Історія Озерянської церкви у Харкові дуже тісно пов’язана з однією з головних святинь Харкова та Слобожанщини – Озерянською іконою Божої Матері. Храм був побудований у 1892-1901 рр. у неовізантійському стилі за проєктом єпархіального архітектора Володимира Нємкіна. Його 40-метрова дзвіниця – справжня висотна домінанта району. Сучасна адреса храму – вул. Полтавський шлях, 124.
Згідно з дослідженнями Філарета Гумілевського, які датуються 1850-ми роками, ікона була написана невідомим українським іконописцем з Правобережжя. Вона була знайдена селянином наприкінці XVII ст. в районі сучасного села Нижня Озеряна (недалеко від Мерефи), на місці знахідки також було джерело. З 1711 по 1783 р. на тому місці знаходився монастир – Озерянська Богородична Пустинь, в якому й перебувала чудотворна ікона. Тоді ця місцевість була важкодоступна – з лісами та болотами. Саме тому й монастир отримав назву пустині, бо селились там монахи-пустинники, які прагнули максимальної тиші та спокою – вдалі від мирських поселень.
У 1787 р., внаслідок секуляризаційної політики Катерини II Озерянську Богородичну Пустинь було закрито. Дерев’яну церкву Різдва Богоматері з монастиря дозволили розібрати та перенести до Мерефи. Ікона ж була перенесена до Курязького монастиря (зараз це територія Курязької виправної колонії у селищі Подвірки, у передмісті Харкова). У 1788 р. Курязький монастир був теж закритий і Озерянську ікону перенесли до Покровської церкви в Харкові.
Коли Курязький монастир був відновлений у 1796 р., Озерянську ікону йому повернули. За легендою, “батько” харківського театру, Григорій Квітка-Основ’яненко, мав хворобу очей, та був зцілений молитвою перед цією іконою, через що у 1804-1805 рр. відбував послух у Курязькому монастирі. Але харків’яни дуже хотіли, бачити чудотворну ікону у своєму місті частіше. З 1844 р. ікону щорічно 30 вересня переносили хресним ходом з Куряжу до Харкова (у Покровський храм), а 22 квітня наступного року ікону переносили назад до Курязького монастиря.
Це були дійсно урочисті хресні ходи, до яких долучалось дуже багато харків’ян та мешканців навколишніх сіл. У ці дні не працювало багато установ, навчальних закладів, а на Катеринославській (Полтавському шляху) зачиняли магазини – як на свята.
На місці, де курязьке духовенство передавало ікону харківському, у 1847 р. була споруджена капличка. З 1874 р. в ній з’явився престол для повноцінних богослужінь. Проте, цей храм був невеликий, а кількість парафіян росла разом з містом – щоб їх вмістити була споруджена нова Озерянська церква, яку ми можемо бачити зараз. На території храму також знаходилася церковнопарафіяльна школа, всього ж парафіян у 1903 р. налічувалось 1737.
До речі, перший документальний фільм у Російській імперії, який зняв її громадянин – “Урочисте перенесення чудотворної Озерянської ікони з Курязького монастиря в Харків”, яке зафіксував на кіноплівці видатний харківський фотограф Альфред Федецький 30 вересня 1896 р. Саме в цьому році також за проєктом Нємкіна було завершено спорудження іншої Озерянської церкви – на території Покровського монастиря, з цього року ікона стала зберігатись взимку в ньому.
Неовізантійський стиль, у якому здебільшого будував храми Нємкін, апелював до архітектури старовинних візантійських храмів, він став особливо популярним у 1890-х рр. Але це був еклектичний стиль, в якому можна було побачити мотиви як з Візантії, так і давньоруської архітектури та навіть неоготики.
У 1933-1934 рр. Озерянський храм на Холодній горі став резиденцією митрополита Костянтина, екзарха України, з 1934 р. – кафедральним собором Харківської єпархії. У 1938 році храм було закрито, кафедра перенесена до Казанської церкви на Лисій горі. Богослужіння в церкві знову почалися у 1942 р.
Через будівництво метро у 1970-х рр. у храмі з’явились тріщини, але силами громади та протоієрея Миколая Бараненка він був стабілізований. Особливо активізувались роботи з ремонту та відновлення храму та його внутрішнього оздоблення вже з 1991 року і продовжувалися фактично до 2018 р., коли був відкритий нижній храм на честь Іоасафа Білгородського.
До речі, у Нижній Озеряні поряд з джерелом у 1995 р. був освячений невеликий храм-капличка.
А поряд знаходиться аутентичний музей-садиба “Українська хата”.
