Мабуть, за всю дореволюційну історію для нашого міста та краю 1915 рік був найтрагічнішим і найскладнішим. Йшов другий рік Першої Світової війни, за який сталися:
— кровопролитна «Карпатська операція» 7 січня – 20 квітня;
— облога Перемишля з вересня 1914 р. до березня 1915 р.;
— Горлицький прорив 2 травня 1915 – 15 червня 1915 року.
— “великий відступ” з 27 червня по 14 вересня;
— «Віленська операція» у серпні – вересні.
Все це принесло у сім’ї мешканців Слобідської України страшний біль від втрати близьких та рідних.
Широкомасштабний наступ німецької та австрійської армій у 1915 р. на Східному фронті створив загрозу вторгнення ворога на нові території та захоплення важливих промислових центрів країни. У зв’язку з цим уряд почав готувати вивезення найбільш значних заводів, підприємств і фабрик у глибокий тил, а не тільки із західних губерній. До середини грудня відомості про них було зібрано, і згодом опубліковано ось у таких збірниках:
У харківських газетах на початку 1916 року писали:
…Найбільше евакуйованих підприємств направлено до Москви – 137, потім слідує Петроград – 53, Катеринослав – 21, Харків – 20, Нижній Новгород – 17, Псков – 14, Орел – 13, Полтава – 12, Твер – 7; серед них механічних та ливарних заводів – 170, скляних заводів – 6, хімічних заводів – 29, винокурних та ректифікаційних – 1, пивоварних – 8, олійних заводів – 5, шкіряних – 25, взуттєвих фабрик – 22, деревообробних заводів 18, заводів текстильного виробництва – 43.
…За час війни до Харкова евакуйовано 46 торгово-промислових підприємств. По галузі торгівлі евакуйовані підприємства поділяються таким чином: взуттєвих складів – 9, галантерейних – 12, шкіряних – 8, суконних – 4, мануфактурних – 10 та картонажних – 2. З Литви евакуйовано 32 склади, з Польщі – 13 та з Курляндії. Крім того, до Харкова переведені з м. Сморгань 4 шкіряні заводи, з Мінська – 1 чавунно-ливарний та машинобудівний та 1 шкіряний, з Риги – 1 макаронна фабрика, 1 взуттєва та завод Загальної компанії електрики та з Варшави – взуттєва фабрика.
…Як відомо, свого часу з Царства Польського було евакуйовано у внутрішні губернії цілу низку фабрично-заводських та кустарно-промислових підприємств. З даних евакуаційного відділу центрального військово-промислового комітету видно, до речі, деякі з названих підприємств виявилися переведеними до Харкова, Харківської губернії. До таких фірм відносяться механічна фабрика і чавунно-ливарний завод акц. О-ва І. Л. Замарковський (за ст. «Чугуїв»), гвинторізна фабрика Козловського (Харків), фабрика Кржемінського (Харків), фабрика акц. О-ва Шезамар (Чугуєв), машинобудівний завод «Герлах і Пульст» (Харків), меблева фабрика «Конрад Януршкевич та Кº» (Харків) та фабрика з вироблення олівців «Маєвський та Кº» (Слов’янськ).
У виданні 1916 року «Вільні приміщення (під заводи, фабрики та майстерні) та земельні ділянки, які пропонуються для потреб евакуйованих промислових підприємств» також можна зустріти чимало оголошень наших земляків. Наприклад, мешканець Харкова Леонід Степанович Куропатенко у своїй заяві від 17 жовтня 1915 року пропонував продати маєток біля ст. Чортків.
Однак для повного розуміння масштабів евакуації на наші землі у 1915 році одних цифр не завжди достатньо. У своєму сьогоднішньому матеріалі я хотів би детальніше перерахувати, що було евакуйовано та звідки.
Почнемо із Варшавської губернії. 1915 року до нашого міста з самої Варшави було евакуйовано:
— 8-a чоловіча гімназія
— машинобудівний завод «Герлах та Пульст»;
— гвинторізна фабрика Козловського;
— фабрика металевих виробів Кржемінського.
Прушківський металевий завод розмістили у Слов’янську. Також у тодішню Харківську губернію евакуювали механічну майстерню «Шерока».
Їз Віленської губернії до нашого міста було перевезено:
— судовий слідчий з особливо важливих справ при Віленському окружному суді;
— телефонна мережа Віленського округу;
— Віленська парова панчішна фабрика Г. М. Дойно;
— «Мотор», машинобудівний завод А. Пінесса із Вільно.
У місто Слов’янськ було евакуйовано:
— Віленська психіатрична лікарня;
— Вільнянська районна лікарня.
А в Ізюм ― повітові управління Вілейського та Ошмянського військових начальників.
З Вітебської губернії у Харков перевезли лише двінський шкіряний завод «Кожевник».
З Гродненської – білостіцька телефонна мережа.
З Київської – Київський учительський інститут.
Хенцинське вище початкове училище (Радомська губернія) було евакуйовано до Лебедина.
Мінська земська управа, а також склад сільськогосподарських машин та знарядь Мінського земства та акціонерного товариства з продажу землеробських машин та знарядь Ковалевського-Трильського були розміщені у Сумах.
Художньо-промислова майстерня міста Кам’янець-Подільськ (Подільська губернія) після евакуації до нашого міста знаходилася у стінах комерційного училища. З тієї ж губернії до Харкова було евакуйовано волочицьку митницю.
Велика кількість різних заводів із прекрасного міста Рига (Ліфляндська губернія) також знайшли притулок у нашому місті:
— маслобійний завод Гратмана;
— механічна фабрика взуття “Комета”;
— заготовочная фабрика обуви Кропмана;
— автомобільно-механічний завод «Лейтнер та Ко»;
— завод жерстяних виробів «Леман та Гроссман»;
— механічний завод “Ракузон”;
— деревообробний комбінат «Сільва»;
— паровий шкіряний завод Фрейнкеля;
— механічний завод “Шпільберг”;
— фабрика терезів Штейнерта.
Ризький порцеляновий завод Ессена був евакуйований до Слов’янська.
Лібавське II міське початкове училище, а також поштово-телеграфна контора та біржове телеграфне відділення цього міста також було евакуйовано до Харкова. А з прекрасного латиського міста Ковно (зараз Каунас), яке було тоді центром однойменної губернії, до нашого улюбленого міста потрапили чоловіча гімназія графа Платова та приватна жіноча гімназія Гансвольд. Ново-Олександрійський сільськогосподарський інститут (Люблінська губернія) також знайшов собі притулок саме у Харкові.
Багато релігійних установ також перевезли в наше місто і край. Наприклад, Холмське духовне училище та його правління розмістили у Харкові. А Волинську духовну семінарію у ― Куп’янську. Проте не лише у серці Слобідської України евакуювали важливі установи. Чимало було їх в інших містах нашого краю.
Наприклад, у Вовчанську були розміщені чоловіча та жіноча Дубенська гімназії. В Охтирці ― Житомирське комерційне училище Ремізової. А в Сумах ― чимало закладів із міста Рівне, серед яких:
— дворянська опіка;
— земська управа;
— дитячий притулок;
— адміністрація Рівненської земської лікарні
Завдяки архівним документам можна дізнатися і про причину цього. Виявляється, спочатку евакуювати ці установи планували до Охтирки. Однак на той час у місті просто не було вільних місць. Тому рівненські установи розмістили у Сумах.
Тож не лише одні фабрично-заводські та кустарно-промислові підприємства тимчасово «переїхали» на наші землі у 1915 році. Не варто забувати, що евакуація того часу – це ще й люди, які там працюють, та їхні долі.
Хто б тоді міг подумати, що біженці, поранені у шпиталях, евакуйовані підприємства, волонтери, похорон загиблих на війні близьких стануть характеристикою Харкова не лише 1915-го, а й у 2015 році…