Офіційно перший регулярний автобусний маршрут у Харкові було відкрито 6 червня 1910 року. Автобусне сполучення було організовано голосним (депутатом) міської думи, за сумісництвом – відомим харківським автомобільним ентузіастом та промисловцем К.Г. Шиманським.

Маршрут пролягав від Вокзалу до пл. Павлівської, далі автобус слідував Сумською до вулиці Ветеринарної (зараз вул. Свободи). Згідно з замітками в газеті “Південний край”, до драматичного театру автобус доїжджав за 15 хвилин, таким чином, трикілометровий маршрут долав із середньою швидкістю 12 км/год, що дуже непогано для тих часів. Варто зазначити, що сучасні Google Maps, з урахуванням трафіку та світлофорів, закладають у цей маршрут 12 хвилин на сучасному автомобілі – ненабагато менше, і це без зупинок, які були в автобуса для виходу пасажирів. Автобус був двоповерховим, хоча верхній поверх був відкритим. Вартість проїзду становила 5 копійок в закритому кузові та 4 копійки в імперіалі, тобто на другому поверсі. Цікавий факт – на харківських фотографіях можна побачити пані, які сидять на другому поверсі, хоча в містах Західної Європи на імперіалах жінкам спочатку їздити не було прийнято. Річ у тому, що при підйомі на дах по крутих сходах підвищувалася ймовірність показати нижчі спідниці, що було дуже непристойно. Але в Харкові аналогічних правил не було.

За один день автобус давав 35-40 рублів виторгу. У серпні 1910-го року у Харкові працювало від 4 до 6 автобусів Шиманського.

Харків’яни дуже добре сприйняли автобус. Від вокзалу до Ветеринарної він проїжджав удвічі швидше, ніж конка, зокрема тому, що не потрібно було витрачати час на пересадку на Павлівській площі. А ось коні до автобусів звикли не одразу. Злякані тварини кидалися від автобусів на тротуари, і одного разу навіть майже не покалічили губернатора Катеринича, який встиг вчасно вискочити з візка. Іншого разу перелякані автобусом коні ледь не в’їхали в магазин.

Цікава історія із маркою харківських автобусів. Згідно з рекламою Шиманського, це були автобуси “найкращої німецької фабрики в Гаггенау”.

Автомобільна марка Gaggenau заводу Süddeutsche Automobil-Fabrik проіснувала в однойменному місті Гаггенау на Південному Заході Німеччини з 1905 по 1910 рік. Вона постачала автобуси до багатьох міст як Європи (під маркою SAG або SAF), так і Російської імперії. Якісні фотографії цих автобусів збереглися з автобусних маршрутів Санкт-Петербурга, які почали курсувати там в 1907 році та отримали назву Gaggenau C 32 Typ St. Petersburg.

1909-го вони були доповнені моделлю С 40.

Взагалі, у Gaggenau були тісні зв’язки з Російською імперією – у каталозі 1909-го року, випущеному німецькою, англійською, французькою та іспанською мовами – можна побачити написи на фургонах російською мовою.

Зокрема були такі фургони газети “Новий час” Суворіна. Ми неодноразово згадували цього легендарного книжкового магната, який відкрив на початку Катеринославської вулиці перший книжковий “супермаркет” у Харкові.

Також компанія відзначає золоту медаль, отриману 1907 року на Міжнародній виставці автомобілів у тому ж Санкт-Петербурзі:

Gaggenau отримала ексклюзивну премію від Імператорського міністерства “За визначні заслуги у конструюванні автомобілів”.

У рекламі Шаманського видно легку машину – без імперіала (судячи з усього, це модель С 24).

Її фотографій на вулицях міста поки що знайти не вдалося, зате існують хороші фото важчої версії з імперіалом (вірогідно Gaggenau C 40). Не беремося стверджувати зі 100% ймовірністю, але скоріше за все індекси 32 і 40 позначали потужність двигуна, які, за деякими даними, випускалися у двох версіях: 5 л і 8,9 л (обидва були чотирициліндровими) і були оснащені верхнім розподільним валом, що украй нетипово для тих років. Коробка передач передавала момент на задню вісь через ланцюг, який на харківських машинах часто рвався під сильними навантаженнями при підйомі в гірку.

1907-го фірму було викуплено компанією Benz & Cie., якою володів Карл Бенц, винахідник автомобіля та один із засновників всім відомої марки Mercedes-Benz. З 1911 року автобуси та вантажівки Gaggenau були перебрендовані вже під маркою Benz-Gaggenau.

Історія харківських автобусів обривається у 1911 році, можливо, цьому посприяв інтенсивний розвиток харківського трамвая чи втрата інтересу до бізнесу з боку Шаманського. У жовтні 1910 року він подав міському голові заяву про те, що він “шкодує, що його підприємство не було підтримане місцевими капіталістами, внаслідок чого він не в змозі конкурувати з акціонерним Товариством”. Річ у тому, що вже восени 1910-го до організації автобусного руху в Харкові хотіло прикласти руки якесь “велике закордонне акціонерне товариство” у вигляді концесії (виняткового права). Шиманський мав поступитися і був згоден, але тільки якщо йому відшкодують вартість його чотирьох автобусів. Але “Закордонне акціонерне Товариство” зі своєю концесією так у місті й не з’явилось. А в путівнику 1914 року згадок автобуса вже не знайти.

Проте, не обривається слід Шиманського в історії Харкова – в 1913 він придбає чавуноливарний і машинобудівний завод А. Пільмтрема по вул. Конторській 77, який існував там з початку 1870-х років.

Підприємство було багатопрофільним – виготовляло парові машини для цукрових заводів, гасові двигуни, токарні верстати, олійні преси та інструменти для залізниці. Під час Першої Світовий завод було перепрофільовано і працювало на потреби Центрального військово-промислового комітету, серед його продукції було навіть лиття для виготовлення підводних човнів. Завод був націоналізований у 1919 році, а з 1922 року став називатися “Червоний жовтень”. У Червоножовтневу тоді було також перейменовано і вулицю Конторську, де був завод. Завод добре пам’ятає свою історію і перед входом до музею на вулиці можна побачити, зокрема, рекламні плакати Шиманського від 1914-го року.

Подивитися на чудові картинки автобусів та всіляких вантажівок Gaggenau можна в каталозі фірми за 1909 рік, завантажити його у форматі pdf можна тут:

Дивно, але автомобільний завод у місті Гаггенау зберігся і до цього дня і на офіційному сайті без особливої ​​скромності називає себе найстарішим автомобільним заводом у світі. Також як і раніше, він належить концерну Daimler Trucks і випускає коробки передач, мости та інші деталі не тільки для вантажівок Mercedes, а й для легкових моделей.