Яким був перший велосипед, який масово вироблявся на території України? Багато людей пригадають модель “Україна”, яка з’явилась у 1926 р. на Харківському велосипедному заводі. Але історія веловиробництва у Харкові почалося на десятиріччя раніше.

Через наближення фронту Першої світової війни з Риги було евакуйовано багато підприємств. Серед них була Всезанальна компанія електрики (ВКЕ, AEG), для якої у 1916 рр. було побудовано новий корпус – зараз це Харківський електромеханічний завод. Але це було далеко не єдине евакуйоване ризьке підприємство у Харкові – у липні 1915 р. у вільні цехи фабрики “Гельферих-Саде” на вул. Корсиківській було частково перевезено виробництво фабрики Лейтнера. Директором та організатором виробництва у Харкові став Олександр Каспарович Фельдман.

Фабрика Олександра Лейтнера, яка створила свій перший велосипед типу “пенні-фартинг” у 1886 р., стала найбільшим велосипедним заводом держави. До 1917 р. з її цехів вийшло понад 100 тис. екземплярів велосипедів 60 моделей, серед яких були тандеми, дитячі, жіночі моделі, вантажні триколісні моделі та велосипеди з карданним валом. Також деякий час завод збирав мотоцикли та автівки.

У 1913 р. Головне військово-технічне управління Російської Імператорської Армії замовило у Лейтнера виготовлення велосипедів – у 1914 було придбано 10 тис. шт. Варто відзначити, з кінця XIX ст. велосипеди стали активно з’являтись в арміях багатьох країн світу, частини, оснащені велосипедами, називались “самокатними військами”. Стрілки-самокатчики могли проїхати до 80-120 км на добу. В російській армії з 1894 р. використовувались як “цивільні” дорожні велосипеди, так і спеціальні французькі велосипеди “Пежо” конструкції Анрі Жерара (Gerard).

Останні складувались та переносились бійцями по бездоріжжю на плечах, як ранець, для зменшення довжини в складеному стані їх сідло розміщувалось над заднім колесом.

Проте солдати не дуже любили велосипед Жерара через ненадійність, тому військові замовили розробку вітчизняних складних велосипедів. Такий велосипед був створений інженером Максимом Щепановим з заводу “DUX”. Це підприємство заснував естонський підприємець Юліус Меллер в Москві у 1891 р., воно було головним конкурентом Лейтнера.

Але через те, що завод “Дукс” був завантажений замовленнями на аероплани та вже не мав вільних виробничих потужностей, у 1916 р. документація та патент на виробництво велосипеда “Дукс Бойовий” були відправлені на фабрику Лейтнера.

Яким же був перший велосипед, який виробляли у Харкові? “Дукс бойовий” мав оригінальну конструкцію. Гальма були штемпельного типа (на переднє колесо), колеса 26 дюймів. Значна частина компонентів були імпортною, здебільшого з Англії: гальма, втулки, сідло системи hammock, педалі та каретки системи Brampton, зірки на 46 зубців. Маса велосипеда була 18 кг., він не мав брудозахисних щитків. Кермо у місці контакту рук на заводі обмотувалося мотузкою, для кріплення якої були отвори на рулі. Велосипеди фарбувались в олівковово-захисний колір, стандартний для військової техніки імператорської армії. Головна перевага “Дукса Бойового” була в оригінальному механізму складання без гвинтів, які треба довго крутити. Він складувався за декілька секунд “на колінці” та переносився на плечах – кріплення для ремнів було у рамі.

Виробництво почалось у Харкові у березні 1916. До кінця листопада 1917 р. вдалося виробити приблизно 3600 екземплярів “Дукса Бойового” у Харкові на заводі Лейтнера та 678 шт. на московському заводі “Дукс”. Варто відзначити, що порушення логістики з Великої Британії під час Першої світової війни значно обмежувало серійне виробництво. Через це заводу Лейтнера довелось відступати від затвердженої конструкції та шукати різних виробників, тому каретки та зірочки були різними, втулки були як без вільного ходу, так і з вільним ходом та автоматичним гальмом Eadie Coaster. Звісно, через “вінегрет” різних компонентів страждала якість, та на велосипед були нарікання серед солдатів. З приходом радянської влади збірка “Дукса бойового” продовжилась вже для Червоної армії, але вже у значно менший кількості, до вичерпання запасу запчастин.

Відновлення масового веловиробництва почалося лише у 1923 р. силами 50 спеціалістів та робочих заводу Лейтнера з Риги, які залишились у Харкові. Так був заснований Перший державний велозавод імені Г. І. Петровського. Обладнання перенесли з заводу “Серп та молот” (колишнього Гельферіха-Саде) через дорогу – на завод Блейхерта та Ейхнера, який був побудований у 1893 р., а раніше випускав колючий дріт та дротяні канати.

Перший час рами взагалі робили з козацьких пік, які наповнювали піском. У 1925-26 рр. їх робили вже з англійських труб – взагалі в ті роки велосипеди майже повністю збирались з імпортних, англійських та німецьких компонентів.

У 1926 р. з’явилась перша модель велосипеда “Україна”, але це зовсім інша історія…

Харківський велосипедний завод (ХВЗ) став найбільшим виробником велосипедів в СРСР.

За 101 рік існування ХВЗ зібрав понад 30 млн. велосипедів.

В останні десятиріччя, щоб витримати конкуренцію з китайськими велосипедами, завод повернувся до того, з чого починав – зі складання велосипедів з імпортних компонентів, хоча ця практика стала давно нормальною для багатьох світових виробників.

ХВЗ працював в перші місяці повномасштабного російського вторгнення у 2022 р., але був ліквідований наприкінці 2024 р.

У 2016-2021 рр. частину цехів та адмінбудівель заводу реконструювали для Житлового Комплексу “Парковий квартал”, також на території ХВЗ почалось будівництво нового ЖК “Urban City”.

Про велосипедний завод тепер нагадує лише топоніми – Велозаводський сквер та Велозаводський міст.