Далекого 23 березня (4 квітня) 1886 року на тридцять восьмому році життя у своєму маєтку Нескучне (неподалік Харкова) помер Геній…

Тоді ж редактор газети “Новий час” В.С. Россоловський напише

Не підлягає сумніву, що не тільки в Росії, а й у Європі мало хто може зрівнятися з Лансером у ліпленні коней, мало хто може передати цю шляхетну тварину з такою життєвістю, з такою вірністю типу та з таким знанням його природи та звичок”. . За своє коротке життя нащадок французького офіцера Євген Олександрович Лансере зробив те, на що іншим знадобилося б кілька життів. Ще у дитячому віці він виявив свій талант.

Зникав в стайні годинами, робив замальовки з натури, потім бігав у кузню, звідки повертався зовсім в сльозах. Як же: “Коваль Степан відмовився кувати коней з металу!” Батько наставляв улюбленого сина – “спочатку намалюй бажане, виліпи модель з воску, а вже потім проси зробити виливок”. Євген тут же піднявся: “Де віск?”

Роботи тринадцятирічного хлопчика батько показав професійним художникам – Айвазовському та Клодту. Вони високо оцінили його творчі здібності. Як студент, він успішно займається скульптурою, часто відвідує майстерні скульпторів, особливо анімаліста Ліберіха, якого вважає своїм учителем. Лансере бере участь у щорічних виставках Академії мистецтв і в 1866 отримує звання класного художника II ступеня, в 1869 – класного художника I ступеня.

1876 ​​року Євген Олександрович отримує звання почесного вільного спільника. Дворазова подорож до Парижа дає можливість Лансере побачити зразкові твори дрібної скульптури. Роботи Лансере вирізняються дуже складною композицією з великою кількістю руху. Його твори експонувалися і на Всесвітніх виставках у Парижі, Лондоні, Відні, Філадельфії, на Всеросійській виставці 1882 року. 1886 року відбулася його перша персональна виставка, де було представлено близько ста його робіт. Не отримуючи жодної допомоги від Академії мистецтв, скульптор був змушений працювати переважно на замовлення приватних осіб. Усі вони, як правило, виконувалися в єдиному екземплярі. Потім право на лиття скульптур Лансере купують фабриканти Шопен, Сазіков, Грачов і починають тиражувати його роботи. Усього ж за своє коротке життя він створив понад 400 творів, відлитих із бронзи, чавуну, срібла.

Художній критик та історик мистецтв В.В. Стасов:

Він належить… до однієї категорії, до одного й того ж загону художників, застрільників справжнього мистецтва, того мистецтва, царство якого потроху скрізь готується і яке, вірую і сповідую, якось усюди настане, несучи разом із собою на ворога перемогу і здолання … любов до істинної, справжньої, простої, не підфарбованої правди та на відданості тим лише сюжетам, які насправді існують… любов до зображення народів, що живуть далеко від міст, серед степів, полів, гір і річок, у кибитках, юртах, хатах, землянках. У картинах та скульптурних групах, у малюнках та ескізах все глибоко народно та правдиво.

Здавалося, все найкраще тільки починалося і попереду Лансере чекало ще багато вершин і слави.

Але страшний діагноз лікарів – сухоти, був рівносильний смертному вироку. Рахунок життя пішов на дні. Знаючи, як мало йому відпущено, останні місяці у своєму маєтку під Харковом Євген Олександрович працював вдень та вночі. Адже не важливо скільки прожити, важливо ЯК…

Про ці останні дні Лансере в Нескучному, Олександр Бенуа (видатний російський художник, художній критик, засновник та ідеолог «Світу мистецтва») писав:

…коли я викликаю в пам’яті образ Жені Лансере, то я незмінно бачу його в залі будинку в Нескучному, що сидить у глибокому кріслі біля самого вікна і зайнятого оздобленням чергової статуетки, яку він повертає у своїй руці, постійно простягаючи до маленької скляної спиртівки, що горить металевий шпатель зі шматочками воску на ньому. У нього, ще зовсім молодого чоловіка, на носі окуляри, та й увесь він, схудлий і зігнутий, з зовсім прозорими пальцями, здавався давно старим. Працював він годинами без перерви, не випускаючи з рук чергову фігурку коня чи людини.

Зрідка його кашель набував нестерпного характеру, і тоді Женя переривав роботу і прогулювався кілька хвилин по кімнаті, борючись щосили з новими нападами. нападами… І чи не дивно, що та сама людина навіть на своєму останньому році життя відчувала себе днями настільки добре, що ходила купатися в студеній річці, що протікала неподалік їхнього маєтку, і могла здійснювати далекі об’їзди верхи своїх маєтків. Наказавши підвести до ґанку свою улюблену кобилу Кабарду, він, як і раніше, спритно схоплювався на неї та виїжджав за ворота з видом лихого черкеса.

Євген Лансере вважається основоположником російської кабінетної пластики, який прославив російську скульптурну школу за кордоном.

Роботи ж Євгена Олександровича перебувають у багатьох музеях світу. Вартість їх серед колекціонерів та антикварів обчислюється сотнями тисяч доларів.

Село Нескучне, останній притулок великого Генія, відоме більшості Харків’ян завдяки дочці Євгена Олександровича – художниці Зінаїді Серебряковій. А про місце, де лежить прах найбільшого скульптора, говорить лише скромна огорожа та простий хрест…