Продовжуємо розповідь про подвиги службових собак, які працювали в поліції Слобожанщини на початку ХХ століття.

Як ми пам’ятаємо з попередньої статті, цінність шукачів була настільки високою, що взимку вони жили у спеціально обладнаному сараї у дворі губернаторського будинку.

Безумовно, не завжди розслідування, в яких вони брали участь, завершувалися затриманням злочинців. Проте внесок навіть у такі «темні» справи харківських поліцейських собак був дуже важливим.

Наприклад, 14 квітня 1911 року сумський повітовий справник відправив рапорт харківському губернатору:

У ніч на 9 квітня в місті Білопіллі, по Лобановському провулку, в глухому місці, у власному будинку, невідомими зловмисниками, з метою отримання спадщини або помсти вбиті ті, що жили удвох далеко від сусідів – дві рідні сестри-міщанки м. Білопілля Анастасія та Марія Омелянові-Єсипенкови. Знаряддям вбивства був ніж, долото чи стамеска.

З помешкання вбитих нічого не викрадено; на скрині, що стоїть у кімнаті, замок виявився не пошкодженим, продукти, приготовані до свята, недоторкані. Того ж числа на місце злочину було відряджено помічника пристава Манжелі, провідника з собакою Арапом і двох агентів. Після прибуття в будинок убитих Арап, обнюхавши їхні трупи та різні предмети, попрямував у супроводі провідника через садибу Єсипенкових, перестрибнув через тин висотою близько 3 аршин і пішов вузькою стежкою, що пролягала берегом річки Криги. Пройшовши близько половини версти, Арап увійшов у двір відомого злодія, який неодноразово судився за різні злочини, міщанина м. Білопілля Федора Андрійовича Бабенка, 23 років, що відбував покарання, підійшов до огорожі, на якій висіли вимиті штани Бабенка, обнюхав їх і, тремтячи зубами, стягнув з паркану і поклав біля ніг провідника Снопченка. Після пред’явлення Бабенка Арап його обгавкав.

А ось вам і інша, не менш цікава історія.

Все почалося з того, що в ніч на 15 квітня 1911 року в селі Іванівка, по Сериківській вулиці із замкненого житлового будинку за допомогою злому замку невідомо ким була скоєна крадіжка різних домашніх речей (чоловічого та жіночого одягу), що належали міщанину Степану Пантелеймоновичу Степаненку.

Вкрали на вельми чималу на той час суму 300 рублів. Під час проведення обшуків у підозрілих осіб, які жили на околицях, викрадених речей не виявили, та й сам потерпілий нікого не підозрював.

Однак, на цьому історія не закінчилася. За тиждень до начальника Харківського розшукового відділення прийшов вищезгаданий міщанин Степан Пантелеймонович Степаненко.

22 квітня до ввіреного мені розшукового відділення з’явився міщанин Степан Пантелеймонович Степаненко, який мешкає в с. Іванівка, по Сериківській вул., в районі пристава 1 стану Харківського повіту і заявив мені, що в ніч на 22 квітня невідомі зловмисники робили спробу проникнення в його квартиру, з якою метою, він точно сказати не міг, але в той час, коли зловмисники вийняли з галереї його квартири три шибки та відсунули віконну засувку, мали намір вискочити в галерею, він, Степаненко, розбуджений шурхотом, зробив постріл в одного зі зловмисників з мисливської рушниці, яка була в його квартирі, зловмисник впав, та потім піднявся та втік зі своїми товаришами, залишивши у дворі свій кашкет.

Потерпілий просив вжити заходів та висловив припущення, що зловмисниками були ті самі люди, що 15 квітня скоїли крадіжку з його будинку. Також Степаненко поскаржився, що місцева повітова поліція не вживає належних заходів для розкриття таких злочинів.

Начальник Харківського розшукового відділення знайшов, що заява потерпілого заслуговує на увагу. Внаслідок чого командував у село Іванівку на квартиру Степаненка поліцейського наглядача Стельмаха з поліцейським псом Максом та провідником Пушкарем.

На світанку 23 квітня чини розшукового відділення прибули на квартиру потерпілого.
Ними було встановлено, що один зі зловмисників залишили на місці пригод кашкет, повинен був бути безумовно поранений, тому що в той час, коли Степаненко вистрілив, зловмисник цей стояв біля паркану навпроти, і, якби заряд дробу, яким було заряджено рушницю, не потрапив би в зловмисника, то в принаймні мав би потрапити в паркан, але на останньому жодної дробинки не виявилося. Для розшуків зловмисника був надалі застосований поліцейський собака Макс.

Отже, після того, як Макс гарненько обнюхав кашкет, він пішов слідом. Від вікна галереї пес узяв напрям через двір Степаненка до паркану сусіда, на якому були виявлені подряпини, мабуть, зроблені злочинцями, що перелазили через паркан.

Перестрибнувши через цю перешкоду, Макс пройшов через сусідське подвір’я, знову перестрибнув через паркан і опинився на леваді Степаненка. Потім, вийшовши левадою до річки, поліцейський собака привів слідчих у село Павлівка. Проте, вийшовши на проїжджу дорогу у пилу, слід Макс втратив. Цьому сприяла низка факторів:

1) З моменту злочину минула ціла доба.
2) Напередодні хресної ходи 22 квітня дорогою пройшла і проїхала маса людей.

Однак напрямок, вказаний Максом, був дуже цінним для поліцейських. Внаслідок чого поліцейський наглядач Стельмах

На питання поліції про кашкет Левадний заявив, що вона була ним програна в карти на Благовіщенському базарі. Крім вищезгаданого Левадного, у зв’язку з нападом на квартиру Степаненка у селі Павлівці було також затримано селянина Якова Токарєва та Степана Кононенка, які були відомими злодіями. Під час обшуку у них було виявлено один досить цінний мікроскоп, кілька футлярів з медичними інструментами, рушники та інші речі, злодійські інструменти для зламів та під подушкою – шість револьверних куль. Серед відібраних речей, які були доставлені у відділення, чиновник Антонов визнав фіранку, як викрадену з його квартири серед інших речей

Від своїх свідчень Левадний не відмовлявся. З метою вивести злочинця, як то кажуть, «на чисту воду», слідчі знову викликали шукача Макса. Собаці дали обнюхати кашкет. Далі у присутності професорів Харківського Імператорського університету (зокрема і Бокаріуса) Максу було пред’явлено затриманих у селі Павлівка ― Левадного, Токарева та Кононенка.

В результаті Макс з гавкотом накинувся на Левадного. При повторному показі підозрюваних Левадного переміщали з місця на місце. Однак щоразу поліцейський собака безпомилково вказував на нього. Після цього Левадний щиро у всьому зізнався.

Різних злочинів на початку ХХ століття, розкритих у Харкові та загалом на Слобожанщині за допомогою службових собак, було чимало. Завдяки їм зловмисників було покарано, а справедливість відновлено. Ну, а ми з вами маємо право знати про це і пам’ятати. Адже це також частина реальної історії нашого найулюбленішого міста…