Збираючись нещодавно в експедицію до Карпат, я частенько чув докірливе запитання: «А як же історія Харкова та Слобожанщини? Навіщо тобі чужі гори? Хоч як парадоксально, але з Карпатськими горами й наше улюблене місто, і наш чудовий край пов’язує чимало історичних подій. На жаль, трагічних подій. Сталося це у 1915 році.

Почну розповідь із того, що ще 1862 року на території тодішньої Російської імперії в рамках військової реформи міністра Дмитра Олексійовича Мілютіна було створено Київський військовий округ (КВО). Включав він у собі території Київської, Волинської та Подільської губерній. А з 1888 року до КВО увійшли ще землі Курської, Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній. До 1914 року у державі існувало лише 12 військових округів. Кожен такий округ був одночасно органом і військового управління, і військово-адміністративного устрою. Це дозволяло оперативно керувати військами та швидко здійснювати мобілізацію – територія кожного такого округу ділилася на армійські корпуси та дивізії, які з початком військових дій ставали частиною армії.

До початку Першої Світової війни на території Харкова та губернії розміщувалися частини X армійського корпусу:

• 31 піхотна дивізія, до складу якої входили 121 Пензенський, 122 Тамбовський, 123 Козловський і 124 Воронезький полки.
• 10-а кавалерійська дивізія, що включала 28-й драгунський Новгородський, 29-й драгунський Одеський, 30-й інгерманландський драгунський і 1-й Оренбурзький козачий полки.

Саме ці полки, які дислокувалися і комплектувалися на наших землях, можна вважати, попри назви, слобожанськими. У липні 1914 року з військ Київського військового округу було сформовано ІІІ та VIII армії, куди мобілізували селян з території нинішньої Центральної та Східної України. Доля цих двох армій у роки Першої Світової війни склалася трагічно і була затьмарена страшними людськими втратами. У рамках подальшої мобілізації 18 липня 1914 були розгорнуті полки 2-ї черги. Якщо говорити конкретно про Слобідську Україну, то на основі кадрів 31-ї піхотної дивізії було сформовано 69 піхотну дивізію, до складу якої увійшли 273-й Богодухівський, 274-й Ізюмський, 275-й Лебединський і 276-й Куп’янський піхотні полки. Набрані, повторюю, з мешканців міста Харкова та губернії. Начальником дивізії з її зародження і до літа 1917 року був Олександр Петрович Гаврилов. Якщо дуже коротко і без перерахування всього послужного списку та нагород розповісти його біографію, то народився він 26 серпня 1855 і походив з дворянського роду Санкт-Петербурзької губернії, освіту здобув у 1-му Сибірському реальному училищі, на військову службу вступив у 1878 році. Олександр Петрович брав участь у російсько-турецькій війні, потім закінчив 1-е військове Павлівське та Михайлівське артилерійське училище, а 1889 року – Миколаївську академію генерального штабу. Військова кар’єра Олександра Гаврилова йде нагору. З 1899 по 1904 роки він уже начальник штабу 40-ї піхотної дивізії. Під час війни з Японією обіймає посаду командира 162-го піхотного полку Ахалциського, і в 1908 році отримує чин генерал-майора. А з 1912 року став командиром 1-ї бригади вже знайомої нам 31-ї піхотної дивізії. Спочатку, як і 31-а дивізія, 69-а входила до складу 3-ї армії Південно-Західного фронту. Проте, вже 18.09.1914 вона була підпорядкована командувачу формованої Блокадної армії. Тому кілька її полків брали участь в облозі та взятті у 1915 році фортеці Перемишль.

В кінці грудня 1914 головне командування Південно-Західним фронтом розпочинає підготовку операції прориву через Карпати з вторгненням на територію противника. Водночас австро-угорське командування також готується до наступу, намагаючись деблокувати обложену фортецю Перемишль.

Найбільш масштабні битви в Карпатських горах відбуваються в січні-березні 1915 р. 7 січня — битва 8-ї армії з угрупованням противника та контрнаступ, а з 1 березня починається загальний масштабний штурм карпатських висот та перевалів військами Південно-Західного фронту. У рамках січневого наступу 13 січня з міста Хирова по залізниці прямує бригада 69-ї дивізії разом із генералом Гавриловим. До 19 січня 1915 року дивізія Гаврилова вказується в документах вже як «група військ Хустівського спрямування», до району дії якої входять населені пункти Сєнєчов, Вишків, Класуе, Людвігівка та Торунський перевал.

Запеклі бої з перевагою по артилерії та чисельності супротивника йдуть по всій лінії фронту. Лише за період з 17 по 22 січня втрати дивізії становили 18 офіцерів та 1618 рядових убитими, пораненими та безвісти зниклими. З кінця січня до початку лютого 1915 року по всьому фронту 69-ї дивізії генерала Гаврилова австро-угорські та німецькі війська перейшли в черговий контрнаступ. Особливо кровопролитні бої велися за висоти в районі Сенечіва на стику 69-ї та 78-ї піхотної дивізій. Якщо вірити архівним документам, схили гір тоді були просто засіяні тисячами трупів. Через те, що загони 69-ї дивізії були виснажені тривалими безперервними боями в снігу, без зміни та майже сну, генерал Гаврилов просить у командування підкріплення. Попри чималі втрати, він категорично кілька разів відмовляється відступати, розуміючи, що його відхід спричинить значно більше жертви. Для розуміння масштабу тих боїв, ось вам невеликі витяги з донесень генерал-квартирмейстера штабу армій Південно-Західного фронту М. С. Пустовойтенка щодо обставин на дільницях армій.

• 22 січня… проти Гаврилова противник вів наступ на всьому фронті від Сенечіва до Клауса, атаки відбивалися вогнем.
• 23 січня… Гаврилов успішно відбив усі атаки супротивника, що наступав на всьому фронті…
• 25 січня на Хустському напрямку противник вів атаки на Сенечів і висоти на північ від Клауса, але всі атаки були нами відбиті.
• 26 січня… у групі Хустського напряму артилерійський та рушничний вогонь, атака противника в районі Клауса відбита…
• 28 січня на Хустському напрямку атаки супротивника на висоту на південний захід від Вишкова відбито…
• 29 січня… у групі Хустського напрямку противник вів наполегливі атаки в районі Вишкова, всі атаки відбиті…
• 29-30 січня… на Хустському напрямку противнику ― австрійцям увечері 29 січня вдалося опанувати висоту за 4 версти на південний схід від Вишкова, 30 січня з ранку напружений бій, противник направив усі зусилля до заволодіння висотами між Тухлею та Сенечівим.
• 31 січня… у групі Хустського напрямку весь день йшов наполегливий бій 2-ї Фінляндської бригади з германцями, що наступали від Рожанки Нижньої та Рожанки Верхньої на схід, всі атаки німців відбиті, в районі Вишкова йшов бій з австрійцями, ми перейшли в контратаку та заволоділи висотами в 4 верстах на південь від Вишкова…
• У ніч з 31 на 1 лютого… на Хустському напрямку всю ніч завзяті атаки германців на фронт 2-ї Фінляндської бригади в 4 верстах на північ від Сенечіва, а також на фронт Сенечів-Вишков, всі атаки відбиті…

• 1 лютого… На Хустському напрямі 2-а Фінляндська бригада ніч на 2 лютого і протягом дня геройською відбивала безперервні атаки германців по всьому фронту, командувач групою свідчить про видатну енергію, завзятість, стійкість частин названої бригади, для полегшення становища на її фронті 10-й Фінлядський полк з річки Мізунки направлений у тил германців, з тією ж метою ізюмці (274-й Ізюмський полк) з висот на північ від Клауса рушили у фланг противнику.
• 3 лютого германці продовжували баштові атаки по всьому фронту 2-ї Фінляндської бригади, окопи в районі Сенечіва переходили з рук в руки, причому противник зазнав величезних втрат, у Вишкова відбито 9 атак, частини генерала Гаврилова всі введені в бій.
• На Хустському напрямку 3 лютого 6-й Фінляндський полк відбив 5 атак на висоту за дві версти на захід від Сенечіва, при відбитті другої атаки рушничним і кулеметним вогнем знищено 2 роти германців, перед фронтом полку нараховано до 900 трупів. 10-й Фінляндський полк повів наступ на висоту 1043 за шість верст на північний захід від Сенечіва для атаки на лівий фланг противника, взяті в полон германці… і продовжив наступ для атаки на правий фланг австрійців, які ведуть бій у районі Вишкова.

Полонений офіцер австро-угорської армії в одному зі своїх листів описує пекло, що було тоді в тих місцях:

Офіцери страждали нарівні із солдатами. Ми знаходилися чотири тижні в Карпатах на висотах 900-1000 метрів у сильному холоді, день і ніч на лінії вогню, серед артилерійських та піхотних пострілів і страждали сильно від морозу та хвороб. З 240 осіб, яких я мав ще 1 березня, залишилося 10 березня лише 97 осіб, але й ті не були угорські солдати, а якісь напівмертві, голодні змерзлі обірванці, яких можна було розігнати мокрою ганчіркою.

Генерал Гаврилов у своїх звітах також зазначає, що у січні-лютому в Карпатах стояли морози мінус 20-25 градусів та безперервна снігова завірюха. Короткочасні зимові та весняні відлиги не покращували становище наших земляків. Окопи наповнювалися водою, промоклі люди мерзли й вдень, і вночі. Все це ускладнювало доставлення боєприпасів та провізії військам, що знаходяться на гірських вершинах. Зростала кількість людей з обмороженням кінцівок. Але, попри це, 69 дивізія не залишила свої позиції в горах і встояла. І лише до кінця весни під час загального відступу вона повільно починає відходити із Карпат.

З 1 по 20 травня 274-й Ізюмський полк 69 дивізії вже займає позицію біля міста Долина, де відбиває атаки австро-німецьких військ. Тільки за один день, 13 травня, військами противника по ізюмцям було випущено понад 5000 снарядів різного калібру. У зведеннях за початок літа від військових цензорів XI армії, що відступає, до складу якої тоді входила дивізія, читаємо:

…Зустрічається значна кількість листів, що засуджують виселення жителів, реквізицію худоби та знищення посівів… Ці заходи жорстокої необхідності переважним чином впливають на солдатів, які дуже співчутливо ставляться до русинів… Багато подається листів, присвячених тяжкому становищу галицьких селян у зв’язку з реквізиціями та знищення посівів, причому незмінно висловлюється співчутливе до них ставлення…

Можливо, саме тому в липні 1915 року 69 дивізію перекидають на Північний фронт, і 15 липня вона прибуває в район Білостока (зараз це місто на північному сході Польщі).

Вважається, що за період з середини січня до кінця квітня 1915 року в ході однієї з наймасштабніших гірських битв часів Першої Світової війни (яку в документах називають «Карпатська операція», а я назвав би «Карпатська бійня») втрати імператорської армії склали близько 1 мільйона вбитими, пораненими та зниклими безвісти. Сумарні втрати військ Австро-Угорщини та Німеччини були трохи меншими – 800 тисяч. Прах багатьох наших земляків, не похованих або похованих на занедбаних військових кладовищах, як і останки багатьох загиблих у 1915 році українців, вистилають Карпатські гори й донині. Саме тому я й поїхав до Вишкова у складі пошукової експедиції від організації «Союз «Народна пам’ять».