Будинки у стилі модерн на вул. Григорія Сковороди, 92 та 92А мають різні адреси, але охоронний номер пам’ятки архітектури у них один, 108 – це один комплекс будівель, збудований одночасно за проєктом одного архітектора.
92-а ділянка вулиці у списку домовласників 1909 р. значиться за купцем Семеном Яковичем Толкачовим – він був відомим меценатом і власником цегельних заводів, на честь нього ця історична місцевість досі має назву Толкачівка.
Ці будинки – одні з головних прикрас верхньої частини вул. Григорія Сковороди та не дуже типові для харківського модерну тим, що на них мінімум тинькування.
Вони були побудовані (згідно з табличкою на будинку), архітектором М.Ф. Піскуновим у 1910-1912 pp.
Одне вікно зберегло оригінальну та складну палітурку.
У 1920-1930-х рр. у цьому будинку жили офіцери – як, наприклад, перший начальник штабу РСЧА генерал Павло Лебедєв.
Але ще цікавіша історія іншого мешканця будинку – Юліана Гоєва, хорунжого легіону Українських січових стрільців. Він був уродженцем м. Снятина (зараз Івано-Франківська область), який пішов на фронт Першої світової війни добровольцем. 4 травня 1915 р. Юліан отримав поранення і потрапив у полон під час боїв за гору Маківка у Карпатах. У полоні він потоваришував із Євгеном Коновальцем та Василем Порайком, з якими жив в одному бараці. Але, на відміну від Коновальця, вступив у 1920 р. до Червоної української галицької армії, а потім – до РСЧА.
Юліан Гоєв проживав у цьому будинку з 1924 по 1937 рр., у квартирі №13. Він дослужився до майора, начальника бронетанкового парку 23 стрілецької дивізії. Його дружиною була лікар-хірург Олена Тимофіївна Гоїв-Рибалко, зі Слов’янська. В подружжя дітей не було.
Юліана Гоїва розстріляли 1937 р. Місце його поховання невідоме. Така ж доля спіткала і полоненого земляка з Івано-Франківської області Василя Порайка, який став наркомом юстиції УРСР.
Реабілітований Національною реабілітаційною комісією (засідання № 35 від 29.04.2025 р.) за заявою історика Андрія Бойди.
Завдяки сприянню Юліана, 1928 р. із Чехословаччини на Харківщину переїхав його брат Омелян. Він був також репресований. В середині 1950-х рр., після 15 років таборів повернувся на Харківщину, де мешкав у смт. Покотилівка на вул. Тимірязєва, 39. Його могила досі не знайдена.