У статті «Монстр-концерт та інші благодійні заходи» ми з вами дізналися трохи про те, які публічні лекції та концерти в нашому улюбленому місті на початку ХХ століття проводили благодійні товариства. Сьогодні ж торкнемося благодійних заходів, що влаштовували національні громади.
До речі, влада цьому зазвичай не перешкоджала. Поляки, найбільш організовані та згуртовані серед парафіян римо-католицької церкви у Харкові, періодично проводили у нашому місті свої заходи. Наприклад, 12 лютого 1901 року у залах Комерційного клубу (нинішня філармонія) пройшов благодійний вечір на користь піклування про бідних римсько-католицького сповідання. У програмі вечора, окрім танців та «живих картин», значилися байка та комедія польською мовою.
Харківським «Латиським товариством взаємної допомоги» у залах громадської бібліотеки 7 квітня було влаштовано танцювальний вечір із буфетом. Чистий збір становив тоді 219 рублів. Організатором цього заходу, як і багатьох інших, був Андрій Юр’ян, якого без перебільшення можна назвати серцем латиського національно-культурного життя Харкова кінця XIX початку ХХ століття.
Парафіяни Свято-Дмитрієвського храму задавали тон українському культурному життю. Наприклад, 31 січня 1901 року в цирку братів Нікітіних комітетом піклування про бідних Дмитрівського приходу було влаштовано спектакль. П’єса «Хмара» українською мовою у виконанні трупи Олексія Львовича Суходольського мала чималий успіх. І це не дивно, адже саме цей колектив на той час вважався одним із найкращих зразків українського театру.
Потім 13 березня цим же комітетом, але вже в стінах Оперного театру, знову за участю Суходольського трупи було поставлено п’єсу «Майська ніч».
Не відставали від Дмитрівської парафії та інші організації нашого міста. «Товариство взаємного допомоги прикажчиків» у березні того ж року в залах Комерційного клубу організувало спектакль артистів «Малоросійської групи». А «Товариством взаємної допомоги набірників» у цирку братів Нікітіних було влаштовано спектакль російсько-малоросійської трупи Мирова-Бедюха. Тієї самої, про яку ще в 1891 році після перегляду вистави «Назар Стодоля» газета «Смоленський вісник» писала, що «місцева публіка втратила розум від захоплення грою акторів».
Проте не все було в українському житті нашого міста так легко та просто, як здається на перший погляд. Підпоручик запасу Микола Іванович Міхновський, який проживав по вулиці Римарській, №23, на початку 1901 року подав прохання на ім’я харківського губернатора. У ньому Міхновський просив дозвіл у влади 11 березня влаштувати в Оперному театрі на користь «Санкт-Петербурзького благодійного товариства видання та розповсюдження корисних та дешевих книг» літературно-вокального вечора на згадку про поета Тараса Шевченка. Окрім самого Миколи Міхновського у заході мали брати участь історик Олександра Яківна Єфименко та блискучий оперний співак Іван Олексійович Алчевський. Вечір, що розпочався о 20:00, судячи з детальної програми кожного з 2 відділень, мав усі шанси стати найкращим українським національно-культурним заходом за весь 1901 рік.
Відповідь харківського губернатора 1 березня була такою: «Оголосити названому Міхновському, що я не уможливив нині задовольнити його клопотання».
Дякувати Богу, що в наш час від влади на такі заходи таких відповідей не приходить. Напевно тому, що ціна за них була заплачена в минулому надто висока.