Останнім часом серед дослідників та екскурсоводів спостерігається чималий інтерес до історії різних національних громад, які проживали у нашому місті та на території Слобідської України. Завдяки цьому всі закохані в минуле нашої землі можуть дізнатися про історію німецького, французького, англійського, польського, єврейського і навіть американського Харкова.
Безумовно, часом якість матеріалу залишає бажати кращого, оскільки не завжди базується на архівних документах. Однак таке багатонаціональне позиціювання історії нашого міста та краю, на мій погляд, справа хороша та потрібна. На землях Слобідської України споконвіку мешкало чимало різних національностей, кожна з яких внесла в нашу історію та культуру свій певний внесок. Саме тому в сьогоднішній статті я хотів би знову торкнутися національної теми та поговорити цього разу про ромів.
До речі, один із найраніших юридичних документів на території тодішньої Російської імперії про ромів, чи циганів, як їх називали тоді, пов’язаний з нашим краєм. У іменному указі та найвищої резолюції імператриці Анни Іоанівни від 7 червня і 5 липня 1733 року з нагоди заснування слобідських полків: Сумського, Охтирського та Ізюмського читаємо:
Наказано було: ще на утримання полків цих визначити збори з циган, як у Малій Росії збирають, так і в Слобідських полках і у Великоросійських містах та повітах, приписаних до Слобідських полків, і для того збору визначити особливу людину, бо цигани до списку не внесені. При цьому випадку в доповіді генерал-лейтенант князь Шаховського пояснив, між іншим, що циган у перепис додати було неможливо, тому що вони дворами не живуть.
Причина такого указу гранично проста — необхідність утримувати армію. Адже в ті далекі часи гроші на забезпечення військових частин збиралися на певній території із конкретних груп населення.
Роком раніше у переписі Слобідських козацьких полків було зафіксовано 4500 циган. З них було лише одинадцять осілих. А указом Сенату від 1 березня 1766 року було наказано з 1767 року обкласти семигрівневим окладом усіх циган. При цьому уточнювалося, що ті, «не маючи осілості, тримаються найбільше у Слобідсько-Українській, Московській, Воронезькій, Астраханській та Казанській губерніях». Відомий історик Михайло Мелентійович Плохинський у своїй роботі 1890 року «Цигани Старої Малоросії», опублікованій у журналі «Етнографічний огляд», зазначає, що кількість представників цього народу на території нинішньої України у XVIII столітті не була стабільною. Якщо обставини були сприятливими, то їх кількість збільшувалася. Цигани прикочовували з Великоросії, зі слобідських полків або навіть із Польщі. Якщо ж обставини не сприяли, то вони відкочовували, причому найчастіше на землі Слобідської України.
Указ імператриці Катерини II від 21 грудня 1783 року зараховував всіх циган, що живуть в імперії, до селянського стану, наказуючи стягувати з них податки. Щоправда, жодних серйозних заходів щодо закріпачення циганів так і не проводилося. Однак роми все ж таки мали платити податки, тому, попри кочовий спосіб життя, їх намагалися якось фіксувати на певній території.
Основним джерелом інформації нам є матеріали, зазначені в «ревізьких казках». Ці документи – результати проведення ревізій (перепису) з метою оподаткування подушним податком податного населення імперії у XVIII – першій половині XIX століть у кожній губернії. У містах подібні документи складалися представниками міського управління, у селищах державних селян – старостами, у приватних володіннях – поміщиками або їх керівниками. Загалом у період з 1719 по 1858 роки в імперії було проведено 10 таких ревізій:
1 — 1719—1725 рр.
2 — 1744—1745 рр.
3 — 1762—1763 рр.
4 — 1782 р.
5 — 1795 р.
6 -1811—1812 рр.
7 — 1816 р.
8 — 1833—1834 рр.
9 — 1850 р.
10 — 1857—1858 рр.
Усі матеріали перших трьох ревізій зараз зберігаються у РДАСА (Російський державний архів стародавніх актів). А ось із матеріалами інших, які стосуються зокрема й ромського минулого Слобідської України, можна за бажання ознайомитися в архіві нашого міста. І саме там знаходиться найстаріший письмовий документ (а точніше, перепис), пов’язаний з минулим ромів на наших землях.
Відомості, що містяться у «Ревізькій казці на циган по округах Харківського намісництва» за 1782—1784 роки, дуже цікаві. З документа загальним обсягом 89 сторінок можна дізнатися прізвище, ім’я, по батькові, склад сім’ї та вік ромів, які проживали у різних населених пунктах нашого краю, у тому числі й Харкова. Особливий інтерес також представляють відомості про осілих ромів, де в додатку вказувався рід занять, а також наявність нерухомості. Подібну ж детальну інформацію можна знайти й в документі п’ятої ревізії 1795 року. Однак людей у ній записано значно менше. Писарі, які складали перепис, були гранично чесні, навпроти деяких прізвищ вказуючи: «Будинок має, а землі немає. Промишляє обманом та продажем коней, а записуватись у купецтво чи міщанство не бажає».
У будь-якому разі всі ці укази та переписи ― невіднятна частина минулого нашої улюбленої Слобожанщини. Відомий харківський історик Володимир Маслійчук на завершенні свого виступу 11 червня 2008 року на міжнародній конференції у Києві «Роми України: із минулого в майбутнє» сказав абсолютно правильну річ:
Підсумовуючи, я хочу зазначити, що друга половина XVIII ст. та велика зустріч трьох етносів на території гетьманської та Слобідської України насичена низкою контраверсій, але безпосередньо цигани та українське населення XVIII ст. знаходили чимало шляхів для порозуміння. Я сподіваюся, таке порозуміння ішло й значно далі.