У далекому 1918 році харківцю, художнику-аматору Василю Федоровичу Леві пощастило нарешті познайомитися зі своїм кумиром – Іллею Юхимовичем Рєпіним.
Сам Леві зізнавався, що буквально з юності, ще не бувши з ним знайомим, вже обожнював Рєпіна, захоплювався не тільки його мальовничою майстерністю, яка для нього була незаперечною, а й громадянською позицією художника, який відстоював справедливість, чесність, людську гідність.
З 1900 року Ілля Юхимович Рєпін жив у своєму маєтку “Пенати”, який знаходився у Фінляндії, у дачному селищі Куоккала.
Леві, що приїхав, застав у Куоккалі злидні та запустіння. У своїх спогадах він пише:
Коли я познайомився з І. Є. Рєпіним, Куоккала була майже всіма покинута, це було значно зруйноване пустельне місце. Окремих мешканців, що застрягли в ньому, переважно різна дрібнота, було важко порівняти з тим оточенням, в якому створилися і виросли Пенати…
Знамениті колись “середи” померли. Прибиті стихійним переворотом у суспільному та в особистому житті, мешканці всієї фінської периферії не тільки не мали інтересу до “серед” Рєпіна, але в більшості випадків забули або не знали про існування Рєпіна. Рєпін жив у Пенатах один, у злиднях (голод був всюди кругом)…
Злидні Рєпіна були такі великі, що рятувало його, за його впевненістю, лише наявність у господарстві гарної кози, молоко якої становило основу мізерного харчування.Нарешті мене ввели в низьку, сильно натоплену кімнату. Біля стіни стояло піаніно. Там мене привітно зустрів невеликого зросту, бадьорий, рухливий, сухенький дідок у сивій мальовничій шевелюрі та з сивою борідкою. Це і був Ілля Рєпін, який полонив з дитинства мою уяву. На ньому був дивний костюм: віцмундир часів Олександра Першого з високим стоячим коміром, обшитий галунами та при орденах. Я здивувався. Що за дивацтво! Потім я дізнався, що цей мундир був з реквізиту для картини «Пушкін на іспиті в ліцеї» і призначався для Державіна. Рєпін його іноді доношував у ці дні лихоліття, як і деякі інші чудові костюми з багатого реквізиту.
Однак так було далеко не завжди.
Рідкісні фотографії з журналів початку 20 століття дозволяють нам побачити всю колишню розкіш і пишноту Репинської садиби в Куоккалі.
А великого майстра – незламним, він дихає щастям.
