У наш час Шарівська садиба та парк є, мабуть, одним із найбільш відвідуваних туристичних місць Слобідської України. Краєзнавці пишуть про них нотатки, фотографи не втомлюються фотографувати, а екскурсоводи практично цілий рік возять туди туристів. Завдяки цьому правдива і не дуже інформація про це місце до 1917 року стає більш-менш відомою. Проте історія Шарівки у повоєнний час не менш цікава. Хоча немає в ній вигаданих баронів і легендарних цукрових гірок, вона дає нам відповідь на запитання – чому те, що ми бачимо зараз, збереглося до наших днів і які зусилля для цього було докладено.
Почнемо з того, що перші згадки про Шарівську садибу та парк ми бачимо у документах Харківського обласного відділу у справах архітектури лише у 1953 році, у «списку пам’яток по місту Харкову та Харківській області, які підлягають обстеженню». Раніше до Шарівки, на жаль, просто не доходили руки ― усі зусилля та фінанси у Харкові та області, що приходили до тями після двох німецьких окупацій, були спрямовані на порятунок та реставрацію більш значущих архітектурних об’єктів (про них я напишу в наступних матеріалах). Але лише 1955 року заступник начальника Харківського обласного відділу у справах архітектури Фролов знайшов можливість написати заступнику начальника управління у справах архітектури при раді міністрів УРСР наступне:
Повідомляємо на Ваш запит такі відомості про парки Харківської області, які можуть бути взяті на облік…
…Парк у с. Шарівці, Богодухівського району, належить до найбільш видатних у Харківській області. Розбивка парку та забудова садиби /б. Кеніга, цукрозаводчика/ належить до кінця XIX століття. Парк займає площу понад 20 га, що примикає безпосередньо до лісового масиву. Парк у центральній садибній частині розташовується на перетнутій місцевості, яка вдало розбита у вигляді терас, зі спусками, сходами, балюстрадами, містками та різними спорудами. У цілому Шарівський парк належить до пейзажного типу з різноманітними деревами. Збереглися великі оранжереї. Крім того, збереглися численні будівлі, що були раніше розплідниками для мавп, для фазанів та ін. На площі парку розташовані три великі проточні ставки на різних рівнях.
Парк і садиба безсумнівно заслуговують на увагу і повинні бути взяті на облік, як пам’ятка архітектури
Також начальник Харківського обласного відділу у справах архітектури В. Корж писав голові обласної планової комісії В. Ф. Луценку:
На ваш запит про архітектурну цінність будівель та споруд Шарівського туберкульозного санаторію повідомляю, що:1. Будівлі Шарівського санаторію як історичні та архітектурні пам’ятки особливої цінності не становлять, оскільки вони збудовані на початку ХХ століття у хибно-готичному стилі.
Однак за плануванням і розташуванням у парку весь комплекс дуже цікавий і, безумовно, заслуговує на серйозну увагу і відновлення його в колишньому вигляді. Слід зазначити, що будівлі та парк дуже запущені та вимагають невідкладного ремонту.
2. Парк та паркові споруди при санаторії представляють чудовий зразок паркового мистецтва, і тому нами в червні цього року надіслано подання до Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР з метою взяття парку на державний облік
Як бачимо, через свою історичну та культурну цінність лише Шарівський парк терасного типу кінця ХІХ століття було включено до списку пам’яток архітектури. А ось садиба, на жаль, ні.
Однак лише у 1959 році на пропозицію начальника головної державної інспекції та будівельного контролю УРСР було зроблено перше за післявоєнний час детальне обстеження Шарівського парку. Про технічний стан зелених насаджень та про дендрологічний склад читаємо наступне:
Парк тубсанаторію «Шарівка» закладено у ландшафтному стилі. Розташування насаджень куртинне. Переважають куртини хвойних, хоча загалом хвойні становлять лише 10-12%. Є також алейні посадки. Кількість видів і форм – 123. З них хвойних – 12, листяних – 111, чагарники представлені 46 видами. Вік насаджень у середньому 50-60 років. Окремі екземпляри дуба, близько 20 штук, мають вік 250-300 років. Є одне дерево дуба, вік якого 500 років.
Насадження знаходяться, попри деякий догляд, у занедбаному стані та потребують прочищення. Внаслідок пошкоджених ільмових голландською хворобою утворилася значна кількість сухостою, який необхідно прибрати.
З документа «історичні відомості», складеному водночас про садибу та парк, дізнаємося, що сам парк було закладено у 1903 році на місці лісової ділянки та старого плодового саду. Загальна площа становить 30 га. Видовий склад у роки після закладання парку ― близько 300 видів та форм деревних та чагарникових рослин. Проте за роки Визвольних змагань він скоротився до 160 видів. До 1917 року Шарівка належала Кенігу. Потім з 1917 по 1924 р. в ній розміщувалися: селекційна станція, будинок відпочинку, госпіталь, дитяча колонія.
З 1924 року і до теперішнього часу парк належить тубсанаторію «Шарівка». Зливова каналізація майже зруйнована. А зрошувальна система, що існувала раніше, до 1959 року прийшла в повну непридатність.
По всіх 123 деревно-чагарникових рослинах, що залишилися в Шаровському парку, було зроблено детальний список.
А також – план території.
На доброустрій та відновлення парку та пам’яток архітектури «Шарівка» склали кошторис на загальну суму 233 008 рублів. Серед 21 пункту найменування робіт там були, наприклад, такі:
— Очищення парку від сухих чагарників та дикорослих чагарників на площі 1 га;
— Влаштування дамби біля ставка та очищення його від мулу;
— Влаштування щебеневих доріжок садового типу;
— Влаштування тротуарів та майданчиків біля замку;
— Вивіз будівельного сміття та землі;
— Влаштування дерев’яних садових лав;
— Посадка нового парку на місці вирубаного, вимерзлого та усохлого;
— Ремонт горловин водостічних зливових колодязів.
Повну суму, звичайно, на той час не виділили. Але, на думку харківських архітекторів, у 1966 році стан Шарівського парку було оцінено як задовільний.
Наступного року (1967) включили нарешті до списку пам’яток архітектури та саму садибу. Щоправда, при цьому написали про неї у документах так:
Головний корпус садиби в с. Шарівка, на наш погляд, не становить архітектурної цінності, оскільки будівля збудована наприкінці XIX ст. у псевдоготичному стилі. За формами та виконанням не представляє інтересу як пам’ятка архітектури. Будівля знаходиться в задовільному стані та використовується як головний корпус туберкульозного санаторію.
Технічне обстеження будівель самої садиби того року не було проведено.
А ось у 1968—1969 роках на тему Шарівки вибухнув справжній скандал. Рада Міністрів УРСР відзначила вкрай незадовільний стан пам’яток садово-паркової архітектури Харківської області, а також відсутність належного контролю за їх збереженням. Було навіть видано спеціальне розпорядження щодо посилення контролю за їх експлуатацією, а також повну заборону на проведення змін на їх території та відведення площ під забудову без дозволу Ради Міністрів УРСР. Серед цих об’єктів виявилася і Шарівка, парк якої, якщо вірити документам, був у занедбаному вигляді, а стан садиби оцінювався як аварійний.
На своє виправдання голова виконкому Богодухівської райради писав:
1969 року республіканські спеціальні науково-реставраційні майстерні Держбуду УРСР не змогли провести капітальний ремонт у зв’язку з перевантаженістю…
Також він просив виділити для проведення капітального ремонту головного корпусу в 1970 році суму в розмірі 72 000 рублів. Останнє було сприйнято позитивно, і у вересні 1969 р. головному лікарю туберкульозного санаторію «Шарівка» повідомили, що на роботи з реконструкції парку та садиби наступного 1970 року таки дадуть необхідні 72 тисячі.
Звітів про проведення ремонтних робіт у парку та садибі за 1970—1971 роки мені, щоправда, знайти поки що не вдалося. Але з документів від 28 січня 1972 р. випливає, що до ІІІ кварталу того року планувалося проведення протиаварійних робіт над Блакитним залом. У 1973 році ситуація з ремонтно-реставраційними роботами в Шарівці була такою:
Однак усі ті суми, які не завжди вдавалося дістати на відновлення парку та садиби, зникали як вода в піску. Мабуть, тому у 1980 році начальник обласного відділу будівництва та архітектури В. Г. Степанов у своїй доповідній записці про технічний стан пам’яток архітектури Харківської області написав слова, актуальні для улюбленої багатьма садиби й донині. Я б назвав їх пророчими:
1975 року Шарівському туберкульозному санаторію цільовим призначенням було виділено для реставрації парку 70 000 рублів. Кошти були витрачені, а стан парку досі не змінився.