У наш час технологій і соціальних мереж, що стрімко розвиваються, гарною фотографією вже мало кого здивуєш. Але в другій половині XIX — початку ХХ століття фотографія справді вважалася мистецтвом з великої літери, а її творці в нагороду за свою колосальну працю отримували шану та визнання. Природно, що користь від цього була нашому улюбленому місту. На міжнародному рівні на той час голосно звучало ім’я харківського фотографа Альфреда Федецького. У 1888 році він отримав золоту медаль на Всесвітній виставці в Брюсселі, і на Всесвітній виставці в Парижі у 1889 році для фотографів також знайшлося місце.

За загальною класифікацією у 12 класі експонатів виділялися:

• Фотографії на папері, склі, дереві, тканинах, емалі та ін.
• Геліографія
• Відбитки літографічні та літофотографічні, фотографічні кліше, стереоскопічні знімки та стереоскопи.
• Збільшені фотографії.
• Фотохромія.
• Інструменти, апарати та матеріали для фотографії.
• Приналежності фотографічних майстерень.

Серед експонованих на виставці знімків фотографів з Полтави, Одеси, Києва були й твори Альфреда Федецького, що вже знайомий нам. Щоправда, цього разу вищої нагороди він не отримав, привіз до рідного Харкова лише срібну медаль. У наступні роки фотографа нагороджували золотими медалями та дипломом за участь у міжнародних виставках у Мадриді, Лондоні, а також на міжнародній фотографічній виставці у Парижі.

У серпні 1894 року кореспонденти газет того часу повідомляли про те, що найвідоміший французький композитор, піаніст, органіст, диригент і музичний письменник Шарль-Каміль Сен-Санс і перший з піаністів Франції, професор Дімер, оминаючи відділ Російської імперії на всесвітній виставці украй зацікавилися виставленим харківським фотографом Альфредом Федецьким портретом покійного Петра Ілліча Чайковського.

Далі журналісти писали: «Платинотиповий портрет, як і фотографічний, є справжнім шедевром мистецтва, тому не дивно, що він викликає таке захоплення публіки не лише вітчизняної, а й закордонної». Сам же Петро Ілліч за життя про творіння харківського фотографа сказав таке:

Ви знаєте, мене ще ніхто так не знімав, як Федецький. Це позитивно найкращий мій портрет. Це не фотографія, а справді художній твір.

Звичайно, на Антверпенській виставці харківський фотограф був відзначений золотою медаллю, яка стала на той час уже дванадцятою у послужному списку майстра. Тож автора найвідомішого портрета Чайковського у прямому розумінні можна назвати рекордсменом серед харківських фотографів за кількістю нагород на міжнародних та загальнодержавних виставках.

Після несподіваної смерті Альфреда Федецького 21 липня 1902 року в Мінську його фотоательє у 1903 році придбав власник іншого фотосалону, але з правом іменуватися «А. Скассі і Ко  – наступник Федецького». Через рік за знімки, що експонуються на виставці в Лондоні, ця фірма отримала золоту медаль. Отже, своєрідні традиції, закладені Альфредом Федецьким, були з успіхом продовжені.

Іншим відомим і визнаним майстром фотографії у Харкові був Олексій Михайлович Іваницький. Саме про них двох на початку квітня 1896 року харківські газети пишуть таке:

Нагородження медаллю.

На колишній у Москві фотографічній виставці отримав срібну медаль харківський фотограф О. М. Іваницький, який виставив свої знімки

Щоправда, прославився наш другий герой таки більше у Харкові та Російській імперії, ніж за кордоном. Так, з 23 вересня до 12 жовтня 1887 року в нашому місті проходила Всеросійська сільськогосподарська виставка. Спеціальним фотографом на ній був Олексій Михайлович Іваницький. Зроблені ним понад 200 фотографій самого заходу, а також премійованих тварин лягли в основу чудового альбому, присвяченого виставці. Також два фототипні малюнки зовнішнього та внутрішнього виду павільйону садівництва, виконані за фотографією А. М. Іваницького, розміщені й в книзі «Лісівництво, садівництво, городництво та виноробство на Всеросійській сільськогосподарській виставці в м. Харкові 1887 року

На масштабну виставку до Нижнього Новгорода у 1896 році приїхав лише один харківський фотограф, Маркус Абрамович Елькон, та виставлявся у «Художньому відділі». За свої знімки нагороди він не отримав.

1899 року Іваницький відправив на Паризьку всесвітню виставку понад 40 своїх знімків. Однак серед учасників-фотографів ми його прізвища не знаходимо. Цілком можливо, роботи Олексія Михайловича прикрашали стенд Харківської приватної жіночої Недільної школи Христини Данилівни Алчевської, або іншого учасника виставки від нашого міста. У наступні роки Іваницький продовжує брати участь у виставках та отримувати нагороди. Так, у 1903 році на виставці, влаштованій Петербурзьким фотографічним товариством, він був нагороджений срібною медаллю. До речі, якщо вже зайшла мова про Христину Алчевську, слід зазначити, що сама вона знімати була теж не проти. Знімки її, щоправда, не експонувалися. Ольга Володимирівна Кайданова, яка знала її близько, у книзі «Піввіковий ювілей (1862—1912)» згадує на цю тему наступне:

Віра в народ, у його інтелектуальні сили — один з основних мотивів світогляду та діяльності Христини Данилівни, — мотив, який вона проводить у всьому. Влаштовуючи якось шкільне свято, Христина Данилівна зняла низку фотографій учениць в обличчях та костюмах, і мета цього фотографування була, між іншим, наступною: довести, що в народі зустрічаються не менш інтелігентні особи, ніж у нашому колі, і справді це було доведено. фотографією

Також, попри те, що вже знайомий нам відомий харківський мандрівник та університетський викладач Андрій Миколайович Краснов не був професійним фотографом, знімки, зроблені під час його поїздок, виставлялися як у нашому місті, так і на першій географічній виставці у Москві 1892 року.

Під час проведення у Харкові XII археологічного з’їзду було організовано масштабну етнографічну виставку, яка привернула велику увагу преси та публіки. На ній експонувалося безліч знімків українських хат та інших будівель Харківської губернії авторства Андрія Миколайовича Краснова, Миколи Федоровича Сумцова, Василя Юхимовича Данилевича. Усі вони були вченими, а не фотографами-професіоналами. Також під час проведення з’їзду один із його організаторів Єгор Кузьмич Редін зробив близько 300 фотографій з експонатів, які демонструвалися на виставці. У 1903 році ці фото опубліковані у вигляді прекрасного «Альбому виставки XII археологічного з’їзду в м. Харкові» (М., 1903) з передмовою Редіна.

Ну, і насамкінець не можу не згадати ще про двох захоплених фотографією друзів. Влітку 1914 року граф Микола Володимирович Клейнміхель разом із відомим мистецтвознавцем Георгієм Лукомським вирушили в автомобільну подорож. Підсумком поїздок став вихід 1917 року книги «Старовинні садиби Харківської губернії». Самі автори пишуть про це в передмові:

І ось, у червні 1914 року, разом з автором цієї книги, архітектором Г. К. Лукомським, ми здійснили об’їзд Харківської губернії на автомобілі з 2 фотографічними апаратами, намагаючись, по можливості, зробити знімки з усього, що представляло для нас особливий інтерес…

…На жаль, мені не вдалося зробити достатньої кількості вдалих фотографій interieur’ів садиб, а також не довелося представити у книзі з такою ж вичерпною точністю, як, наприклад, щодо фасадів, колекції картин, порцеляни, меблів та документів. Сподіваюся, що до другої частини видання вдасться приєднати знімки з деяких найцікавіших предметів.

Однак виданню другої частини завадила революція 1917 р.. І хто знає, можливо, якби не вона, на основі книги, на сторінках якої розміщено близько 116 фотографій старовинних садиб Охтирського, Богодухівського, Валківського, Вовчанського, Сумського та Харківського повіту в нашому місті пройшла б чудова фото виставка, а її автори за свої знімки отримали б зізнання та нагороди…

Звісно, ​​це далеко не все про виставки та фотографів-аматорів Харкова. Адже ми живемо з вами у дивовижному місті, про минуле якого можна говорити нескінченно. Для мене важливо, що й у наші дні знімки тієї епохи, коли фотографія була не буденністю, а таким самим високим мистецтвом, як і живопис, радують нас, зберігаючи дивовижні типажі та чудові краєвиди садиб.