Впевнений, що ім’я Данила Максимовича Ратгауза чудово відоме всім шанувальникам романсів початку XX століття, адже його вірші використали для своїх творів Владислав Францович Алоїз, Антон Степанович Аренський, Юлій Іванович Блейхман, Олександр Петрович Васильєв.
Список можна продовжити: Рейнгольд Морицевич Гліер, Антон Антонович Дерфельдт, Еразм Якович Длуський, Михайло Михайлович Іполитов-Іванов,
Арсеній Миколайович Корещенко, Цезар Антонович Кюї, Максиміліан Карлович Ліппольд, Сергій Васильович Рахманінов, Микола Миколайович Соколовський, Віктор Антонович Чечотт.
Високо цінував Ратгауза та Петро Ілліч Чайковський, якому той у віці 24 років надіслав свої вірші. Великий композитор не тільки висловив у листах автору подяку, але й створив на його слова шість романсів («Ми сиділи з тобою біля річки, яка заснула», «Цієї місячної ночі», «Знову, як раніше, один», «Серед похмурих днів»). Саме вони увійшли до знаменитого opus 73 Чайковського. Антон Павлович Чехов також любив романси на вірші Давида Ратгауза, а Лев Миколайович Толстой у своїх інтерв’ю неодноразово зізнавався, що із сучасних авторів романсів найбільше цінує саме цього.
Безумовно, були й ті, хто поезії Данила Максимовича, м’яко кажучи, терпіти не міг.
Наприклад, відомий поет Микола Степанович Гумільов у книзі «Листи про російську поезію» в 1910 році писав:
Є у селах такі крамарі, які вміють лише писати, але не читати. Гадаю, такий і Ратгауз. Бо інакше в нього не вистачило б духу у нудно-безграмотних віршах передавати думки та відчуття відсталих юнаків на шістнадцятому році.
Валерій Якович Брюсов у своїх критичних відгуках та рецензіях відгукується про тритомник «Повні збори віршів» Ратгауза таким чином:
Критики нерідко звинувачують поетів у банальності тем та образів, але досі поняття «банального» залишалося дещо невизначеним. Нині цієї невизначеності приходить кінець, бо видано «Повне зібрання віршованих банальностей» під назвою «Повне зібрання віршів Д. Ратгауза». Тут зібрані приклади та зразки всіх побитих, трафаретних виразів, всіх виснажених епітетів, всіх вульгарних сентенцій – на будь-які рими (звичайно, повсякденні) та в будь-яких розмірах (звичайно, загальновживаних)… Залишається скласти до цих томів алфавітний покажчик, і вийде книга недаремна для початківців, мов керівництва для тих, хто вивчає французьку мову «Ne dites pas», де перераховані вирази, яких слід уникати.
Поет, перекладач і драматург Великий князь Костянтин Костянтинович Романов у своїх щоденниках буде ще більш безжальним:
1908 рік. 19 листопада (6 листопада)
…Готую розбір віршів Д. Ратгауза, представлених на здобуття Пушкінської премії. Вперше почув про цього письменника від покійного П. І. Чайковського, який вважав його обдарованим. Не можу погодитись із композитором. По-моєму, Ратгауз нудний співак туги й, до того ж туги безпричинної, безцільної. Читання його двох, чудово, з факсиміле та портретом автора, виданих томів, дає згадати собаку, що виє на місяць; вона виє і сама не знає чому.
Тож можна сміливо сказати, що колишній студент юридичного факультету університету св. Володимира у Києві Данило Максимович Ратгауз був на початку ХХ століття фігурою вкрай відомою і навіть трохи скандальною.
За радянських часів його почали потихеньку забувати та викреслювати з історії. Воно й зрозуміло – адже у 1920-х роках Ратгауз емігрував. Спочатку він жив у Берліні, потім переїхав до Праги. Випустив за кордоном ще дві збірки своїх поезій та помер у віці 69 років.
Проте все це зовсім не виправдовує повного забуття імені поета у його рідному Харкові. Наше місто так любить пишатися своїми великими уродженцями, що напевно дасть фору більшості населених пунктів України. Раз у раз у списках «великих харків’ян» з’являються імена, що мають вкрай опосередковане та епізодичне відношення до Харкова.
До речі, у доступних матеріалах про життя самого поета про наше місто сказано всього кілька слів: «народився 25 січня (6 лютого) 1868 року в сім’ї банкіра».
Стало мені цікаво, я попрацював в архіві з документами, і ось що знайшов. Почнемо з того, що спочатку при народженні майбутній поет отримав ім’я не Данило, а Давид. У метричній книзі євреїв, які народилися у Харкові в 1854—1869 роках чітко написано: «25 січня. У почесного громадянина Макса Абрамовича Ратгауза, народився син, ім’я йому дали Давид».
Чимало важливого і цікавого про сімейство Ратгауз міститься в документі «Розпис про купців, які оголосили постійні капітали на 1871 рік». З цього списку випливає, що харківському купцю 1 гільдії Абраму Рагаузу був 51 рік. А його єдиний син Макс (він же Мейєр) Ратгауз був батьком 5 дітей, з яких Давид Ратгауз був наймолодшим.
Якщо судити за даними довідників на той час, то сімейство займалося у Харкові продажем землеробських машин. У будинку на вул. Сумська, №24 знаходилася їхня крамниця, самі Ратгаузи жили там же. Батько Давида (Даніїла) Ратгауза приблизно до 1872 року протягом кількох років обіймав посаду старійшини при єврейській молитовні, розташованій на вулиці Німецька, №8.
У 1869 році у Санкт-Петербурзі було засновано Міжнародний комерційний банк. Завдяки тому, що він був пов’язаний з найбільшими банкірськими будинками в Парижі, Берліні та Нью-Йорку, його клієнти могли здійснювати грошові перекази як на території Російської Імперії, так і за кордон. У Харкові філія банку відкрилася 1 жовтня 1872 року і розташовувалась на Московській вулиці в будинку Ейланда, навпроти телеграфної станції. Директором його і був призначений Максим Ратгауз.
Востаннє сімейство Ратгауз згадується у списках домовласників Харкова за 1879 рік.
Приблизно тим часом Макса Ратгауза переводять на посаду директора київської філії банку. Ратгаузи продають сімейству Гіршман особняк на Сумській та назавжди переїжджають до Києва. Як ми з вами пам’ятаємо, під час єврейського погрому, що відбувся наприкінці квітня 1881 року, понад 1000 будинків і магазинів у Києві було розгромлено. Чи постраждала тоді родина Ратгаузів, невідомо.
Ось така історія про харківське купецьке сімейство і відомого поета, який був народжений і робив свої в прямому сенсі перші кроки в нашому місті. Чи потрібна нинішньому Харкову пам’ять про Данила (Давида) Ратгауза? На мій погляд – так. Адже історія його та його родини – невіддільна частина минулого нашого улюбленого міста.