Якщо вірити інформації, розміщеній на офіційному сайті департаменту містобудування та архітектури ХОДА, виявляється, у прекрасному місті Люботині за № 20003 знаходиться архітектурна пам’ятка національного значення.

Для тих, хто не знає, це я про садибу Масловичів, більш відому як «садиба Святополк-Мирських». Щоправда, зараз її чесніше називати не пам’ятником, а руїнами національного значення. Та й тих з кожним роком дедалі менше. Для порівняння вам кілька фотографій Івана Пономаренка 2015 року.

А ось ― зроблені мною 24 квітня 2019 року.

Якщо у 2015 р. у будівлі було ще більш-менш безпечно, то зараз ризик отримати травму або взагалі бути заваленими уламками зріс у багато разів.

Найприкріше, що садиба в Гіївці (яка зараз справді розвалюється на очах) була однією з перших садибних споруд, яку почали рятувати наші предки одразу після визволення міста, ще навіть до закінчення війни. Подробиці про те, в якому стані знаходилася садиба після відходу німців, можна дізнатися з документа, складеного 4 вересня 1944:

1. На підставі наказу Комітету у справах архітектури при Раднаркомі СРСР за № 236 від 29 червня 1944 року проведено обстеження пам’ятника архітектури, розташованої у селі Гіївка Харківського району Харківської області, поблизу станції Люботин Південних ж. д. у колишній садибі князя Святополка-Мирського, що складається з однієї будівлі житлового типу, що нині належить Харківському Обласного відділу народної освіти, та використовується як приміщення дитячого будинку.
2. Будівля одноповерхова в середній частині та двоповерхова в бічних крилах. Загальний розмір будівлі 65 метрів завдовжки при ширині в середній частині 12 метрів. Має цегляні фундаменти та стіни. Товщина стін 2 ½ цегли. Покрівля та водостічні труби залізні, потребують ремонту. Підлоги дощаті, дерев’яні, вимагають фарбування та ремонту. Перекриття з дерев’яних балок. Всередині стіни та стелі потиньковані, гладкі. Зовнішні стіни також потиньковані, потребують ремонту. Сходи дерев’яні, в задовільному стані.
3. Входів у будівлю є три. З них один головний, розташований у середній частині північної сторони, і другий – з південної (не діє). Прибудови у бічних крилах господарського призначення. Середня частина будівлі має по подовжній осі коридор і окремі кімнати з одного боку. У бічних крилах розташовані окремі кімнати. Невелика зала знаходиться навпроти головного входу. Вікна в середній частині з напівкруглими перемичками, в бічних частинах – стрілчасті та лукоподібні. Багато з них не мають скла і закладені цеглою.
4. У праве крило потрапив снаряд, пробивши покрівлю, горищне та міжповерхове перекриття. Снаряд розірвався у підвалі, де була котельня. Таким чином, перекриття над підвалом відсутнє і всі перекриття цієї частини вимагають відновлення. На даху є тимчасове покриття над ушкодженою частиною. Підвалів під будинком немає, а вищезгадана котельня була влаштована значно пізніше і мала перекриття з залізних балок.
5. Парковий фасад будівлі прикрашений пілястрами та має карниз з невеликим виносом по всьому периметру. Поверх карниза невеликий аттик, що підвищує горищну частину будівлі.
6. Біля садиби є парк, який зараз у занедбаному стані.

Щоб будинок не зруйнувався, автори документа пропонували провести такі роботи:

1. Ремонт даху.
2. Ремонт водостічних труб.
3. Засклення або закладення віконних отворів.

Також пропонувалося накласти повну заборону на будь-які перебудови без дозволу Обласного відділу у справах архітектури.

Майже за рік у вересні-серпні об’єкт знову обстежили архітектори. Тоді вони встановили, що в селі Гіївка, що знаходиться у межах міста Люботина, є три споруди під державною охороною, позначені як пам’ятники архітектури:

— Садиба Святополк-Мирського, де знаходиться дитячий будинок.
— Сядибний флігель ― «нині використовується під клуб колгоспу»
— Церква ― «нині будівля не експлуатується».

Архітектор Лазаренко, який був там, дав загальному плану такий опис:

Звертає увагу дуже вдале поєднання цих споруд у загальному плані села Гіївка. Їх розташування чудово використовує рельєф і пейзаж місцевості, компенсує і, можливо, поповнює архітектурні недоліки кожної окремої споруди. Палац, церква і флігель у поєднанні з дзеркальною гладдю ставка, зеленим килимом площі перед ними та фоном смуги лісу, що синіє вдалині, створюють цікаво організований, закінчений архітектурний центр ставка села, що розкинувся на берегах.

Виглядало це, мабуть, як на одному з дореволюційних фото:

В описі вказувалося, що первісний зовнішній вигляд самої садиби до 1945 року був вже сильно змінений внаслідок прибудов та перебудов, які докорінно спотворили та не покращили архітектуру будівлі.

Під час військових дій 1941—1943 років розривами снарядів та бомб було пошкоджено капітальні стіни південного фасаду, побито покрівлю, збито у значній частині тинькування та сильно пошкоджено частини віконних та дверних отворів. Зруйнована прямим попаданням снаряда центральна котельня.

Після звільнення міста Люботина від німців будівлю передано дитячому будинку, який до теперішнього часу провів значні роботи щодо запобігання будівлі подальших руйнувань. Наскрізні пробоїни у стінах закладені цеглою. Віконні отвори частково закладені цеглою, частково відновлені та засклені. Знов влаштовуються печі місцевого опалення. У покрівлі замуровано пробоїни, усунуто протікання. Приміщення всередині побілені та приведені у придатний для житла стан.

Сьогодні будівля флігеля садиби, що має Г-подібну форму, в центрі якої розміщена кругла зала, виглядає так:

У роки Другої світової війни від бойових дій сильно постраждав дах, а віконні та дверні отвори були взагалі знищені. Але, попри це, ще 1946 року всередині круглої зали можна було побачити залишки колись прекрасного інтер’єру у вигляді капелюрованих пілястр.

Надалі було складено проєкт реставрації палацу, яку й провели частково у 1946—1947 роках. Щоправда, була в усьому цьому ложка дьогтю — архітекторам і реставраторам доводилося все ж періодично виїжджати до Гіївки через виклики про роботи, які там неякісно проводилися.

1949 року до Харкова та області було відправлено перші три охоронні дошки з відділу охорони пам’яток Управління у справах архітектури при раді міністрів УРСР – на пам’ятники всесоюзного та республіканського значення. Одна – на будинок Покровського монастиря, друга – на садибу у Старому Мерчику, і третя – на палац у Гіївці. У наш прогресивний час про те, що садиба в Гіївці є пам’яткою архітектури, можна дізнатися завдяки цьому:

1952 року коштом бюджету Харківської області відремонтували флігель. А в 1953—1954 роках. провели ремонтно-реставраційні роботи будинку садиби на суму 70 000 рублів: відремонтували дах та підлогу, побілили та пофарбували.

1955 року були спроби врятувати також і колись прекрасний садибний парк у Гіївці, який «має історичну цінність». У документах того часу про нього пишуть таке:

Парк у місті Люботині, Харківського району (колишній маєток Святополк-Мирського) займає велику площу (понад 40 гектарів) лісного масиву. На парковій території розташовано 5 ставків. Збереглися сильні старі дуби. За загальним плануванням парк відноситься до вільного пейзажного типу. Зараз парк знаходиться в занедбаному стані та вимагає заходів щодо розчищення та догляду. Люботинський парк належить до улюблених місць відпочинку харків’ян. Необхідне додаткове вивчення території та планування цього парку.

Перше десятиліття після війни у ​​всіх відносинах було вкрай складним не лише для Харкова, а й для всієї країни загалом. Однак я впевнений, що ті, хто тоді рятував садибу в Гіївці, навіть у кошмарному сні не могли б уявити те, що з нею відбувається зараз…