Як багатьом з нас відомо, внесок Харкова в історію та розвиток медицини величезний.
Це і великі вчені, які прославилися на весь світ своїми відкриттями, та діяльність лікарських закладів.
Проте будемо чесними, історія харківської медицини – це не лише славетні імена та великі здобутки. Були в ній і чорні сторінки, і історії, які інакше як трагікомічним не назвеш.
Чого тільки вартий грандіозний скандал, пов’язаний із професором Імператорського Університету — Федором Васильовичем Пільгером.
1807 року до нього за медичною допомогою звернувся якийсь поміщик Лісницький. Поставивши хворому діагноз «запалення шлунка», наш ескулап завзято зайнявся лікуванням.
Чого він тільки не робив для одужання свого пацієнта протягом 2-х днів!
Пускав хворому тричі кров, приставляв 19 п’явок, приклав три пластирі іспанських мух, дав прийняти 32 грани камфари, 26 гранів сонної одурі, 2 драхми сиденгамових опійних крапель. Від такого лікування хворий, ясна річ, прийшов у цілковитий сказ, тому Пільгер прив’язав його руки та ноги до ліжка та обклав все тіло пластирями. Проте нічого не допомагало.
Коли ж до Лісницького, нарешті, приїхав інспектор лікарської управи, то діагностував у поміщика звичайне блювання, спричинене пияцтвом, і швидко поставив хворого на ноги.
У вересні 1881 року в журналах і газетах тодішньої Імперії харківські лікарі примудрилися зганьбитися, ставши героями статті «Жахливе нелюдство».
У Харкові до земського допоміжного дому на «ваньці» (візнику – прим. автора) підвезли жінку, у якої вже почалися пологові схватки. Але породіллі відмовлено було в прийомі, оскільки з нагоди канікулярного часу допоміжний будинок не приймає хворих. Жінка, яка привезла хвору, розгубилася: момент пологів був близький. Нещасна страждалиця поміщається тут же, біля допоміжного будинку, на вулиці, і попри сльози та благання, її не впускають навіть на якийсь час у передпокій будинку, де вона могла народити. Поки йшли переговори з безсердечними аргусами, що охороняли земський допоміжний дім, породілля, в присутності натовпу, що зібрався подивитися народу, народила на бруківці Старомосковської вулиці, просто неба!
Коли звернулися до тих же осіб, які перебувають при домі, за ножицями, які знадобилися, у них вистачило безсердечності й відмовити в цьому. З присутньої публіки виділилася проста баба, яка взяла бідну страждальницю-мати з дитиною до себе на квартиру.
Ось такі випадки були в нашому улюбленому місті. Яке настільки дивовижне, що в ньому живе втілення гуманізму ― лікар Владислав Франківський міг цілком спокійно сусідити з жахливим нелюдством.