатствами, був Костянтин Дмитрович дуже суворий, потягу до великосвітського життя не мав, любив усамітнення і жив далеко від суспільства. При цьому був дуже побожний, багато подорожував святими місцями та чимало коштів жертвував на монастирі. Не маючи спадкоємців, на схилі років задумав у 1864 році на свої кошти заснувати в Рясному чоловічий монастир з богодільнею та училищем при ньому. Однак, оскільки маєток був родовий і стояв під забороною, справа затяглася на кілька років.

У 1865 р. Хрущов очистив Рясне від боргів і обернув його з родового маєтку в придбаний. У 1867 році сімдесятип’ятирічний Костянтин Дмитрович вирушає до Санкт-Петербурга і подає прохання про дозвіл улаштування в Рясному чоловічого монастиря в ім’я Святого Дмитра Солунського з богодільнею при ній для 20 інвалідів і училищем для 20 хлопчиків. На утримання монастиря Хрущов жертвував свою садибу, 2700 десятин землі, 1000 десятин лісу, ставки, млини. Після своєї смерті заповів монастирю 100 000 рублів, а для колишніх селян своїх зобов’язав звести окремо від монастиря кам’яну церкву.

Єпархіальним начальством щодо пропозиції Хрущова було зібрано всі необхідні відомості, зокрема, вказувалося, що:

«Пристрій монастиря, який припустив Хрущов, необхідний, тому що кількість охочих присвятити себе монастирському життю в тому краї перевищує штатний стан наявних монастирів». Нарешті 14 вересня була отримана висока воля від імператора Олександра II на затвердження монастиря.

Але не все після цього йшло гладко. Виявилося, що заплановані під монастир споруди зовсім до монастирського життя не пристосовані, однак перебудувати їх Хрущов не може. З цих причин Костянтин Дмитрович 27 лютого 1868 року просив Харківського єпископа Макарія дозволити побудувати споруди на новому, зручнішому місці у своєму маєтку. У результаті 15 серпня 1868 року Святіший Синод дав свій дозвіл. А вже 6 травня того ж року колишній настоятель Охтирського Свято-Троїцького монастиря ігумен Євстратій був призначений першим настоятелем монастиря у Рясному.

Монастир розміщувався на досить значній височині, що панує над околицями.
З південного боку його оточував старовинний ліс з гігантами-дубами, що досягли похилого віку, і монастирський фруктовий сад. Зі східного боку монастир оздоблювався великим ставком. Із західного боку було чернече мешкання. Перед ним був відкритий простір – звідси паломники потрапляли до монастиря; по обидва боки розташований був ліс, так що мимоволі виходило враження широкої та довгої алеї.

Після смерті 30 серпня 1876 Костянтина Дмитровича Хрущова його двоюрідний онук відразу ж оскаржив духовний заповіт. Судові позови затяглися на 4 роки. А 7 листопада 1880 року Урядовий Сенат ухвалив «залишити прохання спадкоємців Костянтина Дмитровича без наслідків».

У молодого монастиря нарешті почалося спокійне життя. Яким же було дітище побожного Костянтина Хрущова до початку ХХ століття?

У самому монастирі було 3 храми.

Перший, найголовніший – кам’яний собор св. великомученика Дмитра Солунського було освячено 25 жовтня 1881 року. Був він п’ятибаневим. Стіни всередині храму були чудово розписані, підлога викладена паркетом, дерев’яний іконостас був весь визолочений, а ікони нижнього та частково верхнього ярусу – у срібних визолочених ризах чудової роботи та високої цінності.

Трапезний храм в ім’я Михайла архістратига, освячений 27 жовтня 1881 року, був теплим. Мав вихід через великі скляні двері у вигляді арки в братську трапезу. Сама ж братська трапезна була одноповерховою довгою кам’яною будівлею, де розміщувалися братська трапеза, монастирська кухня, а також 5 келій для братії.

Третій храм в ім’я Преображення Господнього освятили 4 липня 1900 року. Іконостас у цьому храмі був весь визолочений, а ікони – художньої роботи. Під храмом влаштували для опалення калориферну піч. З південної та північної сторін з’єднаний він був із двоповерховими лікарняними корпусами. У них розміщувалися монастирська ризниця та лікарня для чернечої братії на десять ліжок.

Дзвіниця була кам’яною, під аркою зробили святі ворота. На самій дзвіниці містилося 13 дзвонів, головний з яких важив 423 пуди. А в 1902 році на ній був встановлений баштовий годинник з боєм. З північного боку дзвіниці влаштували кам’яну сторожку. З зовнішнього боку знаходилася невелика крамниця для продажу хрестиків, іконок та іншого.

Поруч був розташований двоповерховий корпус з кам’яним нижнім поверхом, а верхнім — дерев’яним. Там розташовувалися приміщення для випікання хліба та проскур, а також 8 келій для братії.

З північного боку до огорожі було прибудовано приміщення для зберігання їстівних запасів, в нижній частині розташовувалися льодовик і холодильник.

Один із двоповерхових братських корпусів був прикрашений на другому поверсі скляною галереєю. В іншому (теж двоповерховому) знаходилися 18 братських келій для співаків, кравці, шевські, фарбувальні та столярні майстерні.

В окремій будівлі на верхньому поверсі розмішалися покої настоятеля монастиря, а на нижньому – келії. З південної та північної сторін дзвіниці знаходилися ще 2 кам’яні флігелі з келіями для ченців. Біля кожного з цих корпусів були розміщені дерев’яні сараї, де складали дрова для опалення. У коридорах кожної будівлі був водопровід. Усі будівлі та храми були з’єднані кам’яними тротуарами, вільні простори між якими засаджені різними деревами. Огороджувала монастирські будівлі від світу велика кам’яна стіна з вежами.

Поза стінами монастиря знаходилися не менш значні споруди. У великій двоповерховій кам’яниці, обнесеній кам’яною огорожею із залізною брамою, було 32 кімнати. На верхньому поверсі знаходився притулок для людей похилого віку духовного звання, а на нижньому – такий же притулок для старих-мирян.

Поруч розташовувався на кам’яному фундаменті дерев’яний одноповерховий готель на 8 номерів, із сараєм для екіпажів та коней прочан. Будинок для людей похилого віку на сім кімнат із підвальними житловими приміщеннями був також одноповерховим, але кам’яним. У дерев’яному літньому будинку знаходилися номери для прочан, а також кухня та їдальня. Монастирська лікарня для мирян також була кам’яною та мала 10 кімнат. Біля колодязя на подвір’ї лікарні розташовувалась двоповерхова водокачка.

Була в монастирі також кам’яна лазня з трьома досить місткими кімнатами. Монастирська пасіка, розташована у саду, налічувала близько 300 вуликів. На відстані близько 700-800 метрів була економія, де було зосереджено головне господарство монастиря. Адже саме там були майстерні, будинок для службовців, комори, приміщення для робітників, стайні, сараї, в яких зберігалися нові знаряддя для обробки землі, а також молочний заклад. З північного боку від монастиря на відстані близько кілометра знаходилася стара садиба Костянтина Дмитровича Хрущова. При ній, крім одноповерхового дерев’яного панського будинку з 13 кімнатами, були: кам’яна комора, каретний сарай, два дерев’яні флігелі та два кам’яні одноповерхові будинки.

Зі східного боку на різній відстані знаходилися водяний і паровий млини, сукновальня, а за селом — монастирський цегельний завод. Поблизу в Ново-Дмитрівському хуторі, призначенням якого служило нагляд за стройовим дубовим лісом, також розміщувався комплекс монастирських споруд: комори, келії, церковнопарафіяльна школа, водяний млин. Частину великих монастирських земель орендував Мезенівський цукровий завод.

Завдяки старому ієромонаху Товії, який доживав в монастирі (1893 року йому було 87 років), та який був раніше настоятелем Іллінського скиту на святій Афонській горі, в Рясненському монастирі з’явилися частинки мощів святих угодників. Справжність їх засвідчена Константинопольським патріархом. Опис усіх шанованих ікон у дорогих окладах і цінного церковного начиння для тих, хто жив у той час, представлявся вкрай складною працею, для якої довелося б скласти окрему велику книгу.

Статут монастиря був запозичений зі Святогірської Успенської пустелі. Відрізнявся він крайньою строгістю та особливими обрядами при богослужіннях.

Вкрай важливим є той факт, що монастир з моменту заснування прагнув у міру можливості задовольняти духовні та матеріальні потреби навколишнього населення.
При монастирі організували дві церковнопарафіяльні школи. Одна була у вже вищезгаданому Ново-Дмитрівському хуторі. Для неї збудовано спеціально кам’яний будинок, пристосований для 100 осіб учнів, з квартирами для вчителів та інтернатом для 10 сиріт. На школу цей монастир щороку витрачав понад 1000 рублів.

Друга школа знаходилася в монастирській будівлі у самому селі Рясне. При Харківському єпархіальному жіночому училищі монастирем було засновано дві стипендії для повного утримання учнів.

Чинна при монастирі бібліотека відпускала книги не лише ченцям, а й світським особам.
Найбідніші мешканці найближчих сіл отримували від ченців потрібні продукти, а іноді й гроші.

У зимовий час найбіднішим родинам та вдовам ченці безплатно відпускали дрова. А якщо у жителів навколишніх селищ помирав хтось, то родичі отримували від ченців (незалежно від матеріального стану) дошки для трун. При монастирській лікарні була аптека, завжди чергував фельдшер.

З 1888 року з села Бобрика до монастиря відбувалася хресна хода з чудотворною іконою Святителя Миколая, в якій брали участь і сумські єпископи. А ухвалою Харківського єпархіального начальства від 9/15 жовтня 1907 року монастирю було дозволено з 1908 року проводити щорічне вшанування частинок мощей святих угодників Божих (у понеділок на тижні Усіх Святих та 13 вересня).

Усього ж 1911 року у Свято-Дмитрієвському монастирі перебувало 250 осіб братії.

У 1918-1920 роки монастир був закритий і пограбований. У 1930-ті роки більшість будівель (зокрема і собор св. великомученика Дмитра Солунського) булі зруйновані. Те, що вціліло, місцеве населення потихеньку розбирало на цеглу.

Влітку 2000 року з благословення єпископа Сумського та Охтирського Іова на місці зруйнованого Свято-Дмитрієвського собору було встановлено мармуровий хрест. Наприкінці 2004 року було ухвалено рішення про відродження Рясненського монастиря. Нині у колишній водонапірній вежі живуть кілька ченців, які в міру своїх сил відроджують цей святий слобожанський монастир.

Прекрасна Преображенська церква збереглася і тішить погляд, як і раніше. Хтось бачить Рясненський Свято-Дмітрієвський монастир ось так:

Для нас же, які приїхали туди в спекотний день 27 червня 2017 року, він завжди був і залишиться таким…