У далекому 1804 був затверджений Статут Харківського університету. А 17 (29) січня 1805 відбулося його офіційне відкриття.

Як відомо, викладати в Імператорський Університет звали багатьох іноземців. І пристрасті серед іноземних викладачів вирували не слабкі. У Першому томі “Досвід історії Харківського університету (за невиданими матеріалами)” професора Дмитра Івановича Багалія можна знайти наступну надзвичайно цікаву історію:

Із 29 професорів-іноземців німців було 18…

…Перший прояв ворожнечі між професорами німецького та французького походження відноситься, втім, ще до 1806 року, тоді саме ад’юнкт Гамперле подав донос на Дюгура, звинувачуючи його в політичній неблагонадійності (поганих зносинах з Францією). Дюгур виправдався і зумів заслужити собі повну довіру у піклувальника Потоцького і навіть у самому міністерстві. Але він увесь час у Харкові вів боротьбу з німецькою партією, як найвидатніший і найвправніший представник французької групи професорів і врешті-решт йому вдалося, за допомогою опікуна Потоцького, який був розташований до нього, завдати страшного удару німцям. Глава німецької партії “шалений” Шад був звинувачений у проповіді шкідливих ідей і видалений з Росії (1816 року). З видаленням Дегурова, Шада, Гута, Беллен де Баллю, Роммеля, Пільгера, Гізе, Якоба, Шнауберта, Крігера, Корітарі, зі смертю Шмерфельда, партія професорів-іноземців зовсім розпалася і втратила своє колишнє значення. При цьому можна сказати, що вона сама себе знищила внутрішнім розладом. Найдовше трималися вожді Дюгуров і Шад, але й вони пішли 1816 року.

Загалом розбірки були неабиякі і вище наведений фрагмент це лише вершина айсберга.