Як відомо наприкінці XIX – на початку XX століття Інтернету та пошукових систем не було.

Через це великою популярністю користувалися всілякі вказівники, довідники та календарі, в яких можна було знайти абсолютно всі. Обсяг інформації, що міститься в них, був настільки великий, що, наприклад, книга «Список фабрик і заводів Росії» 1910 року містила 1418 сторінок.

Якщо ми уважно погортаємо торгово-промислові довідники того часу, наприклад:

— «Вказівник фабрик та заводів Європейської Росії», 1894 р.
— «Вся Росія» 1895 р., т.1
— «Фабрична заводська промисловість та торгівля в Росії», 1896 р.
— «Статистика виробництв, що оподатковуються акцизом за 1897—1898 рр.»
— «Вся Росія», 1897 р., т.2
— «Вся Росія», 1899 р.
— «Фабрично-заводські підприємства Російської імперії», 1909 р.
— «Фабрично-заводська промисловість Харківської губернії», 1912 р.
— «Фабрично-заводські підприємства Російської імперії», 1914 р.
— «Харківський Календар», 1915 р.

то виявимо напрочуд цікавий і важливий для нас факт. У всій Російській імперії було лише одне підприємство з назвою «Українка», і було воно нашим.

Завод, заснований у 1887 році, знаходився в однойменному хуторі Циркунівської волості. Повна назва підприємства звучала як «Український пиво-медоварений завод «Українка». Власником «Українки» був, ясна річ, українець Іван Кирилович Гришенко.

Центральна ж контора (головний офіс) розташовувалась у Харкові на вулиці Старо-Московська, № 4.

Річне виробництво продукції пиво-медоваренного заводу «Українка» у різні роки становило:

— 1894 р. — 83 000 рублей;
— 1909 р. — 240 000 рублей;
— 1910 р. — 180 000–200 000 рублей;
— 1912 р. — 149 076 рублей;
— 1914 р. — 240 000 рублей.

Порівняно з відомим багатьом заводом «Нова Баварія» (річне виробництво якого 1914 року було 800 000 р.), це, звичайно, вкрай мало.

Проте, харківська «Українка», попри це, разюче виділялася серед решти пивоварних підприємств не лише нашого міста, а й Російської Імперії.

У книзі «Фабрична заводська промисловість і торгівля у Росії 1896 року» знаходимо вкрай важливі нам факти: «За наявними відомостями до Росії під виглядом іноземного нерідко проникає хміль російський. Деякі заводи починають заводити навіть власні хмелеві плантації. Такі плантації є, між іншим, біля харківського заводу «Українка». Але є заводи, які користуються просто диким хмелем…».

У книзі «Статистика виробництв, що оподатковуються акцизом за 1897—1898 рр.» читаємо наступне: «Механічні прилади для солодоращення не набули значного поширення в російському пивоварному виробництві. За повідомленням Керівника акцизними зборами, такі є тільки на наступних заводах:

― системи «Галланд» на заводі «Тіволі» Ліфляндської губернії Карла Махляйда у Варшаві;
— Пфафа в Естляндській губернії;
— системи «Салоден» на заводі «Українка» Гришенка у Харкові;
— системи «Гермен» на Трьохгірному пивоварному заводі в Москві».

Таким чином, харківська «Українка» була унікальною не лише своєю назвою, а ще й у технічному плані. Природно, всі ці чинники значно впливали на смак продукту та його якість.

Сьогодні бренд «Українка», який був раніше, як кажуть, «єдиним справжнім українським пивом», на превеликий жаль, забутий. А жаль.

Адже ця унікальна з усіх боків торгова марка могла б і зараз прославляти наше з вами улюблене місто і бути одним із його символів, бо «Українка» ― це Харків.

P.S. На рекламному плакаті 1896 року Калинкінського пиво-медоваренного товариства, яке розташовувалося в Санкт-Петербурзі, зображено дівчину в національному українському костюмі, яка сидить на гойдалках і тримає склянку свіжого пива. Хто знає, можливо, саме чудові слобожанки, чи діяльність харківської «Українки» послужили натхненням для його створення…