Зі Славгорода ми вирушили в сусіднє село Мезенівку. Величезні руїни старого заводу, які чимось нагадують старий замок (напевно, через вежу) чудово видно здалеку.
Точна дата заснування села невідома. Вважається, що цей населений пункт біля річок Корова та Пожня існував уже в середині XVII століття.
До середини XVIII століття Мезенівка знаходилася у складі Вільнівського повіту Білгородської губернії. І лише 1779 року увійшла до Богодухівського комісарства. Належало село тоді бригадиру Хитрово і вдові Мезенцовій. Рід Мезенцових вів своє походження від Афанасія Мезенцова, який був у 1623 губним старостою в Курську.
1800 року в Мезенівці коштом поміщика Аполлінарія Тагарова було збудовано кам’яний однопрестольний Троїцький храм.
А в 1848 Шабельськими там же був побудований цукровий завод, який став першим подібним підприємством в Охтирському повіті. Саме йому судилося багато років грати найважливішу роль в історії та житті цього населеного пункту.
Слід зазначити, що на початку-середині XIX століття дворянський рід Шабельських вважався дуже заможним на Слобожанщині. Їм належали землі не лише в Охтирському, а й у Куп’янському, Ізюмському, Лебединський та Старобільському повітах Харківської губернії.
1861 року Мезенівкою володіла вже Софія Аполлонівна Єллінська. Населення становило
120 дворів (407 чоловіків та 452 жінок), були церква, цукровий та селітряний заводи.
У 80-х роках XIX століття для утримання та розширення дій підприємства було засновано «Товариство Мезенівського цукробурякового заводу».
Сам завод належав справжньому статському раднику Миколі Миколайовичу Скворцову, до правління входили Лев Ізраїльович Бродський, Арон Йосипович Бродський та Олександр Йосипович Бродський (директор-розпорядник).
На початку ХХ століття в описах заводу згадується наявність лікарні для робітників на 6 ліжок. Також у селі діяла безплатна бібліотека-читальня. Про чисельність населення Мезенівки на початку ХХ століття можна судити за тим фактом, що на 1904 парафіян при храмі чоловічої статі налічувалося 1144, а жіночого ― 1111.
Проте, зважаючи на все, не надто добре жилося в ті часи Мезенівським робітникам і селянам. Під час революційних подій 1905—1907 років вони були активними учасниками заворушень на Охтирському повіті.
В Охтирському повіті значний погром стався у маєтку Хрущова. Селяни сіл Рясного, Олександрівки, Новодмитрівки, Пушкарного та Мезенівки наприкінці листопада розбили в економії надвірні споруди та розібрали з маєтку хліб, сало, збрую, вози та сані.
(Джерело: Н. Х. Онацький, «Селянський революційний рух на Сумщині 1905 року»; Н. Х. Онацький, «1905 рік на Сумщині: Збірник наукових статей» – Суми: Плуг і молот, 1930 р.)
У донесенні помічника начальника Харківського губернського жандармського управління директору Департаменту поліції про страйк робітників Мезенівського цукрового заводу Охтирського повіту читаємо:
27 вересня 1905 р.
О 2-й годині ночі з 19-го на 20-е вересня робітники Мезенівського цукробурякового заводу товариства Бродського, Охтирського повіту, 400 осіб, припинили роботи та зажадали установи третьої зміни, погрожуючи вчинити безлад. Директор заводу Янчинський, прийшовши до робітників, запропонував їм додаткову плату замість третьої зміни, після чого робітники розпочали роботу.
Порядок порушено не було.
Однак, мабуть, поступки власників все ж таки не задовольнили робітників. Вже у січні 1906 року Мезенівська економія була ними розорена та розграбована. Після цих подій змінився склад правління самого заводу. У статуті «Товариство Мезенівського цукробурякового заводу» за 1911 рік читаємо:
Засновники Товариства:
- дійсний статський радник Микола Миколайович Скворцов
- бельгійський підданий, цивільний інженер Альберт Жілен
- французький громадянин Генріх Містраль
30 липня 1917 року місцевого жителя Мартиненка, який утік із Грайворонівської в’язниці, був викритий своїми односельцями у крадіжці хліба. Самосуд над злодієм, влаштований мезенівськими селянами та робітниками, був жорстокий і нещадний. Злочинцю почали забивати цвяхи у п’яти, від чого він і помер.
Наприкінці вересня 1918 року Мезенівський завод, яким на той момент володіли вже князі Путятини, був проданий. Новий час і влада зробила зміни як у життя заводу, так і його робітників. Від кам’яного храму не лишилося й сліду. До корпусів старого заводу було прибудовано нові. Зараз там повсюди панує запустіння…
Дорогою до Мезенівки ми були зупинені військовими (як-не-як прикордонна територія). Перевіривши наші документи, ми запитали, куди ми їдемо. Почувши наш хоровий крик: «На руїни старого заводу!», Військовий посміхнувся і промовив: «Аааа… Сталекри… Удачі вам там».
Ну що ж, він виявився справді правим. Зарослі руїни, що обвалюються і непрохідні, мабуть, більш цікаві будуть тим, хто шукає пригод. Проте все найцікавіше в нашій поїздці тільки-но починалося. Адже попереду на нас чекав старовинний монастир у Рясному.