Будівля Держпрому заслужено стала справжнім символом Харкова не лише для багатьох поколінь харків’ян, а й для гостей міста з усього світу.

Держпром, розташований на найбільшій площі міста (і всієї України), став основним елементом “нового центру” Харкова, закладеного у 1920-х роках на пустирі за Університетським садом (садом Шевченка).

Планування площі Дзержинського (як спочатку називалася пл. Свободи) та нового району на північ і захід від неї було розроблено архітектором Віктором Троценком у 1924 році.

Згідно з нею, вулиці мали стікатися до площі з радіальних напрямків. На площі передбачалося побудувати великі будівлі адміністративних та урядових установ – вони раніше тулилися у старих спорудах по всьому місту і вже не відповідали потребам столиці Радянської України, що швидко зростала.

Велика будівля також була потрібна численним державним трестам, які керували промисловістю країни в епоху НЕПу (нової економічної політики). Можна сказати, що ліберально-ринковий дух НЕПу відбився у “повітряних” формах нової будівлі з його містками, що перетікають з вулиці на вулицю та відкритих дворах, де передбачалося проводити виставки народного господарства.

Конкурс на будівлю Державної промисловості, який було організовано у 1925 р., виграла робота “Непроханий гість” архітекторів Сергія Серафимова, Самуїла Кравця та Марка Фельгера (м. Ленінград). Проєкт був виконаний у популярному на той час стилі конструктивізму, де функціоналізм переважав над прикрасами. Проте Держпром не був повністю їх позбавлений – наприклад, деякі балкони практично не несуть функціонального навантаження та були скоріше декоративними.

Вже 1925 р. було розпочато земляні роботи, 1926 р. було закладено центральний корпус будівлі. Роботами керував талановитий та досвідчений інженер Павло Ротерт, який раніше працював на Південних залізницях (будівництво Управління Південної залізниці). Тисячі робітників та інженерів під керівництвом Павла Ротерта та Самуїла Кравця набули досвіду у роботах із залізобетонними конструкціями, який згодом був застосований ними при будівництві греблі Дніпрогес та Московського метрополітену.

Перші корпуси Держпрому зводили вручну, але завершували будівництво рекордними темпами вже механізованими методами.

Офіційно будинок було здано в експлуатацію 7 листопада 1928 р. 13-поверховий Держпром став найвищим “хмарочосом” Радянської України – його висота (68 м) на 50 см перевищила висоту київського “хмарочоса” Гінзбурга. З 1928 по 1934 р. у Держпромі розміщувалася Рада народних комісарів УРСР, яка виконувала функції сучасного кабінету міністрів.

Держпром не став найвищим “хмарочосом” Європи – у Німеччині в середині 1920-х були збудовані будівлі й вище, але його масштаб і об’єм у 347 тис. м³ справді вражав. Теодор Драйзер, який відвідав Харків наприкінці 1927 р., порівняв Держпром із частиною Нью-Йорка, перенесеної у снігові степи, а у планах забудови міста письменник бачив майбутній український Чикаго. Багато дослідників архітектури називають Держпром одним із найвидатніших прикладів архітектури раннього модернізму 1920х рр., особливо наголошуючи на його незвичайну об’ємно-просторову концепцію.

Спочатку на дахах Держпрому передбачалося зробити зони відпочинку та спортивні майданчики, але ці плани не були втілені у життя. “Повітряні” 26-метрові переходи використовувалися лише у перші роки. Після скасування НЕПу, ліквідації трестів та переведення уряду УРСР з Харкова до Києва у 1934 р. потреба у частому сполученні між різними організаціями, розташованими у 9 під’їздах, відпала.

Залізобетонні конструкції Держпрому не постраждали в роки Другої світової війни, хоча він втратив скління через близькі вибухи. До 1947 р. будинок було відновлено.

У 1955 р. на даху Держпрому було встановлено телевежу, яка збільшила висоту будівлі до 108 м.

2000 р. з тильного боку Держпрому було встановлено Пам’ятний знак жертвам нацистських переслідувань – мешканцям Харківщини.

А у 2011 р. біля Держпрому з’явився пам’ятний знак “щасливій монеті” номіналом 3333 копійки.

У 2000 – 2018 pp. було проведено роботи з ремонту фасадів, комунікацій та переходів (арх. В. Новгородов), у ході яких, зокрема, було замінено цементне покриття стін, вікна та вітражі. Попри усталений стереотип, у Держпромі було встановлено не пластикові, а дерев’яні енергоефективні вікна. В оригінальних вікнах скло кріпилося до рам замазкою, яку потрібно було міняти щороку. Цього ніхто не робив, через що будівля страждала від великих втрат тепла. Держпром не був на 100% залізобетонним, у деяких місцях використовувалася цегла, черепашник і навіть будівельне сміття. У ході ремонту було збережено мідну фурнітуру та деякі старовинні ліфти (для роботи яких потрібен ліфтер).

З 2017 р. Держпром знаходиться у попередньому списку Об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Tentative list).

Наприкінці 2010-х років у Держпромі розміщувалися 120 різних організацій (переважно бюджетних), серед яких варто відзначити галерею “Мистецтво Слобожанщини”, Музей місцевого самоврядування та навіть скеледром.

У 2021 р. на даху Держпрому облаштовано оглядовий майданчик (арх. В. Лопатько).

Скління будівлі постраждало під час російських обстрілів Харкова у 2022-2024 рр. Через бойові дії з 2023 року Держпром отримав додатковий статус об’єкта під посиленим захистом ЮНЕСКО.

28 жовтня 2024 р. російським бомбардуванням було зруйновано перекриття одного з корпусів Держпрому та втрачено значну частину скління та вітражів будівлі.

7 листопада 2024 р. в результаті повторного бомбового удару по площі Свободи отримало ушкодження скління головного фасаду Держпрома.