Слобожанської краси багато не буває. А наша рідна земля варта того, щоб їй захоплювалися. З цієї причини 22 липня дружна команда «Накипіло-експедиції» у складі мене, Ігоря Лептуги, Аліни Шульги, Дмитра Кривулі, Інни Роменської, а також наших близьких друзів з УАР (Український автомобільний рух) Олексія Сорокіна та Ольги Дзюби вирушила у нову подорож. Чималу підтримку у поїздці надав Роман Ткач, який, на превеликий жаль, сам не зміг поїхати.

Дорога була далека і складалася з 6 об’єктів, які треба було встигнути відвідати та зняти.

Виїхавши о 7:30 ранку, приблизно до полудня ми нарешті дісталися перших будівель,
розташовані на високому березі річки Псел.

Село Старе існувало ще 1642 року і вважається одним із найстаріших поселень Сумського полку. Жив у Старому селі Герасим Кондратьєв, згодом знаменитий та легендарний сумський полковник.

В 1753 полковником Степаном Івановичем Кондратьєвим був побудований кам’яний храм св. Миколая. На початку ХХ століття цей будинок ще застав Григорія Лукомського, який приїхав до Старого. Однак наприкінці XIX – початку XX століття церковна парафія тут вважалася вкрай бідною. Тільки в 1900 році при ньому було відкрито недільну школу, потім з’явилася народна бібліотека-читальня.

Поруч із храмом водночас було збудовано будинок, який є реліквією садибного будівництва Слобожанщини.

У своїй книзі «Садиби Харківської губернії» Лукомський пише про дану споруду таке:

Майже немає сумнівів у тому, що він мав житлове призначення, на що вказують і його архітектура, і план. Колись з обробки стін він нагадував архітектуру так званого Палацу Бірона або Тучкова (Пенькового) буяна у Петрограді. Час спорудження обох будівель якраз збігається. Чи не був і один архітектор? Нині будиночок з доданими до нього пізнішими дерев’яними галереями другого поверху має дещо іншу фізіономію, ніж раніше. Із західного боку він має вхід і два віконця першого поверху між рустованими пілястрами. На другому поверсі одне вікно замуровано. Всі лиштви типового стилю початку – другої половини XVIII століття: перехід від бароко Єлизаветинського часу до стилю Louis XVI Катерининської епохи. Карнизи вже останнього стилю із дрібними сухариками. З південного боку зберігся рундук, пережиток стародавнього російського звичаю (нагорі, на жаль, надбудований). У нижньому поверсі двері із залізними стулками. У вікнах збереглися залізні палітурки. Нагорі було шість вікон, тепер чотири: одне перероблено у двері, одне замуровано. Взагалі низ служив, мабуть, у ті часи складом, а верх був житловим. Загальні пропорції будинку дуже затишні та типові.

За легендою, саме у цьому будинку зупинився на нічліг цар Петро Перший, повертаючись після Полтавської битви. З огляду на це будівлю називають ще й «Петровим теремом», або просто «теремком».

Однак цей об’єкт, який має важливе значення в історії Слобожанщини, викликав інтерес не лише у Лукомського. Крім нього, до 1917 року будівлю обстежив С. Таранушенко та М. Цапенко — у 1950 році. Останній у своїх дослідженнях вказував:

Рідкісною пам’яткою такого ж однокамерного типу є так званий теремок у Червоному селі (колишнє Старе село) Сумської області. Будівля належить до першої третини XVIII ст. Дослідження пам’ятника в натурі показали, що він був спочатку одноповерховим, з підвалом та коробовими склепіннями. У XVIII столітті була прибудована ще одна камера, також з підвалом, але з плоским перекриттям. У третій прийом над усім будинком було збудовано другий поверх. Всі ці прибудови легко розрізнити. Наприклад, рустована обробка кутів першого поверху виявилася усередині прибудованої камери. Пілястри першого та другого поверхів різнохарактерні та не збігаються. Таким чином, ця пам’ятка є прикладом подальшого розвитку однокамерного типу.

…Проблема реставрації низки найважливіших пам’яток української архітектури, як нам здається, стосується таких об’єктів, як будинок Кочубея у Батурині, кам’яниці у Прилуках, Любечі, Червоному селі, будинок Лизогуба у Чернігові, комплекси Густинського, Гамаліївського та інших монастирів, а також цивільних та культових будівель у Ніжині, Глухові, Коропі, Стародубі.

Понад 200 років землі села Старе належали роду Кондратьєвих. З першої половини ХIХ століття до початку XX століття Старим володіє рід Зборомирських. У цей період у селі будується цукровий завод та нова садиба. Проте не лише будинок садиби залишився у Старому на згадку про Зборомирських.

Ще у вересні 1878 року, виступаючи на Сумських Земських зборах, голосний Алчевський вказував, що одне зі зразкових 2-х класних училищ для дітей обох статей зручніше було б всього було б організувати «в с. Підліснівці чи Старому селі, хоч і дуже населених, але в теж час вкрай бідних».

А 29 червня 1886 року Старосільське товариство селян Сумської волості порушило перед земською управою клопотання про відкриття у с. Старому училища 1-го розряду. Землевласник с. Старого Лев Михайлович Зборомирський пожертвував для училища будинок, а селяни зобов’язалися власним коштом облаштувати його та пристосувати для навчальних цілей. Але на цьому підтримка народної просвіти з боку Зборомирських не закінчилася. Єлизавета Федорівна Зборомирська була обрана опікункою Старосельського училища, дарувала учням книги, на її кошти там викладався спів та фінансувався ремонт будівлі.

Була Єлизавета Федорівна також і санітарним піклувальником цього населеного пункту. Чиновники у своїх звітах за 1896 рік зазначали, що у багатьох училищах Харківської губернії «учнів набагато більше за встановлену законом нормою». У Старому їх було 68.

Однак викладачів, які бажали нести знання дітям, це зовсім не бентежило. У 1900 році Сумська училищна рада на своєму засіданні за цілком успішне ведення навчально-виховної справи ухвалила нагородити земських вчителів премією в розмірі місячної платні. Опинилась у тому списку і вчителька с. Старе Юлія Бєляєва.

У 1910 році Єлизавета Федорівна Зборомирська відмовляється від посади опікунки Старосільського училища. На її місце приходить новий власник садиби у Старому – дворянин Олександр Олександрович Ліхачов.

Крім старого храму, «терема» та садиби, в селі також розташовувався кінний двір (завод) – величезна споруда з чотирма куполами у суміші мавританського та російського стилю.

З приходом до влади більшовиків у будівлі колишньої садиби Зборомирських-Лихачаєвих було влаштовано загальноосвітню школу. 1930 року село Старе було перейменовано на Червоне.

Ще на початку ХХ століття так званий «терем Кондратьєва» використовувався як комора для висипання зерна. До 80-х років XX ст. будинок був житловий. Нині довкола найстарішої садибної споруди Слобожанщини — зарості. Сам же «терем» з кожним роком руйнується дедалі більше.

Від храму, зруйнованого у 30-х роках минулого століття, збереглася дзвіниця, відреставрована у 2004 році. Від заводу у мавританському стилі не залишилося й сліду. Після того, як збудували нову школу, садиба Зборомирських також приходить у дедалі більше запустіння.

З кожним роком спадщини наших предків стає дедалі менше. Те, що не змогли знищити за радянських часів, безжально нищить зараз. Адже так хочеться встигнути всю цю красу побачити на власні очі! Провівши дві прекрасні та незабутні години у Старому селі, ми вирушили далі…