На початку далекого червня 1886 року, у похмурий день із поштовим поїздом Московсько-Курської залізниці Олена Володимирівна Іванова вирушила з Москви у далеку подорож на південь Російської імперії у супроводі брата та двох супутниць. Шлях мандрівників пролягав зокрема і через Харків.
Наше з вами улюблене місто вразило Олену Володимирівну. Про це захоплення перебування в Харкові ми можемо дізнатися з її книги, виданої в 1889 році “Шляхові спогади про Крим”.
Тому сьогодні ми пропонуємо вам ненадовго повернутися в минуле і разом з приїжджими прогулятися літнім Харковом 1886 року.
Ближче до Харкова, що широко розкинувся на пагорбах, видно все більше і більше зелені та починають траплятися пірамідальні тополі, чистенькі малоросійські села з вітряками; лісів мало, а більше полів. Відчутна помітна зміна в повітрі: дихається легше і повітря стало ніби чистіше і м’якше.
Харківський вокзал вразив мене розмірами; від вокзалу поїзд іде містом; здалеку видно будинки та вузька річка Харківка. Другого дня, о 8 год. вечора, ми досягли Харкова. Від вокзалу йде кінна дорога 2-го товариства, а для пішоходів – парк. Ці зручності справляють приємне враження. Екіпажі парні та одинарні, для візників встановлено таксу; по вулиці біля тротуарів ростуть пірамідальні тополі, що мене трохи здивувало. Зупинилися в Астраханському готелі на Миколаївській площі; за чистенький номер на 2-му поверсі взяли з нас 1 нар. 75 коп. на добу. Користуючись послугами кінної дороги або, як називають мешканці, трамваєм, наступного ранку ми побували на Катеринославській, Сумській, Московській вулицях, заходили до Успенського собору.
Побували на ярмарковій площі, в садах Тіволі та Комерційного клубу, в Університетському саду, з гори якого, так званої “червоної гірки” милувалися на види міста, що відкрилися.
Пасаж за розташуванням магазинів та виду схожий на Московський Луб’янський. З будівель красивий Технологічний Інститут, розташований на височини, звідки відкривається вид на місто і річку, що протікає. Тут ми пробули два дні та потім вирушили далі.
