1924 року на підставі постанови ВЦВК (Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет) було створено «Планові комісії окружних виконавчих комітетів ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів», щоб планувати та контролювати роботу підприємств та установ в адміністративних округах. Дізнатися про це можна, ознайомившись із трьома фондами у ДАХО (Державний архів Харківської області). Чого там тільки нема! Різноманітні звіти, доповіді, відомості та листування про стан та розвиток промисловості, електрифікації, транспорту, торгівлі, сільського, лісового та комунального господарства, закладів охорони здоров’я та багато іншого. Історико-економічний опис та природничо-географічна характеристика Харківського округу, економічний огляд Охтирського округу.
Найбільше справ у харківському фонді – 387 одиниць зберігання з 1924 по 1930 роки. Серед них є найцікавіший документ 1930 року – «Загальні установки перепланування та реконструкції Харкова». На 101 сторінці машинописного тексту автори перераховують фактори, що сприяють розвитку та економічному зростанню нашого міста, наводять цікаві факти, ну і, звичайно ж, порушують питання про новий проєкт планування Харкова. Починається документ із розділу «Загальні установки», де йдеться про необхідність будівництва нових міст, а також реконструкцію наявних (з якою радянська влада мала складності через відсутність досвіду в цьому напрямку).
Соціалістичні міста, на відміну від капіталістичних міст, мають тісний зв’язок з промисловістю або сільським господарством, оскільки вони спроєктовані на базі всебічного обліку їх потреб. Причому соціалістичні міста проєктуються одночасно з виробничою базою, яку вони мають обслуговувати.
У документі вказується, що необхідно знищити протилежність між містом та селом, а також між бідними околицями та багатим центром. Тому при створенні нових районів Харкова наголошувався на «соціалістичних принципах будівництва», які й мали зумовити подальший розвиток міста в цілому. Після закінчення визвольних змагань наше місто перетворилося на столицю України, тим самим отримавши винятковий стимул для свого розвитку. Населення Харкова зростало значно швидше, ніж в інших містах.
Серед передумов для зростання міста автори вказували:
- близькість Харкова до основних енергетичних ресурсів (Донецького вугільному басейну та металургійних заводів) призвела до зосередження у місті металообробної та машинобудівної промисловості;
- наявність старих кадрів, кваліфікованих робітників;
- висока щільність сільськогосподарського населення Харківського округу, що створювало необхідні кадри та забезпечувало роботу промислових підприємств;
- зручне розташування Харкова на магістралі, що сполучає південь Союзу з центральною та північною його частинами, якими проходять як вугільні, так і металовантажі з Донбасу, а також усі харчові продукти з України, Дону, Кубані. Цією ж магістраллю продукція з центральної та північної частини СРСР йшла на південь. Частина вантажів осідали у нашому місті, створюючи широкі можливості для розвитку промислових підприємств;
- важливим чинником для розвитку було те, що Харків перетворився на столицю. Місто стало центром адміністративного, політичного життя країни;
- місто стало великим культурним центром із науковими організаціями та установами.
Природно, всі перелічені фактори кидали низку викликів, дозволити які збиралися за допомогою нового планування. Структура самого документа «Загальні установки перепланування та реконструкції Харкова» дозволяє зрозуміти величезний масштаб роботи:
- Загальні установки, стор. 1-5
- Промисловість, стор. 5-12
- Сільське господарство, стор. 12-1
- Населення, стор. 14-28
- Торгово-складські території, стор. 28-29
- Адміністративно-ділові території, стор. 30-31
- Харківський залізничний вузол, його стан та перспективи розвитку, стор. 31-43
- Культурно-соціальні заходи, стор. 43-60
- Зовнішній благоустрій, стор. 60-70
- Основні фізичні умови міста Харкова, стор. 70-101
Як я писав вище, «Загальні настанови перепланування та реконструкції Харкова 1930 року» ― це документ на 101 сторінку, тому розповісти все в одній статті складно. Тож почну із «Зовнішнього благоустрію», адже ця тема й досі актуальна для нашого міста. На самому початку автори сумно констатують: «Зовнішній благоустрій міста Харкова далеко не відповідає тій ролі та значенню, яке має Харків як велике столичне, промислове та культурне місто».
За числами за 1928 р. щодо комунальних послуг ситуація в нашому місті була не найкращою. Забезпечення населення водою, каналізацією, довжина трамвайних колій, кількість мостових на вулицях у Києві, Одесі, Дніпропетровську була значно кращою, ніж у Харкові. І саме це було основною перешкодою на шляху правильної забудови. Адже будівельні роботи були сконцентровані в першу чергу у впорядкованих районах без урахування спільних інтересів міста, що розвивається. Наприклад, зелені насадження, місця відпочинку трудящих та джерело чистого повітря займали площу в 130 гектарів. До цього числа були включені парки:
- Комунальний
- Парк Квітки
- Яснополянський
- Комсомольський
- Університетський
- Карповський
- Червонозаводський
- Сквер Червоного міліціонера
- Поштовий
- Михайлівський сквер
- Сквер біля штабу УВО
Сади, відкриті для платного відвідування:
- Профспілковий
- Ботанічний
- Зоологічний
- Діловий
та інші враховані не були. Однак було підраховано, що сумарна площа зелених насаджень з урахуванням парків, садів платного користування, бульварів, квітників, скверів складала приблизно 300 га. А якщо додати до цього цвинтарі (які поступово планувалося перетворити на зелені насадження), то загальна площа сягала 450 га.
При цьому зелена площа Помірок та Сокільників не враховувалася, оскільки вони являли собою лісові дачі загальноміського значення, що були далеко від житлових районів.
У 1930-ті роки душу населення Харкова припадало близько 10 квадратних метрів зелених насаджень громадського користування. Здавалося б, дуже непоганий показник, якби не дещо «але»:
1) Зелені насадження були хаотично розкидані по всій міській території.
2) Частина їхня була недоступною (платні сади).
3) Частина парків (ХТЗ, на Павловій дачі, Григорівці тощо) були досить молодими посадками.
4) Харківські цвинтарі, включені до загальної кількості зелених насаджень, були не впорядковані та, на думку авторів документа, не могли служити місцем відпочинку трудящих.
З урахуванням вищезазначених моментів реальна цифра площі зелених насаджень на душу населення у Харкові становила лише 3 квадратні метри. Цього було явно мало, і було вирішено вжити таких заходів:
- Організація нових посадок на незручних для забудови площах (береги річок, схили ярів тощо)
- Створення внутрішньодворових зелених насаджень.
За приблизними підрахунками, ці заходи могли збільшити площу на 2000 га. Далі планувалося впорядкувати та впорядкувати цвинтарі, перетворивши їх на зелені масиви. Крематорій повинен був реорганізувати всю систему похорону. Питанню безплатного доступу протягом дня до комерційних садів також було приділено увагу, як і благоустрою та впорядкуванню інших зелених насаджень громадського користування. При цьому категорично заборонялося використовувати під забудову ділянки, які планувались під зелені насадження, або вже були ними зайняті. Ну і, звичайно ж, було вирішено активно розвивати те, що в наш час активно знищується, а саме, мережу вуличних посадок. На окрему увагу заслуговує тема довготривалого відпочинку трудящих на лоні природи, але в безпосередній близькості до міста. З цією метою у секторі між Безлюдівкою, селищем Високим та селом Пилиповим збиралися створити «Зелене місто».
Там планували влаштувати будинки відпочинку, санаторії, готелі, великий наметовий табір, а також мережу їдалень та ресторанів з постачаннями з центральної фабрики-кухні. Для обслуговування відпочивальників у культурній сфері по всій території «Зеленого міста» було вирішено створити мережу театрів, кінотеатрів та клубів, збудувати спортмайданчики, майданчики для ігор дорослих та дітей та навіть басейни.
Для зручного зв’язку «Зеленого міста» з Харковом збиралися прокласти мережу доріг як звичайних, так і модернізованих, у тому числі й електричну. Окрім цього, друге «Зелене місто» планувалося в районі Васищеве.
Частина Помірок-Сокольників, яка не була зайнята Лісопарком, відводилася виключно під будівництво санаторіїв, будинків відпочинку та лікарень, утворюючи у Помірках особливий санаторно-лікувальний район Харкова.
Тож, як ми бачимо, погляди влади та чиновників у питаннях розвитку Харкова у сфері озеленення тоді й зараз кардинально відрізняються. А жаль…
Що ж, продовження слідує.