Як правило, коли мова заходить про Новий рік та Різдво у Харкові в XIX – початку ХХ століття, згадуються різноманітні гуляння. Однак, крім церковних, застільних та розважальних традицій, багато робилося для незаможних, хворих та дітей. Адже Різдво – це насамперед свято кохання та добра. Щоб зрозуміти, наскільки мешканці нашого міста були чуйними та щедрими, візьмемо, наприклад, 1902 рік. Уточнюю, що до 1918 року Різдво Христове припадало на 24-25 грудня.

Готуватися до святкових благодійних заходів у Харкові тоді розпочинали заздалегідь: 12 грудня за особистим розпорядженням харківського губернатора, князя Івана Михайловича Оболенського, було відкрито передплату серед мешканців нашого міста на приймання пожертв для приготування у Святвечір обіду та видачі гарячого чаю бідним.

Зібрана до 23 грудня сума дозволила приготувати на Святвечір у нічліжному будинку обід для 600 бідняків. Меню святкового вечора 24 грудня, на який прийшло 375 чоловіків та 76 жінок, складалося з борщу, пирогів, узвару та чаю. Також усім, хто прийшов, надавали безплатний нічліг і дарували на згадку кухоль і дерев’яну ложку. Зважаючи на те, що населення Харкова тоді було значно менше, ніж зараз, ця подія була винятковим проявом милосердя до ближніх.

Але не тільки збиранням пожертв на різдвяний обід для сотень бездомних було славне наше місто понад 100 років тому. На сторінках тогочасних газет у різдвяні дні розміщувалися тексти із закликом до всіх добрих людей. У 1902 році, наприклад, читаємо:

«Звертаємо увагу благодійників:

• На дуже тяжке становище сім’ї Ракицьких, які мешкають на Основі. Сімейство це, як повідомляє нам священник Михайло Клячнов, складається з матері та семи дітей, з яких четверо виховуються у різних навчальних закладах. Найгірше становище в дівчинки, яка навчається у гімназії пані Черняковської. Дівчинка ця днями чекає звільнення за прострочення платежу за навчання. Одна надія її батьків на добрих людей, що вони прийдуть на допомогу бідній дівчинці, яка прагне здобути освіту. Радецькі живуть на Основі, Балашівською вулицею, в будинку Москальової.
• У слободі Іванівці на Ковшарівці по Надвірному провулку в будинку П’ятницького вкрай скрутне становище у родини тяжко хворого міщанина Павла Завадського, до складу якої входять три малюки.
• На хвору, нездатню до праці Аграфену Бахмутенко, яка має стару матір, віком 70 років. Адреса: Москалівка, Приходьківський провулок №10.
• Самотній старій Єлисавети Нікітіній Хлєвінській. Адреса: Холодна гора, Кладовищенська вулиця №13.
• На тяжке становище Марії Петрівни Гончарової, яка має шістьох дітей. Адреса: Холодна гора, Церковний провулок №9.
• Колишнього техніка Олександра Івановича Кюстерна, який живе по Симонівському провулку в будинку № 9. Він працював на будівництві залізниці, церковно-парафіяльних шкіл та мостів у місті Харкові. Декілька років уже зір його слабшав і нині він уже майже сліпий. Дружина його, впавши з конки, зламала руку. Вони не можуть утримувати себе своєю працею і терплять нестачу навіть у їжі.
• На тяжке становище двох нещасних жінок – Варвари Шапоренко, 70-річної бабусі та доньки її Марії Шапоренко. Оскільки остання хвора на сухоти, обидві жінки позбавлені будь-яких засобів для існування. Адреса: Заїківська вулиця №15.
• На дуже тяжке становище хворої вдови Лазарєвої із шістьма дітьми. Адреса: Москалівка, Валер’янівська вулиця №77»

Погодьтеся, не найгірша різдвяна традиція для харківських ЗМІ.

Для душевнохворих влада та мешканці міста також влаштували свято. 26 грудня о 19:00 на Сабуровій дачі відбувся концерт та танці. У правій частині великої зали лікарні встановили велику ялинку, прикрашену солодощами, іграшками з картону та різнобарвними електричними лампочками. Біля неї знаходилися нехитрі подарунки для пацієнтів – парфуми, дзеркальця, хустки, олівці та інше. Купувалися вони не лише за гроші, виділені земством, а й за пожертвування від приватних осіб. О 20:00 для хворих розпочався музичний концерт. Після закінчення другого відділення роздали всі вищезгадані подарунки. За відгуками сучасників, багато пацієнтів приймали їх із чисто дитячою радістю та захопленням.

А 27 грудня у будівлі 19-го парафіяльного училища коштом його почесного піклувальника Івана Олексійовича Сергєєва для вихованців було влаштовано святкову ялинку. Усім особливо запам’яталася пісня «Ах ти ніченька» у виконанні дитячого хору та читання українською мовою уривків віршів Тараса Шевченка. Після ранку усі 160 учнів отримали подарунки у вигляді пакетів, де були цукерки, пряники та книги з казками. Батькам було запропоновано чай.

Про сиріт у нашому місті теж не забували. Увечері 29 грудня Ольгінським притулком для своїх 36 маленьких вихованців було влаштовано чудове новорічне свято. Крім красивої ялинки зі співом, танцями та ласощами, була там одна важлива особливість: перед покупкою подарунків вихователі запитували у своїх вихованців про їхні бажання. Тож на святковому вечорі кожен із маленьких сиріт отримав не просто подарунок, а саме те, що хотів.

За радянських часів, звісно ж, любили розповісти про гноблення трудящих, але в дореволюційному Харкові їм, та їхнім дітям під час різдвяно-новорічних свят увага також приділялася. Наприклад, 28 та 29 грудня у вагонних майстернях Курсько-Харково-Севастопольської залізниці для дітей залізничних робітників було влаштовано ялинку. Під великим, прикрашеним електричними лампочками деревом поставили зробленого з вати діда, причому очі та рот його світилися електричним світлом. Захопленню дітей просто не було меж. Також, на загальну радість, була влаштована електрична карусель. Під час свята грав оркестр, і дорослі, і діти танцювали та водили хороводи. О 19:00 дітлахи, отримавши в подарунок мішечки з ласощами, задоволені та радісні, розходилися по будинках.

Наступного дня, 30 грудня, у будівлі Харківської біржі завдяки старанням «Товариства сприяння фізичному вихованню дітей та піклування про них» була влаштована грандіозна ялинка для найбідніших малюків нашого міста. Очевидці описують те, що відбувається тоді таким чином:

О першій годині дня 300 хлопчиків і дівчаток, серед яких були й дуже маленькі, увійшли до зали біржі, в якій красувалася прибрана ялинка, було розкладено подарунки та приготовано частування. Діти отримали сукню, білизну, іграшки, книги та ласощі. За розставленими біля стін залу столиками дітей почастували молоком, чаєм, сухарями та булками. Тут діти слухали грамофон, співали пісні, водили хороводи. О 4-й годині дня ялинка засяяла вогнями, в залі з’явився струнний оркестр Оренбурзького козачого полку, і дитячі обличчя засяяли з захопленням. Почалися танці, до кінця яких, близько 6 години вечора, діти хоч і трималися цілком невимушено, все ж нічим не порушили ладу. При виході щасливих у цей день маленьких бідняків зі свята на деяких з них чекали на вулиці батьки та родичі, які посилали найдобріші побажання добрим людям, які дали можливість відчути і їхнім дітям, що тепер йдуть дні великого свята».

На превеликий жаль, у наш час дуже багато з тих часів забуто і не застосовується. Однак щиро радує, що у нашому місті понад 100 років тому на Різдво та Новий рік існували такі «традиції доброго серця» і такі добрі та чуйні люди.