Ми живемо з вами у дивовижному місті. Тільки у нас можуть зарахувати до «великих харків’ян» людей (нехай і відомих), які жили в місті, наприклад, 2 роки, і з Харковом зовсім не ідентифікують себе. Їм вимагають встановити меморіальні дошки, назвати іменами на їхню честь вулиці. Тільки у нашому прекрасному місті можуть знаходити кошти на встановлення безглуздих і абсурдних пам’яток і при цьому категорично не знаходити фінансів на увічнення пам’яті тих, хто справді любив наше місто та своїм життям його прославляв.
Зараз харківцям мало про що скаже прізвище Сергєєвих, адже колись слава про цей рід звучала не лише у Харкові, а й на теренах тодішньої Російської Імперії.
На самому початку вулиці Конторської розташований затишний сквер. Будь-якої пори року там можна зустріти батьків, що сидять на лавочках з дітьми, або власників собак, які вигулюють своїх вихованців.
З середини XVII до 30-х років XX століття на цьому самому місці знаходилася церква Різдва Христового (Христоріздвяний храм).
У книзі «Джерела кам’яної храмової архітектури Слобідської України» дослідник Андрій Федорович Парамонов пише:
Більшість дослідників історії Харкова вважає, що перший Різдвяний храм було збудовано не пізніше 1655 р. Певно відомо з актів Курязького монастиря за 1687 р. що при цьому храмі була братчина… Парафія складалася переважно з козаків та підпомічників, перейменованих з 1765 р. у військові обивателі. З найвідоміших парафіян були сотники Іван Квітка і Яків Довгаль та обозний Василь Ковалевський. З другої половини XVIII ст. тут стали поселятися представники дворянського та купецького стану.
Спочатку храм був дерев’яний. У 1783 році за проєктом архітектора П. А. Ярославського було споруджено вже кам’яний, який надалі неодноразово перебудовувався.
У книзі 1882 року «Літопис Христоріздвяної церкви міста Харкова (з 1655 по 1882 рр.)», автором якої був протоієрей Дмитро Федоровський, про події 1860 року можна дізнатися таке:
Понад очікування, за вказівкою Промислу, за сприяння одного зі священників (нині настоятеля протоієрея Дмитра Федоровського), знайшовся благочестивий парафіянин, який давно шукав нагоди запропонувати свої послуги для блага спільного; це був спадковий почесний громадянин Олександр Сергійович Сергєєв, за серцевої діяльності та повної готовності на святу справу сина його, спадкового почесного громадянина Олександра Олександровича Сергєєва.
Саме Олександр Олександрович Сергєєв вважається одним з основних фундаторів храму.
Він, однак, не обмежився одним влаштуванням приділів або нової та великої церкви. Його зусиллями як піклувальника і церковного старости в храмі було влаштовано витончений іконостас, значно виправлено всередині та зовні сам храм, влаштовано біля церкви кам’яну огорожу, а для самої церкви зроблено значні надбання. Ясна річ, що все це виключно практично власним коштом!
Сучасники тоді писали:
Отже, з милості пана Сергєєва ми тепер маємо за зручностями, витонченістю та пишнотою один із найкращих храмів нині у м. Харкові
Пожертвування Сергєєвих на храм складали чималу суму – понад 50 тисяч рублів.
Посада церковного старости храму Олександр Олександрович Сергєєв займав аж 15 років. 1855 року в нашому місті народився син Олександра Олександровича, Микола, який ще більше прославив сім’ю. Освіту він здобув домашню, а потім завершив її у 2-й Харківській гімназії.
У 1876 році Микола Олександрович їде до Петербурга, щоб розпочати навчання в інституті шляхів сполучення. Однак до інституту він так і не вступив, бо вирішив втілити свою давню дитячу мрію стати художником. Бувши прийнятим учнем у приватній школі одного з найвідоміших російських художників-мариністів – Лева Феліксовича Лагріо, Сергєєв повною мірою реалізував своє покликання.
З кінця сімдесятих років до 1890 його картини не просто виставлялися на річних Академічних виставках, а й отримували нагороди. А в 1889 році Микола Сергєєв був нагороджений орденом святого Станіслава 3-го ступеня за заохочення діяльності на художній ниві.
Взяв активну участь наш земляк та у заснуванні статуту Санкт-Петербурзького товариства художників у 1890 році. З 1890 по 1903 роки його картини щорічно видаються на виставках цього товариства.
Наприкінці 1908 р. Сергєєва запрошують взяти участь в організації товариства ім. А. І. Куїнджі. А 1910 року Микола Олександрович Сергєєв стає академіком пейзажного живопису.
Картини нашого земляка мали сучасники досить велику популярність. Навіть короткий перелік власників його полотен говорить сам за себе:
- Імператор Микола II
- Імператриця Олександра Федорівна
- Імператриця Марія Федорівна
- Великий князь Костянтин Костянтинович
- Великий князь Андрій Володимирович
- граф А. Д. Шереметьєв
- галерея Терещенка у Києві
- Імператорська Академія Мистецтв
- Третьяковська галерея в Москві
- Харківський обласний музей
Сучасники писали про картини Сергєєва:
Як пейзажист, Сергєєв не обмежується одним лише відтворенням зовнішніх форм природи, але сприймає її душею художника-поета, чуйного до її життя та різноманітних настроїв. Його картини завжди поетичні та оригінально взяті, у них багато світла та блиску, сонячних променів; вони дуже своєрідні за загальним тоном і колоритом, що вигідно відрізняло М. О. з першої ж появи його творів на виставках
Проте не лише картини створював наш із вами талановитий харківець.
Як відомо, перші художні листівки (тоді їх називали відкритими листами) з’явилися у Російській Імперії 1898 року. Відмінною особливістю таких листівок було те, що на них не друкувалися репродукції картин. Художник, який брався за роботу, створював окремі повноцінні та самостійні твори. Тому багато талановитих і відомих живописців того часу стали творцями цілого ряду серій художніх відкритих листів.
У № 41 журналу «Вогник» за 1910 рік було розміщено невелику замітку з фото, що містить низку дуже цікавих фактів.
Художник М. О. Сергєєв пише у своїй майстерні картину «Річка невелика». Картина – власність офіцерських зборів Першого Залізничного полку. Ліворуч на мольберті — щит з оригіналами відкритих листів, виданих «Червоним Хрестом». Фотографував тоді для журналу «Вогник» син художника, підпоручик 1-го Залізничного полку Є. М. Сергєєв
Крім унікального фото з великим харківцем за роботою були розміщені зображення відкритих листів (листівок), створені Миколою Олександровичем. Оригінали цих 6 листівок, мабуть, через свою ексклюзивність, були придбані відразу ж редакцією журналу. Матеріал же, розміщений журналом «Вогник», на цей час є поки що ЄДИНОЮ згадкою того факту, що наш великий земляк Микола Олександрович Сергєєв, крім картин, створював ще й найкрасивіші художні листівки. І, зважаючи на знайдений матеріал, кількість серій їх була більше однієї.
Як пейзажист Микола Олександрович був переконаний, що природу потрібно писати з натури, через що проводив багато часу на повітрі. Бувши уродженцем Слобожанщини, у своїх картинах наш земляк намагався сфотографувати та майстерно передати всю красу України та рідного краю.
Помер Микола Олександрович Сергєєв восени 1919 року від тифу у Харкові. Точна дата смерті та місце поховання невідомі.
Ну, а найдорожчою картиною нашого земляка Н. А. Сергєєва на цей час вважається робота «Осінні примхи зими. Перший сніг» (полотно, олія, 1894 р. Розміри 115,5×195 см).
У 2011 році на одному з російських аукціонів вона була оцінена лише у 250 000 – 300 000 у. е. Продали картину за 540 500 рублів.
Харків – дивовижне місто. З легкістю породжуючи надзвичайно талановитих людей, які висвітлюють його життя, він так само легко їх забуває. Та чи не соромно, що про Сергєєвих зараз не пам’ятає батьківщина?