Старовинні підземелля Харкова та Слобожанщини досі огорнуті міфічним ореолом таємниць та легенд.
Яких тільки вигадок і здогадів про них не складали! Ось, наприклад, в інтернеті можна зустріти такий текст (до речі, жодними документами не підтверджено).
У 1852-1857 рр. у Мордвинівському провулку сталася пожежа. Її наслідки призвели до того, що випадково було виявлено підземний хід. З метою дослідження підземелля міська влада запропонувала двом ув’язненим злочинцям, засудженим до страти, провести обстеження цих ходів та знайти, де вони закінчуються. Двоє порушників закону погодилися, запаслися продуктами та вирушили до підземелля. Через три дні вони вийшли до церкви святого Миколая, що знаходилася на Миколаївській площі (пл. Конституції, на розі вулиць Пушкінська та Короленка). Потім вони знову спустилися в лабіринт і цього разу вийшли на поверхню на Катеринославській вулиці у дворі губернатора (поблизу Катеринославського скверу). Нібито вони пройшли під дном річки Лопань. Третій та останній вихід на поверхню відбувся на Холодній горі біля тюрми. На той час це була околиця міста. В’язні заявили, що ходів більше немає, вони дослідили все, що можна було, і в нагороду отримали обіцяне помилування. Але найцікавішим і загадковим у легенді є нібито виявлений у підземеллі великий кам’яний стіл із 12 стільцями та з розкритою книгою з містичними передбаченнями
А ось як захопливо написано про село Бугаївка в улюбленій харківськими знавцями та екскурсоводами Вікіпедії:
…За тих часів село належало генералу Д. М. Донець-Захаржевському… Церкву будували два роки, а під нею був проритий підземний хід, який виходив до Трутового Яру, на іншу сторону села. Загинув генерал у Бугаївці в 1872 році від рук підкупленого вбивці
Однак вищезгаданий «генерал» Дмитро Андрійович Донець-Захаржевський (у тексті, до речі, його ініціали ― Д. М.) у реальній, а не вигаданій історії був задушений племінником. «Підземний хід» у документах взагалі не згадується.
Про підземелля ж Хорошівського Вознесенського жіночого монастиря (нині це селище Хорошеве, що неподалік Бабаїв та Безлюдівки) згадки зустрічаються і підтвердження тому є.
Саме з ним пов’язана дуже цікава і, що важливо – реальна історія про підземелля та скарби. Сам вищезгаданий монастир був заснований далекого 1664 року. Після пожежі 1744 замість дерев’яних будівель були зведені кам’яні. У книзі 1900 видання «Історія Імператорського Російського археологічного товариства за перше п’ятдесятиріччя його існування (1846 – 1896 рр.)» знаходимо наступний матеріал:
Залізні двері у Хорошівському монастирі.
Наприкінці 30-х років нинішнього століття при зведенні кам’яної огорожі замість дерев’яної в Хорошівському жіночому монастирі в Харківській губернії робітники, які рили землю для фундаменту, виявили залізні двері, які за розпорядженням ігумені Анатолії негайно були замуровані каменем і засипані землею. Ці двері потім шукав харківський архієпископ Філарет, але без успіху. На прохання ігумені монастиря Олімпіади харківський єпископ Сава на початку 1877 р. клопотав перед св. Синодом про надання права відкриття дверей та дослідження приміщення, що знаходиться за нею, нашому Товариству. Через міністерство народної освіти це клопотання у лютому того ж року надійшло до Товариства та було передано на обговорення у відділення Російської та слов’янської археології. Відділення знайшло, що бажано провести дослідження ходу, але попередньо хотіло отримати точну вказівку про місце знаходження дверей за допомогою шурфування. Загальні збори на засіданні 18 березня схвалили цей висновок. У червні 1877 р. розслідування місцевості було здійснено під керівництвом професора Харківського університету Щелкова, але не дало жодних позитивних вказівок, про що Товариство було повідомлено ставленням керівника міністерства народної освіти, від 20 вересня 1878 р.
*В описі харківської єпархії архієпископа Філарета про ці залізні двері сказано наступне:
Зараз ще ціла підземна хода з монастиря за огорожу монастиря із залізними дверима, влаштована для таємного виходу з монастиря на випадок облоги монастирської гори татарами.
Проте вищезгаданий у документі єпископ Харківський і Охтирський (7 грудня 1874 — 23 квітня 1879) Сава (Тихомиров) у п’ятому томі своїх автобіографічних записок «Хроніка мого життя» розповідає куди більш докладну, цікаву, але дещо відмінну історію про залізні двері. Він додав своїми словами яскраві фарби в сухуватий виклад подій, описаних археологічним суспільством.
26-го числа був представлений мені професором фізичної географії в Харківському Університеті Юрієм Івановичем Морозовим план огорожі Хорошівського жіночого монастиря з наступним під ним підписом:
«Згідно з вказівками черниць, пошуки залізних дверей та прихованого за нею приміщення були зроблені біля західної частини огорожі та переважно на внутрішній стороні її, що позначено товстою чорною рисою, всього на протязі понад 40 сажнів; із зовнішнього боку огорожі розкопка зроблена менша. У пункті, позначеному літерою А, у фундаменті огорожі знайдено подобу арки, яка могла б бути зроблена над дверима, але самих дверей там не було; можливо, вона була таємно вийнята людьми, що робили огорожу; приміщення ж, що знаходилося за дверима, ймовірно, завалилося набагато раніше за будівництво огорожі. Я повинен пояснити, з якого приводу був складений цей план огорожі і який має сенс зроблений під ним напис.
Двох телеграфістів Харківської залізниці, які чули від своєї родички, що мешкає в Хорошівському монастирі, ніби при побудові нової кам’яної огорожі в сорокових роках поточного століття, знайдені були в землі замкнені залізні двері, за якими, як вважали, були приховані якісь скарби, але яка за наказом ігумені була знову завалена землею, — подали Міністру Внутрішніх справ прохання про дозвіл їм відшукати ці двері та скористатися прихованими скарбами за нею. Прохання це передано Міністром Обер-Прокурору Св. Синоду, а цей перевів його до мене на залежне розпорядження. Я поставився до Університетського Начальства з проханням доручити будь-кому з професорів провести біля монастирської огорожі розкопки для відшукання залізних дверей, що вказуються телеграфістами. Цю працю взяв на себе згаданий професор Морозов, але його роботи не привели його, як видно з підпису під зазначеним планом огорожі, ні до яких позитивних результатів, про що й повідомлено було мною Синодальному Обер-Прокурору».
На початку 1920-х років Хорошівський монастир був закритий більшовиками. Нині від колись величних будівель жіночого монастиря практично нічого не залишилося, окрім цієї цікавої історії.
А залізні двері, якщо вони й існують, чекають на приїзд з експедицією наших дорогих «Дітей підземелля», яким, я впевнений, вона відкриє всі свої таємниці.
P.S. Харківський обласний благодійний фонд сприяння історико-культурним дослідженням «Діти підземелля» з 2005 року займається вивченням підземних споруд XVII – XIX ст. у м. Харкові та Харківській області. Метою запропонованої фундацією програми є сприяння безпеці будівельних робіт в історичному центрі м. Харкова, захист від деформацій будівель, споруд та міських комунікацій, а також створення у місті нових цікавих історико-культурних об’єктів.