Харків та князі Голіцини, що знаємо ми про це?

Мабуть, зовсім нічого. А тим часом наше улюблене місто та одну з гілок цього великого роду пов’язують давні та міцні зв’язки. Мало хто знає, але ім’я князів Голіциних золотими літерами вписано в історію міста Харкова і внесок їх неоціненний. Вони протягом багатьох років обіймали керівні посади, володіли землями та маєтками у губернії, активно розвивали промисловість.

Село Довжик (Золочівського району) після шлюбу князя Федора Григоровича Голіцина (харківського губернського ватажка дворянства) у 1847 році на Марії Михайлівні Веселовській стало одним із блискучих діамантів у величній короні харківських Голіциних. У Довжику народилися, жили та були поховані багато з них. Проте полум’я Громадянської вони начисто сміло колись чудову Довжиковську садибу. Як вона виглядала?

У 1917 виходить у світ книга Г. Лукомського “Старовинні садиби харківської губернії”. 2007 року видавництво “Сага” цю книгу перевидає. У книзі Лукомського розміщено фотографії Довжика. Однак до виходу книги матеріали Лукомського було опубліковано в одному журналі 1916 року. Розуміючи, що не у всіх є можливість бачити “Старовинні садиби харківської губернії” видання 1917 або 2007 року, наводимо матеріал по більш ранньому виданню 1916 року.

ДОВЖИК.

Садиба князя С. Д. Голіцина – Харківської губернії та повіту.
Царськими грамотами від 23 лютого 1700 року і від 13 квітня 1701 р. затверджені були землі с. Довжика по річці Уди у володіння за Григорієм Єрофійовичем Захаржевським, прозваним і затвердженим “Донцем”, за подвиги з Донськими козаками, за справи з татарами, на річці Донці, за царювання царя Олексія Михайловича.

Перша споруда у селі Довжик – храм, присвячений був св. Іоанну Предтечі. Церква збудована була на площі в селі та перенесена у 1746 р. у садибу кн. Кропоткіним. У 1680 р. землі Довжика надані Григорію Єрофійовичу Донцю, в 1700 р. вони перейшли до його сина, Федора Григоровича.

B 1724 його дочка Параскевія вийшла заміж за князя Якова Крапоткіна, а в 1746 його дочка княжна Тетяна Яківна Крапоткіна вийшла заміж за Петра Андрійовича Щербініна.

У 1776 р. їхній син Дмитро Петрович Щербінін володів Довжиком, у 1824 р. його дочка Софія вийшла заміж за Михайла Степановича Веселовського, його дочка Марія вийшла заміж за князя Федора Григоровича Голіцина; його син (1852) князь Дмитро Федорович був одружений на графині Марії Олександрівні Сіверс.

Великий будинок із боку в’їзду нині дещо видозмінений перероблюванням колонади під’їзду.

Звичайно ця деталь – тамбур „приклеєний“ до фасаду, не покращує його. Шляхетний загальний силует головного фасаду прикрашений гербом на балюстраді аттики. Крім рустики (дуже дрібної, що викриває стиль раннього класицизму) на бічних частинах фасаду і біля середнього вікна, та лиштви вікон, ніщо не прикрашає будинок. По верху тераси (над колонадою) є чарівна (але пізня) ампірна решіточка.

Очевидно, на початку колонада з півкругом у середній частині представлялася в іншому вигляді. Звичайно, не засклені були міжколоння виступу (що так обтяжило колонаду і дало їй вигляд саме тамбура) і не засмічена трельяжем колонада: у чистому вигляді вони представляли стильніший вигляд. Але була епоха, коли вважалося холодним, нудним обмежитися колоною як прикрасою. Колишня горда епоха любові до класицизму минула і всіляко намагалися прикрасити “задекорувати” холодні, сухі, як здавалося, лінії колон.

Фасад з боку парку також дещо спотворений, але меншою мірою. Тут лише зелень обвиває колони так густо, що пропадає архітектурна композиція фасаду, вся сила якої була саме в тому, щоб два боки фасаду, що сильно виступають вперед, пов’язати за допомогою колонади. Але що ж дивуватися людям 70-90 років, якщо навіть у наш час, коли так багато пишуть про красу ампіру – ми зустрічаємо таку низьку оцінку власного прекрасного надбання власником чудового класичного будинку в маєтку “Ісади” Калузької губ. ): “червоний будинок і безликий, і невиразний, як скриня довга і більше нічого)”…

Будівельником будинку, що безперечно носить відбиток стилю кінця і навіть другої половини XVIII століття, тобто ще не Empire, а скоріше Louis, є Щербиніни. У період від 1776 по 1824 р., у всякому разі, й виникла нинішня садиба. Навряд М. С. Веселовський додав багато. Мабуть, до цього часу відносяться лише деякі службові споруди – особливо оранжереї в типовому стилі faux-gauthique епохи Миколи I. На початок володіння Довжиком Голіциним віднесемо альтанки, у стилі mauresque. Сам же будинок і первісне розбиття садиби з садом і огорожею з воротами – звісно, пізніше початку XIX століття.

Тим часом це йдеться про будинок з благородним портиком з колон, складених з дикого каменю з високим фронтоном, у середині якого герб, а стіни будинку – щоправда, залишені в цегляній кладці – чудово прикрашені лиштвою вікон з дикого каменю в стилі рустованих лиштв фасаду Костянтинівського Артилерійського училища. Виходить щось, що нагадує голландський ампір, тобто рідкісний приклад на тлі російського класицизму – такої своєрідної обробки. Так і в Довжику, колонада садового фасаду повністю закрита зеленню, видно лише “драні” трельяжу. А водночас власники пишаються іншою “колонадою” сріблястих тополь біля ставка, де стовбури стильних гігантів утворюють “подобу” анфілади колон… Хороший бічний фасад будинку: невелика колонада у вигляді портика утворює балкон, весь фасад рустований. У тимпані фронтону величезне, сміливого нарису напівкругле вікно.

На даху будинку вміщено бутафорський шпиль – лежить він не на куполі або наметі, а просто на легкій дерев’яній ротонді, що врізається в дах. Але ця наївна дещо і зовсім не конструктивна, а штучна прикраса залишає миле враження. З інших споруд садиби, повторюємо, слід відзначити дуже славну оранжерею і по дорозі до церкви – ряд комор, теж не без відтінку faux gothique.

Усередині будинок представляє безперечно багатший вид. Особливо гарна вітальня, що виходить вікнами до саду. Тут знаходяться лоджії за колонами з чудовим розписом плафона. Колони теж ошатні.

У дещо манірному залі типові готичні предмети меблевого оздоблення (хоча й пізні за часом) та фамільні портрети, довгі у чорних готичних рамах. У кабінеті цікаві українські портрети та портрет кн. Кропоткіна. У вітальні чудове полотно – чи не пензля Пуссена? Портрети копії (поширені копії Рослена – Павло I та Імператриця Марія Федорівна), портрет графа Сіверс та інші. Дуже своєрідні сходи з чудовими балясинами поручнів. По стінах сходової клітки панно, розписане на сірому папері, підклеєному на полотно. Сюжети – кінні перегони на тлі фантастичних парків. У затишних кімнатах антресольного поверху багато цікавих меблів, порцеляни та інших милих дрібниць минулого століття.

Г. Лукомський.