В рамках рубрики “Харківські підземелля”, що вже полюбилася багатьом з вас, пропоную вам ознайомитися з дуже актуальною статтею свого колеги Юрія Пікуля “Підземелля Харкова у сприйнятті його мешканців”.
Підземні ходи, як природні, і рукотворні, завжди привертали увагу людини. Як правило, їм приписували надприродні, магічні властивості, зв’язок з іншими світами та інші таємниці. Не є винятком і харківські підземелля. «Таємниці Харківського підземелля», «Привидів у харківських підземеллях немає», «Невидимий Харків», «Легенди підземного Харкова», «Таємниці підземних лабіринтів» – такі заголовки видає пошукова система на запит «Підземні ходи Харкова». Що ж відображають помітні назви статей в інтернеті – сприйняття харків’янами місцевих визначних пам’яток чи, навпаки, місцевим жителям нав’язують таємничість місцеві ЗМІ?
Спробуємо розібратися у цьому питанні. Але перш за все звернемося до проблеми сприйняття людиною такого явища, як підземний простір.
У будь-якій країні вам можуть розповісти про великі підземелля, що існують у тому чи іншому її районі, і про загадкові випадки, що сталися з тими, хто намагався їх відвідати. Дуже часто після прочитання пригодницьких книг та перегляду фільмів перше, що ми чекаємо від підземелля чи підземного ходу, – це поява білої примари. Одним словом, підземелля є місцем проживання різних істот або явищ, яким немає місця під сонцем. Таке відчуття підземного світу стало «колективним несвідомим» більшості людей різних країн та народів.
Звернемося тепер до мешканців Харкова та розглянемо, як вони сприймають існування підземного світу у себе під ногами.
І тут ми можемо зіткнутися з одним парадоксом. Річ у тому, що підземні ходи не вписуються в стереотип Харкова, що склався. При спробі дізнатися у харків’янина, що є цікавого у його місті, середньостатистичний респондент відповість: Держпром, Дзеркальний струмінь, пам’ятник Тарасу Шевченку, трохи подумавши, додасть – Благовіщенський, Покровський, Успенський собори, Центральний Парк з канатною та дитячою залізницями. Старше покоління згадає гіганти промисловості – заводи ХТЗ, «Серп і молот». Але про підземні ходи, які, за ідеєю, є родзинкою та однією з найбільших таємниць Харкова, мало хто згадає.
У чому причина такого незнання? На думку автора, вся річ у самому сприйнятті міста, у так званому «міфі Харкова», тобто. певному наборі стереотипів, із якими в обивателя пов’язане сприйняття міста. Як же середній харків’янин сприймає своє рідне місто?
«Понад три століття налічує історія Харкова – одного з найбільших індустріальних, наукових та культурних центрів країни», – так починається один із найвідоміших путівників Харковом – книга Н.Т. Дяченка «Вулиці та площі Харкова».
Все начебто вірно, якби не один аспект, у книзі лише коротко згадується, що на початку Харків виник як фортеця, а основна увага приділена подальшому культурному та науковому розвитку міста. Саме з таким конструюванням пам’яті про історію Харкова пов’язано практично повне випадання з колективної пам’яті харків’ян підземних ходів.
Показово, що за радянських часів у школах Харкова історію рідного міста якщо й вивчали, то лише швидко й факультативно. Засоби масової інформації постійно створюють образ Харкова як торгового, економічного, культурного, наукового центру, при цьому часто залишаючи «за бортом» одну з важливих складових історії Харкова – військову.
Чому це важливо для дослідження нашої проблеми? Річ у тім, що, зазвичай, у масовій свідомості підземні ходи є рудиментом військових оборонних споруд – замків, кремлів, фортець, укріплених монастирів тощо. На жаль, військовий аспект історії Харкова, як згадувалося вище, найчастіше буває обійдений увагою істориків. А якщо й привертає увагу, то, як правило, залишається в рамках професійних дискусій та публікацій, не знаходячи відображення у ЗМІ, які й формують не лише масову свідомість, а й історичну пам’ять.
Таким чином, якщо Харків не асоціюється у більшості його мешканців із військовою фортецею, то відсутня і прив’язка до її складової частини – підземного ходу.
Водночас Лондон з його знаменитим замком-в’язницею Тауером або Москва з Кремлем міцно пов’язані із секретними підземеллями, нерозкритими ходами та іншою властивою даному явищу таємничою атрибутикою.
Саме з цим, на думку автора, пов’язана відсутність «таємничих підземель» у конструкті «Великого міфу Харкова», інакше кажучи, образу міста у масовому сприйнятті його харків’янами.
Але все ж, хай і не в таких масштабах, як у Москві, Одесі чи Лондоні, інтерес до власних підземель був присутнім у житті мешканців Харкова. На жаль, нам невідомо, що думали харківці про свої підземелля у XVII–першій половині XIX ст. У книзі «Історія Харківського Слобідського козачого полку (1651-1765 рр.)», що вийшла в 1895 р., її автор Євген Альбовський згадує, що в Харкові, як і у будь-якій фортеці того часу, були підземні ходи, приділивши цьому факту всього два абзаци. Щоправда, протягом ХІХ ст. між жителями Харкова ходили чутки про підземелля, в яких зберігаються козацькі запорізькі скарби, а може, навіть скарби самого кошового отамана Івана Сірка – харківського полковника у 1660, 1664-1665, 1667-1668 pp. Але ці чутки не вийшли за межі фольклору, або, за сучасною термінологією, «міських легенд», і не здійснили кардинального перелому існування «міфу Харкова».
Періодично підземелля давали знати про своє існування, як, наприклад, у середині XIX ст., коли в хід провалився жандарм. «Дослідники», що вирушили для вивчення підземель, – двоє засуджених до смерті ув’язнених – ніби виявили там кам’яний стіл, навколо якого стояло дванадцять стільців, а на столі лежала розкрита книга з пророкуваннями людських доль. Але, попри цю і подібні до неї історії, харківські підземелля залишалися об’єктом дозвільних пересудів, пліток тощо, по суті, бувши маргінальною темою для серйозних харківських вчених.
Єдиним часом, коли підземелля потрапили в епіцентр наукових досліджень, стає кінець XIX-початок XX ст.
Початок цього поклало будівництво ряду будівель у центрі Харкова, під час закладення яких і було виявлено фрагменти підземних ходів. Ці знахідки стали джерелом цілої низки газетних сенсацій. Саме завдяки засобам масової інформації харків’яни дізнавалися про підземелля їх рідного міста.
Для серйозного дослідження проблеми Міською думою було створено спеціальну комісію, виходячи з роботи якої було складено перші плани виявлених підземель. Пізніше ця тема порушувалася ще кілька разів.
Наприклад, у статтях із фотографіями харківського краєзнавця Іволгіна в журналі «Полум’я» 1920-х рр. та книжці «Старий Харків» (1929 р.), яка вийшла невеликим тиражем. Також не можна не згадати архів харківського архітектора П.І. Романова, в якому зібрано значний матеріал з підземелля. Здавалося б, існує певний масив серйозних досліджень проблеми, на основі якого мала вийти фундаментальна праця для вчених, а на його базі – науково-популярне видання для харків’ян. Але такої праці не було.
Причин цього може бути кілька. Можна згадати й недостатнє фінансування досліджень (вірніше – повна відсутність), і занедбаність ходів, і ще ряд не менш важливих причин. Саме даний фактор і служить ще одним поясненням ситуації, коли все більше харків’ян щось чули про місцеві підземелля, але якось побіжно, сприймаючи це як байку, розіграш, жарт тощо. Тобто підземелля займають місце на периферії свідомості, дуже слабо корелюючи зі стійкою масовою пам’яттю про Харків. Адже навіть в останньому підручнику «Харківщинознавство» (2011 р.) про цей феномен немає жодного слова. Адже саме підручник здебільшого формує історичну свідомість більшості населення.
Підбиваючи підсумки, можна сказати таке. На жаль, один із феноменів Харкова – підземні ходи – досі не зайняв стійкого місця у «пам’яті про місто» середнього харків’янина. Зазвичай, цьому явищу уготоване місце у графі «сенсації», «міські легенди» тощо. А шкода, адже міські підземелля могли б послужити одним із факторів, які залучають до міста туристів та сприяють зростанню популярності міста. І тут би хотілося подякувати Громадській організації Харківського фонду сприяння історико-культурним дослідженням «Діти підземелля» за їхній ентузіазм у дослідженні цієї маловивченої сторінки історії Харкова. Автор висловлює сподівання, що результатом зусиль дослідників стане вихід якісної праці, присвяченої харківським підземеллям, завдяки чому цей фрагмент історії Харкова займе належне місце в образі міста.