Дуже часто можна почути про те, що однією із родзинок Західної України є її численні легенди та перекази. Розповіді про прекрасних лицарів, шляхетних шляхтичів або злих примар так і приваблюють туристів до замків і старовинних міст, надаючи цим якийсь таємничий колорит.

У містах східної України справи ще цікавіші. Не володіючи елементарними знаннями про минуле, люди часто починають це минуле вигадувати, позиціонуючи свої фантазії, складені на ходу, як «міські легенди». Хоча, на мій погляд, це все ж таки ближче до літературної творчості (альтернативна історія, історичний роман, фентезі, а часом і жахи).

При цьому самі автори, які створюють подібні сучасні міфи та казки, свого вигадування не приховують, за що їм честь та хвала.

Член національної спілки письменників України Борис Павлович Крауш чесно зізнається, що сам пише свої казки у стилі народної традиції.

Нині, на жаль, покійний член спілки письменників, лауреат премії «Золоте теля», незмінний учасник та організатор харківських «Гуморин» Савелій Ципін у своїй книзі «Харків у байках та анекдотах» пише:

Про Харків і знаменитих харків’ян написано чимало — від капітальних праць до нарисів. Мені ж хотілося в цій книзі зібрати чудові історії — кумедні та трагічні, байки та легенди, в яких відобразились життя нашого міста та його мешканців, їхні долі. Зібрані нотатки надані тут так, як їх донесла до нас пам’ять поколінь. Слід зазначити, що з правдивість цих нотаток автор не відповідає (крім тих, свідком яких був сам). Події передано так, як були викладені їх публікаторами та оповідачами. Цілком можливі й інші варіанти.

Що дуже важливо, наприкінці книги автором наводиться список використаних джерел.

Хоча більшості людей за межами Харкова ім’я Савелія Ципіна відоме завдяки його сценаріям для кіножурналів «Фітіль» та «Єралаш», а також складеним ним монологам, сценкам та репризам для дуже популярної колись телевізійної передачі «Кабачок «13 стільців»». Для цієї передачі Ципін придумав персонажа, літературного критика, а редактор передачі підібрав виконавця (Г. Віцина) і назвав його прізвищем автора «пан Ципа».

Для початку трохи класифікації:

• Забобони — є вірою в будь-які надприродні потойбічні сили.
• Переказ – це жанр фольклорної неказкової прози, що розробляє історичну тематику в її народному трактуванні.
• Міф – оповідання, що передає уявлення людей про світ, місце людини в ньому, про походження всього сущого, про богів і героїв.
• Легенда — один із різновидів неказкового прозового фольклору. Письмовий переказ про які-небудь історичні події чи особистості.

Прекрасний харківський етнограф Микола Сумцов у своїй книзі «Слобожани», виданій 1918 року, дуже відверто пише:

Темна сторона в житті народу ― численні забобони, уламки старої демонології, повір’я про чортів, відьом, упирів, уроки (пристріт) і такі інші. Поміж забобонів є дуже шкідливі; часом вони виринають по селах і доводять темних людей до гріха та до тюрми. Так, напр., кажуть, що не треба тушити пожежу, коли пішла вона від блискавки ― це я чув, напр., в слоб. Боромлі на Охтирщині від старого, поважного, грамотного чоловіка; були вказівки й в часописах на таке ж саме повір’я в Зміївському повіті, в Білгородському повіті. Під самим Харковом була в 1886 р. така чудна подія: якийсь дурний парубійка з Основи (передмістя Харкова) може, сп’яну наплів, що до нього повадилась ходити відьма, і мало не все село з урядником на чолі рушило ловити капосну відьму. В тому же 1886 р. в Охтирці, коли влітку не було довго дощу, люди розкопали на кладовищі могилу утоплениці та вбили їй декілька колів. Хіба не дивно, що в 1894 р. в багатій слободі Мерефі, в 30 верствах від Харкова, волосний суд розбирав справу про бабу, до котрої ніби то літав змій. В слоб. Боромлі років десять тому парубки розкопали могилу і вирізали з покійника лій на свічку. Є шкідливе повір’я про мертву руку, що коли з неї зробити лойову свічку, то вночі можна красти в кожній хаті, усі спатимуть, була б тільки свічка з лію мертвяка. Така дурниця, а справа тяжка, карна, і безглуздих темних парубків засуджено в Сибір на поселення. В 1896 р. така ж сама справа розглядалась в Острогозькому карному суді. Багато, занадто ще багато темряви на Слобожанщині та велика потреба в науці та в школах.

Навіть у вік освіти забобони впливали на повсякденне життя людей нашого краю і якимось чином регламентували його. Слобожани, які жили на початку ХХ століття, знали такого багато. Містом ходили легенди про привидів, яких можна зустріти вночі на цвинтарі в районі нинішнього Дзеркального струменя. На Холодній горі в одному будинку завівся полтергейст. Проте Визвольні змагання, радянська влада (репресії, боротьба із забобонами), голодомори, німецька окупація безжально знищили як носіїв цих переказів, так і саму пам’ять про них.

З цієї причини численні етнографічні матеріали по Слобожанщині, зібрані та записані дослідниками у XIX – початку XX століття для нас є неоціненними. Ось уже як 3 роки я по крихтах збираю вкрай розрізнений матеріал на цю тему, відкриваючи заново для себе нашу прекрасну Слобожанщину, наповнену легендами та переказами про відьом, привидів, скарбів. Наші рідні колискові про котиків я розміщував уже раніше. Сьогодні ж мені хотілося торкнутися, нехай і небагато, теми того, як різноманітні забобони впливали на повсякденне життя наших предків.

Сон.

Як лягаєш спати, так треба спочатку на лівому боці хоч трохи полежати, бо з лівого боку нечистий, а з правого — ангел-охоронець. Потрібно, щоб він згори був.

Богодухівський повіт. Харківської губернії.

Лягаючи спати, примовляти.

За горами, за річками там ми спати лягали. Мати Божа в головах, Ісус Христос у ногах, ангели-охоронці з обох боків зберігають мою душу до самого ранку від ножа, від меча, від лихої людини.

с. Нижня Сироватка, Сумського повіту.

Житловий понеділок.

У житловий понеділок (перший понеділок у Великий піст – прим. автора) баби не продають бурякового квасу. Примітають, хто перший у цей день увійде до хати: якщо чоловік, то це добре, а якщо жінка, то погано в сім’ї буде. Цей понеділок зветься житловий через те, що нічого не варять, а їдять редьку та коржі, на самій воді мішані, жилянки звуться. Цього понеділка не можна шити, бо пучки обірвуться.

Богодухівський повіт. Харківської губернії.

Коли євреї переслідували Спасителя, щоб віддати його на розп’яття, всі птахи, особливо ластівка, намагалися відвести їх від того місця, де ховався Христос. Але горобець вказав їм це місце своїм пискливим цвіріньканням; євреї побачили Спасителя і повели його на муку. Тому Господь прокляв горобця, і м’ясо його заборонив вживати в їжу.

Оповідання записано у Харківській губернії.

Як сіренький павучок спуститься, новина буде гарною, а якщо чорненький поганий.

Харківська губернія.

Щоб плавати добре.

Якщо є цвілий хліб, то плаватимеш добре.

с. Нижня Сироватка, Сумського повіту.

Від запою. Дуже, до речі, шкода не бідну жінка, якій не допомогли ці засоби, а її чоловіка, на якому все це безрезультатно тестувалося.

Багато хто з нас любить котів. Так от, виявляється, вони ще й корисні при нежиті.

При нежиті нюхають хвіст у кішки або запалену шерсть.

А до такого слобожанського дантиста я б точно не пішов.

…коли в мене боліли зуби, ця окреслювала ножем голову і вилиці, а на хворий зуб поклала потім шматочок ладану, попередньо пошептавши на нього.

с. Жихор.

Мабуть, перевірений засіб від лихоманки:

А ось вам і про дотримання жінками правил безпеки:

У Харківській губернії вірили, що якщо заміжня жінка вийде у сіни без косинки на голові, то домовик затягне її за волосся на горище.

А я так не боюсь відьом, я остання. Відьма ніколи не лякає тих, хто перший чи останній народився у сім’ї.

с. Велика Данилівка Харківського повіту.

Дуже шкода, що немає відомостей про тих, хто цю чудо-пораду використав. Напевно, вони просто не вижили.

Якщо взяти «із покрівця», яким покривають мертвому обличчя, три нитки, то з цими нитками злодієві безперешкодно можна входити куди завгодно, і ніхто не почує: усі спатимуть.

Ольшана

І все це лише мала частина зі знайденого мною. Не варто вигадувати Харкову та Слобожанщині легенд. Наша земля ними просто переповнена! Все найцікавіше лише починається.