Три маленькі історії про харківських губернаторів

11.05.2017 /

Інформації про тих, хто керував Харковом та областю після революції 1917 р. більш ніж достатньо. А що знаємо ми про начальників нашого міста в період ХІХ – початку ХХ століття? Адже особи того часу були не менш яскравими, ніж нинішні. Ось вам три невеликі, але дуже цікаві історії про них.

Четвероюрідний дідусь відомої поетеси Анни Андріївни Ахматової був призначений харківським військовим губернатором 20 листопада 1860 року.

На цій посаді член свити його величності генерал-майор Олексій Петрович Ахматов пробув всього 2 роки, оскільки вже 28 лютого 1862 року він обійняв посаду оберпрокурора Святішого Синоду. Однак, попри короткий термін свого перебування у Харкові, у сучасників про Олексія Петровича залишилися дуже яскраві та цікаві спогади.

Він був у всіх відносинах світлою особистістю. Прекрасно освічений, з симпатичною зовнішністю, добрим серцем і твердим характером, дуже релігійний, завжди з усіма привітний і дуже доступний, завжди готовий до участі в добрій справі або стати на захист пригнобленого, притому з відмінними матеріальними засобами, О.П. у найкоротший час завоював собі загальні симпатії та залишив собою добру пам’ять у губернії. Головною його рисою була безмежна відданість до всієї Царської сім’ї, його любов до неї переходила в обожнювання… Службові справи його йшли в бездоганному порядку: підступам і різним забіганням не було ходу. Чоловік із незалежним становищем, він піддавався лише впливу свого доброго серця, ніколи не сходив із законного шляху, і щастя було для Харківської губернії мати такого губернатора в той скрутний і неспокійний час. Тільки йому можна приписати ту обставину, що початок емансипації, порівняно з іншими губерніями, пройшов цілком спокійно, без тих сумних непорозумінь, які були в деяких губерніях.

У книзі К. Щелкова «Історична хронологія Харківської губернії» цей період правління Ахматова відзначений, зокрема, такими подіями:

1861 рік:

4-го червня високо затверджений статут про акциз з тютюну та положення про акцизний збір з питних речовин. З цього року у Харківському повітовій скарбниці було щорічного збирання акцизу з тютюну від 40 до 60 тисяч рублів.
Засновано Харківське медичне товариство з ініціативи професора В. Ф. Грубі.
Відкрито для публіки музей витончених мистецтв при Харківському університеті.
З’являються вперше у вікнах будинків харків’ян великі дзеркальні шибки.

Перші відомості про це прізвище починаються з Кирила Васильовича Ахматова, який згадується у Казанському поході 1544 року. У 1551 році Андрій Михайлович Ахматов був осавулом у Полоцькому поході. У XVII столітті Ахматови служили стольниками, міськими дворянами та стряпчими. Двоє з них, Іван Степанович та Андрій Савич, були стольниками Петра I. Шість Ахматових володіли населеними маєтками у 1699 році.

З 1884 р. посаду харківського губернатора обіймав барон Олександр Олександрович Ікскуль фон-Гільденбандт (Alexander Abraham Carl Freiherr von Üxküll-Gyllenband). Ось що пише про це прізвище історик, публіцист та один із найбільших фахівців з генеалогії князь Петро Володимирович Долгоруков у своєму чотиритомнику «Книга російського родоводу»:

Барони Ікскулі та барони Ікскуль-Гільденбандти

Початкова форма цього стародавнього і знаменитого прізвища: Мейєнторп або Мейєндорп (Meyentorp, Meyendorp), під якою вона була відома ще в XI столітті, в Гольштинії та в землі магдебурзькій. Свідігер фон-Мейєндорп був єпископом бамбергським, потім римським папою під ім’ям Клементія II, помер невдовзі, 10 жовтня 1047 року. Данило фон-Мейєндорф і брат його Конрад були серед перших німецьких дворян, що переселилися в Лівонію, куди вони прибули в 1198 році. Конрад отримав від єпископа та засновника Риги князя Алберта Буксгевдена, замок Ікскуль або Ікесколь (Ukeskoll) у 1200 році

До призначення в Харків барон Олександр Олександрович спочатку обіймав посаду Ліфляндського віце-губернатора (1872-1874), а з 1874 по 1882 – губернатора. Пробув барон у місті до 1886 року, оскільки потім отримав посаду глави Пскова. Найцікавіше те, що у 1891—1896 роках він був президентом євангелічно-лютеранської генеральної консисторії.

Ця консисторія була заснована в 1818 році, проте надалі зазнала реорганізації. Тільки 28 грудня 1832 року імператор Микола I затвердив новий статут євангелічно-лютеранської церкви в Росії. Це стало законом, який закріпив включення протестантських церков до системи державно-адміністративного управління. Консисторія була найвищим колегіальним органом управління євангелічно-лютеранськими консисторіями в Російській імперії. На неї покладалися такі обов’язки: «провадження духовних справ цього сповідання», керівництво всіма протестантськими консисторіями, спостереження за виконанням церковних уставів та діяльністю протестантського духовенства, а також духовна цензура.

У травні 1904 року до Харкова прибув новий губернатор – Еммануїл Олександрович Ватаці.

Сімейство Ватаці стверджувало, що в їхніх жилах текла кров нікейських імператорів (Нікея – держава, що утворилася на території північно-західної Анатолії після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 та існувала до 1261). Зокрема, одним зі своїх предків вони вважали Івана ІІІ Дуку Ватаца.

Через цей фактор у гербі роду Ватаці незмінно був візантійський двоголовий орел.
У свої 48 років Еммануїл Олександрович встиг зробити гарну кар’єру.

У Сувалкській губернії (нинішня Литва), де він був у 1898-1901 роках губернатором, його діяльність вирізнялася наполегливим порушенням питання дозволу литовцям друкувати книжки латинським шрифтом. У період губернаторства в Ковенській губернії (також Литовські землі) у 1901—1904 роках за його наказом було зроблено обстеження приватних землеволодінь. В 1903 завдяки саме його своєчасній закупівлі хліба в губернії вдалося уникнути страшних наслідків неврожаю. Сучасники згадували, що Еммануїл Олександрович охоче відгукувався на будь-які корисні починання, відрізнявся неупередженістю і був доступний для підлеглих. Однак пробув Еммануїл Олександрович Ватаці в нашому місті на посаді градоначальника вкрай недовго (з травня до листопада 1904 р.), оскільки наприкінці 1904 року був призначений директором департаменту спільних справ МВС.

Ясна річ, що було в житті харківських губернаторів та чимало інших звершень та казусів. Проте все це вже зовсім інша історія…