Скажу одразу, історія Харкова 1918—1930 років мене не особливо чіпляє. Працювати з документами, що детально описують кривавий хаос, влаштований у роки Громадянської війни червоними та білими, потім страшні репресії ― не для моїх нервів. Хоча є низка тем, які мені, безперечно, цікаві. Наприклад, еміграція чи гетьманат Скоропадського. Однак через те, що все це літо я носився по слобожанських садибах і милувався їхньою красою, що в’януть, у мене з’явився цілком логічний і здоровий інтерес на тему того, що ж там у «поганих буржуїв» було? У Державному архіві Харківської області дореволюційні справи мають шифр «ф». А ось справи періоду громадянської війни та після – “р” (наприклад, р4365 або р6452). Ось у ті фонди я й поліз. Попри те, що більшість матеріалів зберігається у філії архіву за адресою пр. Героїв Харкова, 7, у філії на вулиці Мироносицькій, 41 можна також знайти щось цікаве.

Предметів, що становлять культурно-історичну цінність, у будинках та садибах харківських поміщиків було чимало. Під час революції, звичайно, багато було знищено та розграбовано, але те, що залишилося, було необхідно зберегти – нова влада це розуміла чудово. Тому в 1919 році було прийнято низку циркулярів та розпоряджень про заходи, спрямовані проти розкрадання художніх цінностей бібліотек та книгосховищ.

У цій справі читаємо таке:

Заходи проти розкрадання мистецьких цінностей. /від Комітету з Охорони Пам’ятників Мистецтва та Старовини/

У цілій низці губерній, повітів і волостей колишні пани положення, маючи кошти та вільний час, зібрали у свої руки колосальну кількість цінностей, що належать народу, як-то: художніх картин, портретів, гравюр, меблів і всякого роду художнього посуду: /вази, фарфор, мармур, бронзу, срібло/, великих та цінних за змістом бібліотек тощо. Багато художніх цінностей під час революції було розграбовано та приховано. Все це накопичене багатьма роками добро є народним надбанням, яке Комітет з Охорони Пам’ятників Мистецтва та Старовини при Всеукраїнському Відділі Мистецтва збирає, систематизує та розподіляє для громадського користування, організовуючи бібліотеки, картинні галереї, музеї тощо. Заважає цій справі ряд хижаків, які розкрадають, приховують по домівках і, що найгірше, вивозять за кордон білогвардійського табору ці потрібні для молодої Соціалістичної Республіки цінності.

Комітет простить Радепи не допускати до цього, і в кожному такому разі необхідно конфіскувати та передавати до відповідних відділів Рад, або якщо у Радах такого відділу немає, повідомити Комітет/Харків, вул. Мироносицька, 48/.

Стали надходити відомості, що невідомі особи без відома Комітету стали самостійно, не маючи жодних повноважень, проводити конфіскацію предметів, які мають художньо-історичне значення. Хоча право видачі мандатів на реквізицію вищевказаних предметів належало Всеукраїнському Комітету з охорони пам’ятників мистецтва та старовини. Для притягнення винних до відповідальності про всі порушення слід негайно повідомляти за вже знайомою нам адресою вул. Мироносицька, 48.

З метою реєстрації, охорони, збирання, вивчення та популяризації предметів мистецтва
при Всеукраїнському Відділі Мистецтв для цих цілей було засновано Комітет Охорони Пам’ятників Мистецтва та Старовини (УКОПМИС).

Створений 24 квітня 1919 року ГУБКОПМИС (Губернський Комітет з охорони пам’ятників мистецтва і старовини) складався з 5 секцій:

1) музейної,
2) архітектурно-монументальної,
3) археологічної,
4) архівної,
5) етнографічної.

Основна робота (якщо говорити коротко) велася у двох напрямках:

1) Систематичне розгортання роботи ГУБКОПМИС в губернії.
2) Вжиття чергових та екстрених заходів щодо охорони пам’яток мистецтва та старовини.

Про діяльність харківського ГУБКОПМИСу всі охочі можуть дізнатися з однойменного фонду, в якому зібрано 72 справи за 1919—1922 роки. Цікавого там дуже багато.

Так, Лебединський виконавчий комітет (постанова від 10 березня 1919 року) надсилав на розпорядження губернського виконавчого комітету звернення завідувача відділу народної освіти товариша Базавлука щодо наміру Всеукраїнського комітету з охорони пам’яток мистецтва та старовини вивезти з Лебедина та повіту до Харкова предмети місцевого музею. Копія листа, а точніше, гнівного протесту, додавалася:

Лебединський Виконавчий комітет Рад. Робочий. Деп.

Лебединський Ревком від імені б. голови народного вчителя Ю. Базавлук оголосив 14 січня Радянську владу в Лебедині та охорону пам’яток і предметів, що мають художнє та історичне значення, та організував музейну комісію для збирання картин та предметів мистецтва в будинках поміщиків, що втікали з метою влаштування в м. Лебедині народного музею імені співака України Т. Г. Шевченка. Вцілілі від божевільного і неосвіченого пограбування предмети звозяться до радянського будинку /б. Калугіна/ і наводяться в порядок, тому незабаром піде відкриття музею для загального користування на всі наступні часи. Наш народ все життя як під’яремний віл жив перед гнойовою або сінною купою і був позбавлений можливості облагороджувати всю душу предметами народної творчості, а через нерозуміння не цінував скарбів мистецтва. Нині Всеукраїнський комітет з охорони пам’яток мистецтва та старовини, не питаючи творців народного музею в Лебедині, має наміри вивезти з Лебедина та повіту до Харкова предмети художньої цінності, я як охоронець народного культурного надбання, призначений таким ще минулого року Виконкомом, від усього населення м Лебедина та повіту заявляю протест та обурення проти подібних намірів, хоча б і Українського комітету з охорони пам’яток. Я знаю, що в Харкові перебуває безліч предметів мистецтв і зберігається в університетських коморах і, бувши десять разів у Харкові, я не мав можливості бачити їх, а чи бачив їх трудівник-хлібороб? Я вже одного уповноваженого з Харкова з вивезення з Лебединського повіту цінних книг відправив із соромом, і вважаю, що іншого разу не з’явиться. Музейна комісія має на увазі розробити план з просування музею, щоб усі села, села та хутори здобули художню освіту та виховання, бо народ у мистецтві останніми роками занепав, і останні знищення книгозбереження та картин показують, що треба всю увагу звернути на села і що шлях наш – вірний шлях художнього виховання народних мас.

У травні 1919 року до вже знайомої нам Гіївки від харківського ГУБКОПМИСу в рамках обстеження архівів та бібліотек Харківського та Валківського повітів було відправлено В. А. Борвінського. Йому належало ознайомитись зі станом багатої бібліотеки князів Святополк-Мирських, а також вивезти їх архів (листування та інші особисті папери), що представляв для нової влади великий історичний інтерес.

Після повернення до Харкова Борвінський написав про своє відрядження вельми докладний звіт, в якому вказував, що бібліотека, як і предмети мистецтва (картини, ікони) у небезпеці, оскільки знаходяться у повністю відкритих ящиках, що стоять на нижньому поверсі палацу, який майже порожній. Лише у верхньому поверсі садиби мешкає персонал, завідувач гуртожитку. Листування Святополк-Мирського, яке було в конторці, Борвінський, попри перешкоди місцевої влади, таки зміг вивезти з Гіївки. Однак у звіті їм було зазначено, що це лише частина особистого архіву, де інша, працівнику ГУБКОПМИСу встановити не вдалося.

Докладніші описи архівів та бібліотек також були зроблені. Вони й досі цікаві.

Ну а з особистими фондами харківських поміщиків, які зберігають неоціненну інформацію про минуле нашого міста та краю, усі охочі зможуть ознайомитись, якщо поїдуть до Центрального Державного історичного архіву України, що знаходиться у Києві. Наприклад, там зберігаються справи таких наших знаменитих земляків:

• Донець-Захаржевські (1700-1843 рр.) – 211 справ;
• Кондратьєви (1658-1897 рр.) – 1947 справ;
• Пасіки (1710-1870 рр.) – 3529 справ;
• Каразін Василь Назарович (1803-1883 рр.) – 88 справ;
• князь Дмитро Іванові Святополк-Мирський (1831-1907 рр.) – 1032 справ;
• Сумцов Микола Федорович (1876-1921 рр.) – 1647 справ.

А також безліч інших… Пару ж дуже цікавих харківських історій, пов’язаних із графськими скарбами, я розповім вам найближчими тижнями.

Тож, як завжди, все найцікавіше тільки починається.