І донині діяльність нашого з вами Харківця князя Олександра Дмитровича Голіцина (1874—1957) висвітлена істориками вкрай слабко, а шкода, адже тема дуже цікава.
Один із найбагатших землевласників Харківської Губернії, громадський діяч, депутат Державної Думи у 1918 році активно підтримав гетьмана Скоропадського. Проте через ряд причин, роль нашого князя харківця у створенні Української держави замовчується і безсоромно ігнорується.
2011 року Київське видавництво “Темпора” видало вельми цікаву книгу “Чикаленко Є. Щоденник (1907-1919)”.
На превеликий мій жаль Олександр Дмитрович там згадано аж 1 раз. Однак наприкінці цієї книги я виявив розділ “примітки”. Цей розділ був створений істориком Тетяною Сергіївною Осташко у стилі невеликого біографічного словника. Сама Тетяна Сергіївна, позиціонуючи себе як фахівця подій Української революції 1917—1921 років, знайшла у вищезгаданій книзі місце і для нашого з вами князя Олександра Дмитровича Голіцина.
Створена нею біографія князя харківця шокувала мене незнанням матеріалу і спотворенням фактів. Таким чином, як би створюючи хибний образ самого князя та Харкова частиною історії якого він є. Далі, щоб уникнути зайвих питань, просто процитую грубі помилки пані Осташко зі своїми примітками в дужках для ясності:
1) Голіцин Олександр Дмитрович, князь – російський державно-політичний і земський діяч українського походження, великий земельний власник з Харківщини. Син відомого російського воєначальника, генерал-губернатора Москви Д. В. Голіцина
Мабуть, Тетяна Сергіївна не знає, проте батьком О. Д. Голіцина був князь Дмитро Федорович. Який був дійсним статським радником, повітовим ватажком дворянства, почесним піклувальником Харківського реального училища. А з 9 квітня 1889 року ще й камергером. Князь Дмитро Федорович Голіцин ніколи не був генерал-губернатором Москви. Мало того, ні хто з Должиковської (або Харківської) гілки князів Голіциних до керівних посад у Московській губернії жодного відношення не мав!
З роду ж князів Голіциних взагалі у Московській губернії керівні посади обіймали такі:
- Голіцин Сергій Олексійович. Губернатор, 29.03.1753 – 12.06.1758
- Голіцин Дмитро Володимирович. Військовий генерал-губернатор, 06.01.1820 – 27.03.1843
- Голіцин Володимир Михайлович. Губернатор, 14.05.1887 – 20.12.1891
- Голіцин Володимир Михайлович. Віце-губернатор, 21.04.1883 – 14.05.1887.
Як бачимо, єдиний, хто підходить за ініціалами, це князь Дмитро Володимирович, який помер за 30 років до народження нашого з вами князя харківця. Але на цьому казуси аж ніяк не закінчуються.
2) …і брат останнього голови уряду царської Росії М. Д. Голіцина.
Дорогі мої, якщо у людей однакові ініціали, це ще зовсім не говорить про те, що у них один батько? Князь Микола Дмитрович Голіцин, безумовно, був у спорідненості з Должиковськими Голіциними, але він не був братом Олександра Дмитровича. Вищезгаданий князь Дмитро Федорович Голіцин був батьком 5 дітей:
- Олександр(1874-1957). З 1896 одружений з Катериною Миколаївною Хвощинською (1876-1931);
- Федір(1875-1888);
- Сергій (1877-1939);
Перша дружина з 1911, Зоя Миколаївна О’Рурк (1889-1986)
Друга дружина з 1926 року, Надія Антонівна Труніна (1878-1937) - Віра (1887-1889);
- Єлизавета (1892-1982).
Одружена з 1917 за Дмитром Олександровичем Зінов’євим (1887-1963)
Мало того, князь Олександр Дмитрович був цілком самодостатньою та незалежною фігурою. Спроба ж натякнути на якесь нібито споріднене лобі виглядає абсолютно абсурдною).
3) Депутат І Державної Думи
Боже! Ну яка I дума? Від Харкова Олександр Дмитрович перебував виборцем до Державної думи І та ІІ скликань. А ось у 1907 році був обраний членом ІІІ Державної думи від з’їзду землевласників Харківської губернії. Саме ІІІ Думи, а не І він був депутатом. І це вкрай важливо, оскільки Третя дума проіснувала з 1 листопада 1907 року до 09 червня 1912 року і дала можливість багато чого зробити для наших земляків. А ось I Дума проіснувала вкрай мало: з 27 квітня (10 травня) – 9 (22) липня 1906 року).
Більше мені додати нічого. Смиренно вважаю, що той, хто має звання “історика”, не має права на такі грубі помилки. Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього. Однак, яке у нас майбутнє з такими дослідниками?
І насамкінець, пам’ятайте, що чистий Харків – це не тільки вулиці, а й голова.