Як правило, коли заходить мова про народні повір’я та звичаї Слобідської України, то відразу ж виникають у пам’яті образи, пов’язані з традиціями на Різдво, Великдень, Івана Купала, або хоча б на весілля. Практично все життя наших предків тією чи іншою мірою було наповнене забобонами. Наша сьогоднішня розповідь буде присвячена темі дуже делікатної, а саме — повір’ям та звичаям, пов’язаним із дітонародженням. Тим більше, що до 1917 року етнографи зібрали на цю тему чимало матеріалу.

Наприклад, на наших землях вважалося, що дитина, зачата напередодні церковного свята, народиться виродком. А дитина, зачата «під фарбу» (тобто, під час місячних), навпаки, буде гарною.

У простих селянських сім’ях Слобідської України жінка під час вагітності не звільнялася від виконання будь-яких повсякденних господарських робіт. Тобто, доїла корів, працювала на городі тощо. На цю тему існувало, до речі, повір’я: несучи воду з колодязя, вагітна жінка не повинна давати пити одночасно з обох відер, інакше вона народить двійню. Також вірили, що для того, щоб пологи були легкими, слід спати на овечій шубі, а в останній період вагітності носити на собі образ великомучениці Варвари. З виконанням повсякденних селянських обов’язків пов’язане й інше вельми цікаве вірування: «При якій роботі відчує вона вперше тріпотіння дитини, за такими заняттями й буде йому удача в житті. Наприклад, якщо це станеться під час годування худоби, то віщується щастя в скотарстві; якщо на річці, то буде щасливий рибалка, моряк, торговець рибою». У принципі, для спадкових селян таке повір’я, яке апріорі виключає заняття будь-якою іншою діяльністю, крім сільськогосподарської, цілком обґрунтоване. Але ось мені цікаво, а якщо жінка колола сокирою дрова, вперше відчула тріпотіння дитини, а потім народила дівчинку, то які пояснення були з цього приводу?

Слобожанка у положенні працювала обов’язково, але існував досить великий перелік табу на якісь види діяльності. Отже, вагітній слобожанці заради здоров’я та зовнішнього вигляду своєї майбутньої дитини не можна було:

• Красти ― бо на тілі немовляти буде темна родимка у формі вкраденої речі.
• Переходити дорогу, коли несуть покійника, тому що у дитини будуть родимі плями. Також вважалося, що від цього дитина може народитися хворою.
• Зашивати на собі та щось пришивати. Інакше при народженні у дитини буде якийсь із членів його тіла «пришитий».
• Пхати ногою кішок, собак, свиней, щоб дитина не народилася з наривами на тілі або хворою спиною.
• Переступати через мотузку, інакше дитина з’явиться на світ із перевитою пуповиною.
• Злякавшись пожежі, хапатися за своє обличчя рукою, інакше у дитини на обличчі буде родима пляма.
• Проходячи повз падалі, закривати ніс, щоб потім у дитини не було поганого запаху з рота.
• Переступати через коромисло, інакше у немовляти будуть на ногах нариви. Якщо ж таке траплялося, то як лікування пропонувалося «Прикласти до наривів глину, замішану на воді, в якій було вимито білизну зі слідами першого місячного очищення дівчини».
• Кидати дрова під піч, «а то сонна кине дитину».
• Виплескувати через поріг воду, інакше дитина страждатиме на блювоту.
• Лазити в піч і «трусити» сажі, інакше новонароджений страждатиме на задуху.
• Мастити піч – те саме.
• Пити воду з відра, інакше дитина страждатиме печією.

А ще вагітна жінка могла бути небезпечною для оточуючих людей. Тому вірили, що вона не повинна:

• Переходити будь-кому дорогу, інакше на нього нападуть чиряки. “Це станеться неминуче, якщо вагітна буде не чесна дружина, а дівка”.
• Переступати через хомут чи сідло, щоб коням потім не було дуже важко.
• Бути присутньою при чищенні колодязя, інакше в ньому зіпсується вода.

Самі ж пологи, що проходили в домашніх умовах, не завжди були легкими. Для полегшення страждань повитухами практикувалося наступне:

• Знімали з майбутньої матері сережки, а з пальців обручки. Розв’язували всюди вузли. Відчиняли в скринях замки та відчиняли всі двері.
• Знімали благословенну ікону, обмивали її водою, а потім давали випити цю воду жінці.
• Переводили жінку через порожній мішок або пояс, який клали на підлогу. Примушували її переступати через спідню білизну чоловіка, а іноді й через нього самого.

Не знаю, наскільки це все допомагало, але що було, те було. Приділяли наші батьки увагу й тому, який саме день малеча прийшла у цей світ. Наприклад, вважалося, що ті, хто народився в ніч під велике свято (Різдво, Хрещення), не будуть щасливими. Також вірили, що вони можуть стати каліками або обділені розумом. Неділями народжувалися хтиві. Понеділками – відуни (щоправда, за умови, що вони цього дня надалі поститимуться). Народження у четвер обіцяло у дитині в майбутньому чимале багатство.

Тема годування груддю також відбита у народних забобонах. Виявляється, перш ніж почати годувати дитину, слід дати їй «сік із плодів червоного вина», щоб не виріс п’яницею. На цю ж тему існувало на наших землях та інше повір’я: «Якщо мати, відібравши дитину від грудей, знову почне годувати її грудьми, то з цієї дитини вийде згодом великий злодій».

А от пуповину на Слобідській Україні у багатьох селах раніше обрубували сокирою. Хлопчикам робили це на поліні – «щоб був добрий майстровий». А дівчаткам на гребені ― «щоб була гарною прядильницею». Хоча дослідники пишуть, що на початку ХХ століття все більше і більше селян переставали практикувати цей жахливий звичай і просто перерізали пуповину ножицями.

З будинку, де з’явилась новонароджена дитина, заведено було нічого не виносити та не давати. А протягом перших 40 днів дотримувалися по можливості наступних звичаїв:

1. Закривати на ніч вікна в кімнаті, де знаходилася дитина, щоб лукавий у них не заглядав і не насилав на дитину «крикливиці».
   • Не виносили з будинку пелюшок і прали їх там же, а не на річці. Робилося це, знову ж таки, «щоб лукавий пелюшки не вкрав».
2. Під ліжко жінці ставили перевернутий верх дном горщик або глечик з водою, щоб уникнути у матері дитини молочної лихоманки.

Хрестити намагалися, певна річ, того ж дня, коли дитина народилася, щоб мінімізувати вплив нечистої сили. На третій день після хрещення проводився особливий обряд під назвою «зливки». Основна мета його була – очистити матір від гріхів, і щоб у неї було завжди достатньо молока. Обряд був детально описаний у дослідженні 1897 прекрасним етнографом нашого краю Петром Васильовичем Івановим. Отже, у селах Куп’янського повіту на третій день до сходу сонця повитуха, яка приймала пологи, йшла до колодязя і брала з нього «непочатої води». При цьому, несучи її в будинок, де народилася дитина, вона повинна була не оглядатися, інакше з новонародженим могла статися лихо.

У хаті до принесеної води вона додавала німого «йорданської води» (тобто води, освяченої на свято Хрещення Господнього) зі словами:

Свята вода Йордану, від Бога створена! Наповнюєш ти, Господи, джерела в річці, наповни ж і рабі (ім’я породіллі) грудей!

Також у принесену воду сипали конопляне насіння та хміль. Потім жінка ставала правою босою ногою на сокиру, покладену на віник із нехворощі, а бабця лила їй на руки воду. Далі Іванов пише:

Спершу ллє три рази на праву руку, а породілля підхоплює лівою рукою воду, що збігає з правого ліктя, і п’є її, насіння, що трапляється при цьому, жує. Потім таким же чином бабка тричі ллє воду породіллі на ліву руку, а та підхоплює правою рукою воду, що збігає з лівого ліктя, і знову п’є.

Далі породілля зливає бабці воду на руки, остання миє свої руки та каже:

Очищаєш ти мої руки, очисть, Господи, твою душечку і на цьому світі, і на тому! Додається в колодязі вода: додайся у хрещеної молитовної раби (ім’я) у грудях немовляти годувати!

Після чого бабка робить мокрими руками знак хреста на обличчі, грудях та спині породіллі. А потім вони разом моляться Богу і просять один одного прощення, повторюючи три рази наступні слова:

Пробачте мені, бабусю! Може, я вам що гірке сказала? — Я тебе прощаю і Бог пробачить тобі, і на цьому світі, і на тому. Не суди й ти мене, як я тут з тобою поводилася.

Таке «розмивання рук» робилося того дня не лише породіллі, а й усім присутнім при пологах жінкам. Потім молода мати на знак подяки подавала бабці-повитусі хліб з купою солі нагорі та шматок аршина. Іноді понад це могли подарувати ще хустку та шматок мила. Але на цьому дія не закінчувалася. Відразу після цього породілля брала свою дитину на руки, і починалося обходження навколо столу. Попереду йшла повитуха, що веде за собою породіллю, яка трималася за кінець полотна, яке було у бабки. Ну а за ними слідували всі жінки, що прийшли на «зливки», і між ними та повитухою відбувався діалог:

— Бабуся! Куди ви йдете?
— В рай!
— Боже вам допомагай! Просити й нас із собою!
— Ідіть і ви з нами.

У такому порядку і з такими словами маленька процесія тричі обходила навколо столу, де стояло частування, за який сідали зі словами: «Царство небесне нашим батькам». Нічого дивного в цьому немає – на хрестинах та на «зливках» Слобідської України завжди згадували померлих, адже не кожен селянин мав фінансову нагоду зробити окремий обід за покійних. А хрестини та «зливки» влаштовувалися завжди, хоч би якими були мізерні кошти. Перша чарка горілки призначалась, ясна річ, повитусі. Після частування жінки, що зібралися, везли бабку в шинок – «пропивати пупок», тобто випивати вже коштом повитухи.

Звісно, ​​в населених пунктах Слобідської України могли бути різні варіації «зливок». Як приклад наведу описи того, як проходили вони, наприклад у Старобільському повіті:

На другий чи третій день після народження дитини бабця варить у горщику волошки та хміль, наливає цей відвар у тарілку і ставить на стілець; біля стільця розкладає волошки у вигляді хреста і притискає їх сокирою. Приготувавши все, вона ставить породіллю на сокиру і ллє їй на долоні відвар так, щоб відвар збігав на лікоть, з ліктя бабка підхоплює своєю долонею і дає пити породіллі. Це робиться по три рази з кожною рукою. Після цього бабця і породілля запитують один одного прощення в завданих один одному образах. Породілля дає бабці мило, полотно на сорочку, під виглядом утирання рук, та гроші.

Звичайно, це далеко не все з того, що було зібрано етнографами XIX та початку ХХ століття на землях прекрасної Слобідської України. Про тих же повитух легенд було записано чимало. Втім, це вже зовсім інша історія. Тож далі буде.