Минуле нашого міста багате на меценатів. Імена тих, хто зі своїх коштів жертвував бідним, будував притулки, школи, лікарні, золотими літерами вписано в історію Харкова.
Здавалося б, цих людей треба пам’ятати та шанувати їхню пам’ять. На жаль, зустрінута в тексті фраза «у середині XIX – початку XX століття N був харківським благодійником» мало що розповість про конкретну людину та масштаби її діяльності.
Про життя промисловця Максиміліана Християновича Гельферіха відомо чимало. Та й сама його доля могла б стати гідним сценарієм для кінофільму, який, я впевнений, зробив би добрі касові збори.
22-річний простий німецький юнак, який приїхав 1850 року до Харкова, згодом став одним із найзаможніших людей нашого міста, власником заводу землеробських машин товариства «М. Гельферіх-Саде», яке на початку минулого століття вважалося найбільшим підприємством Харкова. Жертвувала і допомагала місту ця незвичайна людина надзвичайно багато, так що просте перерахування її дій зайняло б не одну сторінку, ми обмежимося лише деякими.
Ще у 1868 році на зборах Міського купецького товариства було запропоновано заснувати у Харкові комерційне училище. Остаточне рішення щодо його відкриття ухвалили лише 1888 року, коли зібрали необхідні кошти з його створення. Ці кошти включали податки, зібрані з харківських купців на користь училища та внески від місцевих товариств, банків та приватних осіб. Надав допомогу в цьому і Максиміліан Християнович, пожертвувавши 12 тисяч карбованців.
У 1895 році з нагоди смерті відомого нам В. А. Франковського виникла думка про влаштування «Притулку для невиліковних хворих, не залежно від звання, віросповідання та стану» його імені. Жителі нашого міста дуже співчутливо поставилися до цієї ініціативи. До кінця 1896 року було зібрано 13 259 рублів, Міська дума виділила для притулку 700 кв. сажнів землі. У зібраній сумі були 5000 рублів від М. Х. Гельферіха. Крім цього, меценат надав для притулку садибу з площею землі 1200 кв. сажнів.
Звичайно, бувши німцем та лютеранином за віросповіданням, Максиміліан Християнович фінансово підтримував «Німецьке благодійне товариство» та Лютеранську кірху. Наприклад, 1896 року він пожертвував понад 1500 рублів на розширення приміщення Вознесенської жіночої гімназії євангелістсько-лютеранської громади.
У 1899 році в Харкові з ініціативи доктора Н. Н. Філіппова виникло «Товариство піклування про хворих дітей», і Гельферіх вніс 6000 рублів до каси товариства.
Незадовго до своєї смерті один із найактивніших і щедрих благодійників нашого міста пише заповіт. Його текст – підбиття підсумків всього життя німецького мецената і є вкрай важливим для нас.
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа. Амінь.
Тисяча дев’ятсот першого року червня дванадцятого дня я, Віртемберзький підданий, Максиміліан Християнович Гельферіх, перебуваючи в здоровому глузді та твердій пам’яті, роблю наступне розпорядження…
я заповідаю:
- Харківській євангелічній Лютеранській церкві:
а) двадцять тисяч карбованців на недоторканний капітал, відсотки з якого повинні бути використані виключно на підтримку церкви, всіх при ній будівель і будівель благодійних установ, що належать лютеранському церковному приходу. Капітал цей має називатися «фондом М. Гельферіха підтримки будівель при Євангелічній Лютеранській церкві».
б) на розширення приміщення жіночої Вознесенської гімназії при Євангелічній Лютеранській церкві в м. Харкові та на постійну оплату за право навчання чотирьох бідних учениць, на розсуд Ради гімназії, ― всього вісімнадцять тисяч рублів
1885 року в Харкові було засновано Німецьке Благодійне товариство, у житті та діяльності якого активно брав участь і Максиміліан Християнович. Певна річ, що у своєму заповіті Гельферіх його теж згадав.
2. Харківському Німецькому Благодійному Товариству, головою якого я був багато років, ― п’ять тисяч рублів для придбання нерухомої власності, але до дозволу урядом такого придбання відсотки з цього капіталу повинні йти на потреби суспільства
- Товариству піклування про тих, хто потребує Харківського Музичного Училища, як недоторканний капітал – п’ять тисяч рублів, відсотки з якого повинні йти на потреби суспільства.
- Харківському Товариству Грамотності на відкриття та влаштування школи поблизу Кінної площі ― двадцять тисяч рублів, щоб школа називалася «школа, споруджена на згадку про Жозефіну Федорівну Гельферих
У пунктах 5-9 заповіту йдеться про пожертвування навчальним закладам Харкова.
5, Імператорському Харківському Університету в недоторканний капітал – двадцять тисяч рублів, відсотки з якого повинні бути вжиті на дві стипендії з фізико-математичного факультету, причому одна з математичного, а інша за природним відділенням, проте, якщо згодом в Університеті відкриється сільськогосподарський факультет, то стипендія, призначена поки що природному відділенню, була б перенесена для користування стипендіату сільськогосподарського чи агрономічного факультету. Ці університетські стипендії мають назватися імені подружжя М. та Ж. Гельферіх.
6. Харківському технологічному інституту, у недоторканний капітал ― дванадцять тисяч рублів, відсотки з якого будуть використані на дві стипендії, які мають назватися імені М. Гельферіх.
7. Харківському Ветеринарному Інституту:
12 тисяч рублів в недоторканий капітал, проценти з якого будуть йти на право слухання лекцій бідними студентами. Переважне право на це мають мати народжені в Харкові, потім – в Харківському повіті, та потім – в Харківській губернії. Капітал має назватися ім. М. Гельферіх.
8. Харківському Реальному училищу, в недоторканний капітал ― десять тисяч рублів, відсотки з якого повинні йти на сплату за вчення бідних дітей, батьки яких перебувають керівниками маєтками в Харківській губернії, перевагою для отримання допомоги повинні користуватися діти німецького походження, за відсутності ж потреб таких ― діти інших бідних християн, які мають гарні успіхи у заняттях. Капітал цей має називатися ім’ям М. Гельферіх.
9. Харківському Ремісничому училищу (Петинська вул.) у недоторканний капітал – десять тисяч рублів, відсотки з якого повинні вживатися на приготування та відпустку бідним дітям, що далеко живуть від училища, в зимовий час гарячих страв на сніданок. Перевагу у користуванні цими сніданками повинні мати діти ремісників і робітників, які служать товариству Гельферіх-Саде. Капітал цей має називатися імені М. Гельферіх
Не забув у своєму заповіті Максиміліан Гельферіх, який не мав дітей, і своїх близьких. У тексті згадані 17 кровних і не кровних родичів, яким було залишено 255 000 рублів.
Дуже цікавими для нас у документі є й пункти № 20 та 25.
20. За всіма борговими зобов’язаннями, виданими на моє ім’я, як особистим, так і забезпеченим заставою, які можуть з’явитися після моєї смерті я надаю душоприказникам відстрочувати платежі на їх розсуд, не допускаючи, проте, закінчення по них позовної давності. Борги ж, що не перевищують трьохсот рублів, я боржникам прощаю і прошу прикажчиків такі суми по суду не вимагати
25. Якщо після остаточної ліквідації мого стану за цим заповітом виявиться залишок, то я його відмовляю наступним семи установам у процентних розмірах таким чином:
а) Церковній Раді Харківської Євангелічно-Лютеранської парафії для посилення коштів притулку для людей похилого віку: 20%;
б) Харківському Благодійному Товариству: 20%;
в) Лікарні при громаді сестер милосердя Червоного Хреста для безплатного лікування бідних на згадку Жозефіни Федорівни Гельферіх: 20%;
г) Товариству піклування про хворих дітей Харкова: 10%;
ґ) Жіночій лікарні під назвою “жіноча допомога”: 10%;
д) Харківському товариству взаємної допомоги учителькам – 10%;
е) Євангелічно-Лютеранській церкві для утворення фонду з метою побудови кам’яної огорожі на Лютерансько-Католицькому кладовищі: 10%
Наприкінці заповіту харківський меценат пише важливі слова:
Забезпечивши найближчих родичів частиною за життя, частиною за духовними заповітами, складеними мною цього числа та в інших заповітах, складених мною раніше і що стосуються іншого майна, що не увійшло до цього заповіту, більш ніж достатньо, і приділивши з набутого мною особистою працею стану робітникам та співробітникам моїм, кожному за заслугами, я, при одностайному погляді й однодумності з надто рано померлої моєї дружини, яка не раз нагадувала мені не забувати бідних і знедолених, перейнявся переконанням, що бездітні люди повинні своїми засобами сприяти благу Товариства і прийти на допомогу особливо тим, кому важко живеться в цьому світі; і, готуючись відійти в кращий світ, дякую Всевишньому, що поставив у щасливому стані передати більшу частину мого стану тим, хто страждає та потребує освіти тієї країни, в якій я безупинно працював і провів велику і кращу частину життя мого, країни, яку я залишаю з почуттям любові та подяки. Хай допоможе мені Господь. Амінь.
Помер Максиміліан Християнович Гельферіх у Харкові 23 серпня 1901 року та похований на Лютеранському цвинтарі.
У самому серці слобожанського міста Суми знаходиться монумент відомому промисловцю та громадському діячеві Івану Герасимовичу Харитоненку.
У місті Тростянець можна побачити чудову пам’ятку слобожанському підприємцю та меценату німецького походження Леопольду Кенігу.
У місті ж Харкові на фасаді будівлі пологового будинку №2, що на Московському пр-ті, 145/2 (перехрестя з вул. Л. Українки) лише меморіальна табличка скромно нагадує про те, хто не лише сприяв економічному розвитку нашого міста та краю, але ще й любив його мешканців. Як знати, може, саме цього хотіла така людина, як Максиміліан Християнович Гельферіх.
Ось, мабуть, і все на сьогодні про людську пам’ять, благодійність і любов до ближнього. Далі, безумовно, буде.