Багато хто знає, що ймовірно перший пам’ятник Шевченку в Україні був встановлений у Харкові, на території садиби Алчевських у 1898 р. Бюст поета був виконаний видатним скульптором Володимиром Олександровичем Беклемішевим (1861-1919). Володимир Олександрович був родом з Катеринославщини (зараз Дніпропетровська обл.), але відомо, що з 1875 по 1878 рр. він навчався у Харківській кузні художників та архітекторів – школі Марії Раєвської, тож можна з упевненістю стверджувати, що харківський період навчання, тим більше під керівництвом такого іменитого педагога, вплинув на його майбутню творчість.

З 1878 до 1887 рр. Володимир Олександрович продовжив навчання в Академії Мистецтв у Петербурзі. У 1893 р. його скульптура “Раб, який втік”, створена за мотивами роману “Хатина дядька Тома”, експонувалася на Всесвітній виставці в Чикаго як зразок російського мистецтва.

Це було справжнім визнанням його таланту. Цікава доля скульптури – довгий час вона вважалася втраченою, але у 2010 була знайдена під час встановлення електричної щитової в Ермітажі – вона була замурована у стіну музею. Наприкінці 1890-х Володимир Олександрович став академіком, професором Імператорської Академії мистецтв, і з 1906 р. – її ректором. Безумовно, Беклемішев був видатним скульптором, серед його учнів був, зокрема, Матвій Манізер, автор шедевральної скульптурної композиції Шевченка, відкритої в Харкові 1935 р.

Але повернемось до харківської скульптури Кобзаря. 1897 року родина магнатів Алчевських, яка була шанувальником творчості Шевченка, замовила бюст у самого Беклемішева (він на той час був справжньою величиною). Беклемішев виконав роботу із білого мармуру за 1000 рублів. Як і багато інших робіт автора, бюст відрізнявся високою реалістичністю та деталізацією.

Пам’ятник було встановлено у листопаді 1900 р. у дворі садиби Алчевських у Мироносицькому пров. (нині вул. Жон-Мироносиць, 13, ДК Поліції). Встановлювати пам’ятники тоді можна було лише з дозволу влади, при цьому перевага надавалася лише скульптурам дворян (є легенда, що відомого цукрозаводчика Харитоненка звели в ранг дворянства посмертно насамперед саме для встановлення пам’ятника в Сумах).

Харківський Шевченко був, по суті, встановлений “напівлегально” – він хоч і знаходився на території приватної садиби, але його було добре видно з вулиці за парканом. Не дивно, що біля садиби збиралися поети, студенти та активна молодь, для якої Кобзар був символом боротьби за національне визволення. У 1901 році, після того, як Алчевські збанкрутували та змушені були продати садибу новому власнику, бюст Кобзаря був демонтований. Проте його було збережено сім’єю Алчевських і у 1930-х передано до Харківської картинної галереї, а з 1948 р. він перебуває у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.

У березні 2014 року погруддя Шевченка знову побував на своїй “історичній батьківщині” в рамках експозиції “В гості на батьківщину”.

У Харкові залишився ще один дуже старий пам’ятник Шевченку, про які мало хто знає. Про це – у наступній частині.