На початку ХХ століття на території колишньої Російської імперії проводилися найрізноманітніші архітектурні конкурси. На них представлялися різні проєкти: від шкіл та гімназій до театрів та громадських будівель для купецьких зборів.
Конкурси організовували архітектурні товариства. Замовниками могли виступати як державні установи, так і приватні особи.
Замовники проєктів вказували свої побажання до споруд та забезпечували преміальний фонд. А професійні архітектурні спільноти розробляли детальні програми конкурсів, визначали основні вимоги до проєктів та призначали компетентних членів журі (тоді вони називалися комісіями суддів). Тим самим забезпечувалася об’єктивність оцінки та вибір кращих робіт.
Вкрай важливо, що премійовані, а також рекомендовані до придбання та оплачені проєкти ставали власністю замовника, який вільний був використовувати їх на власний розсуд. Проте перемога у конкурсі далеко не завжди означала, що будівлю буде збудовано. Бо останнє слово все ж таки залишалося за замовником.
Чималу роль грала і відкритість самих архітектурних конкурсів.
З 1872 по 1924 С. -Петербурзьке Товариство архітекторів видавало журнал «Зодчий».
Крім матеріалів з питань архітектури, будівельного мистецтва, технічної освіти, будівельного законодавства та міського благоустрою у ньому розміщувалися оголошення про проведення архітектурних конкурсів, їх програми, відгуки та рішення журі.
Так вся інформація про конкурси та їх підсумки ставала відкритою та могла вільно обговорюватись громадськістю. Саме завдяки подібним матеріалам, розміщеним у «Зодчому», ми можемо багато чого дізнатися і про тодішні архітектурні конкурси в Харкові.
Наприклад, у нашому улюбленому місті на вулиці Чернишевська, 20 і нині знаходиться чудовий старовинний особняк. Зараз там розміщується відділення консервативної гінекології пологового будинку №3. А ось на початку ХХ століття з цим місцем була пов’язана цікава історія.
У № 12 журналу від 23 березня 1903 року у статті про чергове засідання Імператорського С. -Петербурзького товариства архітекторів знаходимо:
Загальні збори, у вівторок, 18 березня, відбулися у присутності 35 дійсних членів, 1 члена-співробітника, 4 членів-змагарів, 6 гостей, 2 студентів, 3 кореспондентів газет, всього 31 особа. Головував І. С. Кітнер, яка передала потім головування В. Р. Бернгарду…
…А. І. Лихоліт із Харкова також звернувся з пропозицією оголосити конкурс на складання проєкту двоповерхового будинку, просячи вказати цифру першої та другої премії. Виявивши в принципі згоду на прийняття цього конкурсу та запропонувавши асигнувати на першу премію 300 руб. і другу — 200 руб., збори доручили Правлінню повідомити звідси п. Лихолета з проханням про точне роз’яснення викладених у його листі вимог, виходячи з яких має бути складена конкурсна програма. Зробленим потім балотуванням був обраний в члени-співробітники інж. арх. Н. Б. Медер.
Вже 20 квітня 1903 року умови конкурсу було опубліковано у 16-му номері журналу. Завдяки цьому всі охочі взяти участь могли ознайомитися з умовами та журі (комісією суддів), що складалася з Людвіга Миколайовича Бенуа, Олександра Івановича фон Гогена, Германа Давидовича Грімма, Федора Івановича Лідваля та Павла Юлійовича Сюзора.
У пункті № 18 при цьому вказувалося, що всі відповіді на можливі запитання можна отримати у Арсенія Івановича Лихолета та надавалася його харківська адреса.
Проєкти, доставлені поштою більш ніж через тиждень після зазначеного терміну, розглядатися не будуть.
- До та після присудження премій проєкти будуть виставлені у приміщенні Товариства.
- На премії призначається загальна сума – п’ятсот рублів (500 руб.), що розподіляється на розсуд суддів конкурсу. З премій, що видаються, утримується на користь Товариства: з членів його 10% і зі сторонніх осіб – 20%.
- Премовані проєкти надходять у власність замовника, а не премовані повинні бути взяті назад не пізніше 20 липня 1903 року, після чого надходять у власність Товариства.
Уточнення та коригування до умов самого замовника проєкту було донесено всім зацікавленим особам шляхом їх публікації у № 19 (за 11 травня).
У вівторок, 10 червня, відбулося ще одне засідання Імператорського С.-Петербурзького товариства архітекторів під головуванням Павла Юлійовича Сюзора.
Відкрилося воно читанням відгуку комісії суддів по конкурсу проєкту будинку п. Лихолета у Харкові, прийнятого 7 червня, та публічним розкриттям девізних конвертів.
До зазначеного терміну на конкурс надійшло 23 проєкти, які журі поділило на 3 групи:
— незадовільні ― 8
— більш-менш задовільні ― 7
— тих, хто заслуговує на особливу увагу за ідеї та розробки ― 8
Підсумки конкурсу, відгуки на проєкти колегії суддів та ескізи були представлені у №№ 24, 25 та 36 журналу «Зодчий».
Завдяки цьому ми дізнаємося з вами не лише тих, хто посів на конкурсі 1-3 місце, а і які претензії озвучувалися до тих 7 проєктів, визнаних більш-менш задовільними.
Першу премію (250 рублів) було присуджено автору проєкту під девізом «Затишно» архітектору Сергію Григоровичу Гінгеру. Колегія суддів зазначала:
Проєкт під девізом «Затишно».
План дуже хороший щодо прийому та розробки. Велика кількість освітлена з розширеного проїзду – думка вдала. Майже всі клозети та всі ванні мають безпосереднє світло з двору. На 2-му поверсі є зайва кімната проти вимог програми, названа автором «житлової», яка може розглядатися як частина передньої та повинна представляти значні зручності. Фасад витончений, з гарними деталями, виконаний лише в рисах, що не дає повного уявлення про його безперечні переваги.
Другу премію (150 рублів) взяв проєкт цивільного інженера Миколи Васильовича Васильєва з гаслом «Спіраль». На думку журі:
Проєкт виконаний чудово. Фасади цікаві. Особливо гарний варіант із плоскими, критими черепицею дахами. На жаль, невдалий прийом і химерні форми кімнат плану значно зменшують гідність роботи. Їдальня квартири 2-го поверху мала та незручної форми. Там же, вихід у вітальню не парадний. Ванні та клозети темні.
Ну, а третя премія (100 рублів) за проєкт «Весна» дісталася М.Файну з Лодзі.
Робота досить вдала. План варіанта з широкою сходовою кліткою краще, хоча ліва квартира на 1-му поверсі не цілком зручна. Фасад із загальної композиції досить гарний, але деталі невдалі.
Проте останнє слово залишалося за замовником ― Арсенієм Івановичем Ліхолетом. Достеменно не відомо, через які причини проект «Затишно» так і не був втілений у життя. Може, не сподобався, а може грошей просто не вистачило.
Вважається, що все ж таки за основу Ліхолет взяв проєкт Сергія Гінгера, оскільки ряд подібних деталей є.
Можливо, повною мірою відповідь на це питання ми зможемо отримати колись завдяки документам, що зберігаються у Державному Архіві Харківської області.
У цій історії для нас важливе інше. А саме ― те, що навіть архітектурний конкурс, який виходить не від державної установи чи структури, а від приватної особи, був максимально прозорим та публічним. Що вже казати про конкурси на значущі для міста об’єкти! Що ж, шкода, що часи прозорості та відкритості канули в Лету.