27 червня 1912 року у Стокгольмі закінчилися V Літні Олімпійські гри. На них вперше було використано фотофініш та електронний годинник, проведено конкурс мистецтв. Це, до речі, були останні Олімпійські ігри, на яких медалі були зроблені із золота.

Наступна VI Олімпіада за рішенням Міжнародного олімпійського комітету мала відбутися влітку 1916 року в Берліні. Також було прийнято вкрай важливе рішення щодо проведення у період VI ігор зимового олімпійського тижня. До неї комітет пропонував включити фігурне катання, хокей, гірські та бігові лижі, північне двоборство та швидкісний біг на ковзанах.

Збірна тодішньої Російської імперії в медальному заліку V Олімпійських ігор посіла 16-е місце (2 срібні та 3 бронзові медалі), і відразу ж після повернення спортсменів зі шведської столиці по всій країні почалася підготовка до нових олімпійських стартів. Зимові види спорту також отримали додатковий стимул для розвитку. З огляду на це спортивний сезон 1912—1913 року в Харкові був вкрай багатий на події. За словами сучасників, у цей час спорту у нашому улюбленому місті приділялося значно більше уваги, ніж у Києві чи Одесі. На той час у Харкові було вже 9 затверджених спортивних товариств.

1) 1-е гімнастичне товариство.
2) Товариство «Сокіл».
3) “Спортінг-клуб”.
4) Товариство «Фенікс».
5) Велосипедно-спортивний гурток.
6) Футбольна команда «Гельферіх-Саде».
7) Товариство “Маяк”.
8) Залізничний спортивний клуб.
9) Товариство “Штандарт”.

Харківські ковзанярі в зимовому сезоні 1912—1913 року, за словами спортивних видань того часу, засмутилися:

Сама зима водила їх довго за носа. Але раптом нова неприємність. Замість трьох ковзанок ми маємо лише одну, та й то лише нещасну, маленьку, незатишну і ще вона належить приватній особі. Поласував нас минулого сезону «Фенікс» своєю ковзанкою з доріжкою в 333 метри: тепер навіть гидко йти на цю, єдину.

Через це багато хто хотів, поки мало снігу, здійснювати поїздки річкою. Наприклад, 3 січня 1913 року група ковзанярів велосипедно-спортивного гуртка (ВСГ) здійснила поїздку в Хорошево. Любителям лижного спорту пощастило більше. Перші закриття перегонів сезону 1912/1913 були влаштовані ВСГ у неділю 30 грудня. Дистанція становила 1 версту. Найкращий результат виявився у Г. Мільфорта. За ним на фініш прийшов його брат В. Мільфорт. Далі ― Ілларіонов та Л. Мільфорт.

Другі закриті перегони на першість гуртка були влаштовані ВСГ 6 січня. Їхня дистанція становила вже 10 верст з поворотом Білгородським шосе. Попри погану дорогу, на якій учасникам доводилося часто переїжджати канави та підійматися, а також вітер, що заважав, переможцем став пан Ілларіонов. Друге та третє місце посіли брати Мільфорти. Лижники на цих змаганнях показали не дуже гарний час, але були причини: снігу дуже мало, тренування не проводилися, практично всі учасники виступали вперше. Лижний спорт, як бачимо, тільки ставав на ноги у нашому улюбленому місті. Однак, попри це, харківські спортсмени горіли ентузіазмом. Вони щиро сподівалися, що публічні змагання зацікавлять інших спортсменів. При цьому ілюзій ніхто з перших лижників нашого міста не мав.

Публіка, яка скептично дивиться тепер, напевно, полюбить лижний спорт згодом.

Прикладом може служити футбол — попри грубу гру більшості харківських команд (а втім, як знати, може, і завдяки цьому) публіка охоче відвідує матчі та цікавиться цією грою. У Харкові, здається, не можна знайти хлопчика, який не знав би панів Заболотного, Круглика, не знав би, що таке «пендель» ― настільки популярний у Харкові футбол. На матчі приходить найрізноманітніша публіка. Тут і сімейка, що приїхала на автомобілі, поряд гімназист, майстровий і хлопчики на парканах. Усі однаково стежать за грою.

Про таку популярність мріяти лижний спорт, звісно, ​​не може. Його ніколи не полюбить публіка, яка любить дивитися «а ну, кому переб’є сьогодні Х. ногу» (у футболі), та лижний спорт від цього нічого не втратить, а навпаки, виграє.

Перші ж відкриті перегони з дистанцією у 15 верст на першість міста Харкова було вирішено провести 13 січня. Проте через погодні умови відкрите міське змагання відбулося лише у неділю 20 січня. При морозі -9 та зустрічному вітрі о 11 годині 19 хвилин біля села Руська Лозова було дано старт.

За підсумками перегонів звання першого лижника нашого міста отримав Вільгельм Мільфорт, який пройшов дистанцію з двома великими підйомами з результатом 1 год. 24 хв. 15 сек. Другим виявився Георгій Мільфорт ― 1 год. 24 хв. 45 сек.

Найцікавіше, що саме фотографію Георгія як першого лижника нашого міста було розміщено на сторінках щотижневого ілюстрованого журналу того часу «Спорт та ігри».

Третім прийшов Тольцман – 1 год. 25 хв.

Усі вони були членами ВСГ. Цими перегонами закінчилися змагання сезону. Надалі харківські лижники за наявності відповідних погодних умов планували здійснювати лише вилазки. Проте, організацією лижних змагань з метою популяризації зимових видів спорту діяльність велоспедно-спортивного гуртка не обмежилася. Як відомо, кататись на ковзанах у Харкові люблять і прості жителі, і спортсмени. Тому не дивно, що 9 лютого 1913 року товариством любителів спорту (на той момент, щоправда, ще не зареєстрованого офіційно) було влаштовано перші перегони для своїх членів.

Всі, хто прийшов на них о 5 годині вечора, були розділені на 2 групи:

– На норвезьких ковзанах з дистанціями в 500 і 3000 метрів
– На простих ковзанах з дистанцією в 500 метрів.

Результати виявилися такими:

Перший приз на дистанції 500 та 3000 м здобув С. Павлов, другий – Л. Камінський.
На простих ковзанах першим прийшов Ю. Никитін.

Потім через тиждень відбулися змагання на звання першого ковзаняра ВСГ. Крім членів велосипедно-спортивного гуртка, суддями були спортсмени із товариства «Фенікс».

Погода стояла чудова! Світило яскраве сонце, мороз -4, -5 і був найменший вітер. Все сприяло тим перегонам, крім хіба що доріжки на 150 метрів з крутими та незручними поворотами. Публіки подивитись прийшло безліч.

У нелегкій боротьбі переможцями виявились:
1. С. Павлов;
2. І. Татерко;
3. А. Щеглов.

У подальших планах ТСК (якби протрималися морози) було проведення змагань на першість ковзанярів Харкова. Але, на жаль, погодні умови не дозволили їх влаштувати. Мабуть, тому фотографію Сергія Павлова було розміщено з таким підписом:

Не виключено, що надалі Мільфорт, Павлов та багато інших харківських спортсменів прославили б наше місто вже на світовому рівні, привізши 1916 року додому олімпійські медалі. На жаль, це не збулось. Вранці 28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Почалася Перша світова війна. VI Літні Олімпійські ігри скасували…