Нещодавно я писав про те, які скарби знаходили наші земляки на Слобожанщині понад 100 років тому. Проте не всім так щастило, як героям попередньої статті. На наших землях існувало чимало повір’їв про те, як знайти та отримати скарб, а також легенд, пов’язаних з цим.

Ще в середині XIX століття наші предки-слобожани вважали, що:

Скарб, за народним поняттям, може знайти лише той, «кому роду написано». Коли закопують скарб, його заклинають на кілька голів; і якщо вже над ним пропало кілька голів, на скільки він заклятий, то тоді скарб той дається кожному. Іноді буває так, що хтось почує, на скільки голів заклинається скарб, і до того ж невідомо яких, той вживає хитрість: вбиває стільки голів тварин і кидає на те закляте місце. Після цього скарб дається легко.

Найлегшим, сприятливим та безпечним часом вважалися ніч під Страсну П’ятницю та Івана Купала. При цьому у шукача скарбів неодмінно мала бути запалена пристрасна свічка.

Дід Кулемза, який жив на той час в Ізюмському повіті та займався 7 років пошуками скарбів, розповідав:

… Якось пішли ми з однією людиною в Теплянський ліс під Великдень, тоді над скарбами та над праведними душами свічки горять. Прийшли, сидимо, а в мене був дротик і шип у сажень. Вбили його у землю. Потім свічка над землею з’явилась. Стали рити — а там труна з небіжчиком. З того часу я й перестав шукати скарби.

Але були історії і з добрим кінцем. Наприклад:

У слободі Дворічній йшла дівка на Страсну П’ятницю до храму. Дивиться – на дорозі свічка горить. Зняла вона тоді з правої ноги черевик і поставила в нього свічку. А сама в одному черевику так і пішла на службу Божу до церкви. Після служби, вона пішла до місця, де залишила черевик, та знайшла на тому ж самому місці коробку, повну срібла.

Під час закопування в землю одні скарби заклиналися на кілька років і звалися «строковими скарбами». А інші ж – на віки вічні, їх називали «безстроковими». Рити скарби, яким не вийшов термін, не можна було. Говорили, що в таких випадках скарби ще більше йшли в землю, а нечиста сила, що їх охороняла, завдавала неприємностей тому, хто відкопував.

Після закінчення терміну закляття скарби нібито самі виходили на поверхню і могли набувати вигляду півня (якщо були зариті монети) або інших тварин. Ховаючи скарб, заклинач міг вказати, що дістатись він може тільки якійсь людині з конкретним ім’ям. А ще казали, що скарби провітрюються, виходячи з-під землі тричі на рік – на Благовіщення, Великдень та Вознесіння.

При заговорених скарбах можна було зустріти і їхнього духа-хранителя, як правило, сатану. Якщо той, хто зустрів, не боявся, то міг укласти договір. Той, хто знайшов брав на обумовлений термін скільки потрібно грошей, а натомість залишав свою душу. Після закінчення обумовленого терміну взяту в борг суму необхідно було повернути, інакше порушники такого договору прирікалися на вічні муки.

А ось цьому випадку вкрай цікавим є для нас наступний слобожанський переказ середини XIX століття.

Біля Святих Гір є висока могила. Називалася вона «Матвєєва». На Великдень вона «відчинялася». Цього дня приходили на неї люди, гроші позичати. Лягали на землю і чули з-під землі голос: «Скільки тобі грошей треба?». Прохачі називали необхідну суму, і водночас гроші з’являлися з-під землі. При цьому голос із землі попереджав: «Дивись же, щоб повернув на наступний Великдень і поклав на те саме місце стільки, скільки взяв». Багато часу так було і багато людей з околиць брали та повертали гроші. Однак одна людина вирішила обдурити охоронця скарбу.

Прийшов він на Великдень і взяв дуже велику суму, повертати яку не збирався. Минув рік, боржник, ясна річ, не повернувся, та й взагалі пиячив на той час. Після цього щоночі щось стало йому з’являтись і гроші вимагати. Що тільки людина не робила, щоб позбутися кредитора, нічого не допомагало. А грошей віддати він не міг, бо їх усіх прогуляв. У результаті пішов і повісився. Після цього перестала «Матвєєва могила» гроші людям у борг давати. Одні кажуть, що скаржник на людей образився. Інші вважають, що гроші все забрав п’яниця та прогуляв.

У Куп’янську також існувало схожий, але трохи відмінний переказ на цю тему:

Крім заговорених скарбів, були й ті, що, як вважалося, послав Бог. Вони випадково дарувались мандрівникам і гідним людям, їм з’являвся образ то старого, то різних тварин. Після виконання невеликого прохання (наприклад, розв’язати пояс) стародавній дід розсипався купою монет. Вважалося, що користуватись такими грошима можна безпечно.

Так, одна жінка, що жила в слободі Преображенської, пішла одного разу в ліс за горіхами та зустріла там старого огидного вигляду. Шуба на ньому була видерта, все обличчя в бруді, а з рота текла слина. В страху вона кинулася тікати. Проте старий зупинив і попросив: «Утри мене!». Жінка корилася, але щойно доторкнулася до нього, як він розсипався грошима».

У слободі Дворічній розповідали іншу, не менш захопливу легенду.

Віз чоловік до Куп’янської лікарні свого сина, дивиться, а за ним кінь біжить. Зупинився цей чоловік ночувати в полі біля дороги, а кінь не відходить від воза і тут же лягає. Пішов чоловік у ліс, зрубав гарну палицю, підійшов до коня і вдарив його по голові — голова розсипалася сріблом; вдарив вдруге коня по нозі – всі ноги одразу перетворилися на купки срібної монети; а як ударив утретє по тулубу — не стала коня, а тільки купа срібла лежала.

Минули роки, багато людей все так само, використовуючи всілякі змови та повір’я, шукають скарбів. Забуваючи при цьому, що найбільший скарб прихований у них самих.