У своїх мемуарах початку ХХ століття чимало людей порівнюють чудовий лікувальний курорт у Слов’янську із відомим німецьким курортом у місті Бад-Кройцнах. А околиці Святогірська називають не інакше, як «Донецька Рів’єра».

І справді, на той час курорт був популярним як серед мешканців Харківської губернії, так і за її межами. Тож позитивні відгуки заслужені. Чимало подробиць про курортне життя міститься у «Сезонному листку Слов’янських мінеральних вод. Популярно-бальнеологічній газеті», яка виходила з 1889 року.

У виданні постійно публікувалися (з адресами) списки лікарів, дантистів, акушерок, масажистів, фельдшерок, які практикують на курорті. А також осіб, які «обрали сезонні квитки» за кожен тиждень, матеріали та дослідження цілющих властивостей мінеральних вод та грязей, різноманітні оголошення адміністрації міста та курорту. Були окремі розділи: «До уваги читачів», «Плітки», «Театр і музика». Завдяки цьому ми можемо дізнатись докладніше, як відпочивали наші предки. Наприклад, перший номер за 1910 рік, що вийшов у п’ятницю 14 травня, починався з великої та об’єктивної статті про курорт:

Слов’янські мінеральні води давно вже стали на видному місці серед першорозрядних вітчизняних курортів, завдяки цілющим властивостям своїх лікувальних засобів, дуже хорошому місцеположенню, відносній дешевизні життя на курорті та, крім того, раціональній постановці тут лікарської справи.

Курорт має невичерпні запаси міцного розсолу, що дає можливість комбінувати концентрацію ванн за бажанням, стосовно роду хвороби, індивідуальності хворого, перебігу хвороби та інших факторів, потім, дивними покладами лікувального бруду, дія якого випробувана з безсумнівною користю при тяжких хворобах, нарешті, має три соляні озера, купання в яких, крім задоволення, представляє відмінне постлікування. Слов’янський курорт, при наявності ще й інших даних, у вигляді, наприклад, м’якого помірного клімату, не може не прогресувати, і тим більше в тому випадку, коли міське управління постарається докласти всіх зусиль до того, щоб ще покращити, з одного боку, постановку лікувальної справи на курорті, а з іншого — усунути незручності життя для хворих, які тут існували в Слов’янську, і є частково і тепер, і поліпшити умови проживання тут курортної публіки, що не має великих вільних сум і не отримує ззовні ніяких субсидій і посібників. Місто все ж таки починає вживати заходів до поліпшення курорту, щоб тим самим залучити найбільшу кількість приїжджих. По суті, не треба бути особливо далекоглядною особою, щоб помітити, що вся справа ґрунтується на простому комерційному розрахунку: чим краще, пристойніше, зручніше і корисніше стане курорт, тим більше буде приїжджих, тим більшими стануть доходи, зокрема, управлінь вод і взагалі, міського населення, у вигляді дачовласників, торговців, ремісників та інших і тим важче і повніше, за добробуту населення, стане міська каса і видніше міське майно. Кожен витрачений рубль повернеться до каси десятьма та сотнею. Зрозуміло, тут не слід забувати й про інтереси хворих, але досі справи на Слов’янському курорті були настільки гарні, що про шкоду цих інтересів не могло бути й мови. Якщо можна так висловитися, «продукт» пропонувався завжди першосортний і за недорогими цінами.

…Тепер міське управління стурбоване влаштуванням водопроводу. На горі, в північно-західній стороні курорту, виритий пробний колодязь, і вода в ньому виявилася м’якою, чистою, зовсім прісною і без сторонніх домішок і в такому достатку, що особи, які ведуть цю справу, вважають за можливе з цієї криниці влаштувати водопровід на перше час для жителів курорту, а в майбутньому збільшивши кількість колодязів і для всього міста. Водопровід, мабуть, скоро буде готовий. У ряді негативних сторін нашого курорту, між іншим, є дві — це відсутність хороших, упорядкованих дач, де приїжджі могли б влаштуватися з відносним хоча б комфортом і багато пилу. Що стосується дач на наших водах, то такі з них, де можна мати деякі зручності в загальножитейському, а потім і санітарно-гігієнічному відношенні, можуть бути перераховані на пальцях; розкішних, багатих дач зовсім немає, а решта невеликих, часто незатишні, змушують вимагати у сенсі доброустрою кращого. Є ще багато дрібних, т.з. селянських будівель, але вони мало зручні для проживання в них хворих. Потреба в хороших, зручних дачах, повторюю, велика…

Серед оголошень газети всім, хто приїжджав, повідомлялося:

Адміністрація курорту вважає за необхідне роз’яснити особам, які приїжджають на курорт, зобов’язаним обрати сезонний квиток на право користування пристроями курорту, що сезонний збір не має нічого спільного з платою за вхід до парку після 6 години вечора. Для останньої мети існують, крім разових, ще й абонементні квитки на весь сезон, обов’язкові, звичайно, лише для тих, хто бажає відвідувати парк у вказаний час, тоді як сезонний збір є обов’язковим для всіх, хто приїжджає за небагатьма винятками. Неточна назва публікою абонементних квитків «сезонними» породжує часто взаємні непорозуміння.

Також адміністрація курорту наполегливо просила не їздити алеями парку, Грессеровського скверу та соснового бору на велосипедах та в екіпажах «щоб уникнути нещасних випадків і зручності людей, що гуляють». Інші обмеження та заборони не менш цікаві:
— У загальні жіночі купальні заборонялося водити дітей чоловічої статі.
— Щоб не заважати відвідувачам театру насолоджуватися виступами артистів, пані просили знімати капелюшки.
— Вхід із собаками без намордника чи повідця до парку на всю територію курорту було заборонено.
— З нагоди свята святого Пантелеймона-цілителя всі лікувальні заклади курорту, крім купалень та лікарського кабінету досліджень, були закриті.
— У газетному кіоску парку торгувати можна було далеко не всією продукцією.

Окремі правила стосувалися відвідування курортного парку, де протягом усього сезону виступали театральні трупи, грав спеціально запрошений симфонічний оркестр та зрідка проводились танцювальні вечори.

Вхід до парку вдень був безплатним, проте з 18:00 відвідування тієї частини, де знаходилися курзал, ресторан, майданчик для оркестру та інші місця для розваг, коштувало як для дітей, так і для дорослих 15 копійок. Для зручності всім відпочивальникам пропонувалося придбати в конторі курорту абонемент на весь сезон за 2 рублі 10 копійок для однієї особи. А для сім’ї (чоловік, дружина, діти) – 5 рублів 30 копійок. Однак при покупці такого абонементного квитка всім, хто приїхав на курорт, повідомлялося, що Управління мінеральних вод може, із завчасним оповіщенням, підвищувати разову плату за вхід (не більше 5 вечорів на сезон) у дні, коли в парку влаштовуються окремі особливі розваги. І абонементні квитки на такі вечори не вважались дійсними.

Для зручності курортної публіки у вестибюлі курзалу був окремий телефон для переговорів з містом. Всі охочі могли користуватися ним у будь-який час абсолютно безплатно.

Однак якщо з фізичним оздоровленням справи на курорті були більш-менш добрі, то питання «духовного здоров’я» залишало бажати кращого. Священник Іоан Філевський, який приїжджав туди влітку, у своїй статті «До питання про влаштування храму на курорті» писав:

…Ось уже 11-й рік, як я щоліта приїжджаю на дачу в Слов’янськ, на Мінеральні води, ― і щоразу бачу оголошення, що висять у курзалі, про влаштування храму на курорті; але самої справи дружної громадської організації та практичного здійснення цього питання щось не видно…

Приїжджали періодично сюди під час курортного сезону та представники інших конфесій. З урахуванням того, що віросповідання відпочивальників були різними, всі оголошення на цю тему публікувалися в газеті:

«У п’ятницю, 6 серпня, у місті Слов’янськ, у будинку Машурянця курат Харківського костелу ксьондз Чаєвський здійснить об 11 годині ранку богослужіння для католиків. Присутня на богослужінні можуть всі охочі».

У цілому ж сезон 1910 року, офіційно закінчився 25 серпня, для Слов’янська був не особливо вдалим через епідемію холери, що вибухнула в Російській імперії. Попри своєчасно вжиті заходи, на курорті виявилося кілька хворих. Перебільшені відомості про це відразу були опубліковані в багатьох газетах, після чого почалася поголовна втеча відпочивальників, і вже до 15 серпня практично всі гості роз’їхалися.

Безумовно, керівництво міста та курорту багато років намагалися покращити ситуацію. Проте з часів запису у своєму щоденнику в 1881 році відомого письменника та публіциста князя Володимира Петровича Мещерського на початку ХХ століття мало що змінилося:

П’ятниця, 26 червня.

…У Слов’янську Харківської губернії, як відомо, одні з найсильніших і найкращих мінеральних вод у світі. Відомо також, що Слов’янські води страждають відсутністю будь-якої подоби зручності для хворих і тих, хто лікується.

Тому наші предки воліли відпочивати та лікуватися або на закордонних грязьових та мінеральних курортах, де рівень комфорту був значно вищим, а ціни на тому ж рівні. Ну а багатші люди приїжджали влітку на дачі в «Святі гори», розташовані поруч.